Такі звичаї.
– Але, як же тоді дівчина-гномка може отримати допомогу від гнома?
– Якщо їй буде потрібна допомога, вона може наказати будь-якому гному зробити необхідну їй справу. Гном, звісно, може відмовитися, але суть у тому, що у жінок-гномок такий статус у суспільстві, що прохання про допомогу ти від неї не почуєш. Це буде лише наказ.
– Це скільки ж тут різних видів зейців! І у кожного свої таргани в голові. Це гобліну на лисину не плюнь, на орчанку косо не подивись, ельфу на взуття не наступай. Скільки ж усього треба буде вивчити?
– Жучки, схожі на твоїх тарганів водяться в голові лише у печерного павука-побігайця. А загалом, усе, що ти перерахував, справді є порушеннями етики в означених тобою видів зейців.
– Узагалі-то, це був жарт.
– Справді?.. Тоді на сніданку не жартуй із гномами. Краще мовчи й більше слухай.
– Зрозуміло, – я напоказ зажурено схилив голову.
"– Як вона тебе?! Одне слово – майстер!"
Ми розбудили Ніконіну. Їй сьогодні належало відлітати додому, й Евеліна порадила їй поснідати із гномами на дорогу. Ніка влаштувалася у мене на плечі. Евеліна сходила у свою кімнату, лишила там ковдру й одягла товстенький зелений комбінезон, який виявився з того ж самого зеленого, пористого, живого поролону. Виявляється, у здібності дріади входить уміння виділяти через шкіру таку речовину та використовувати її для різних призначень. Зараз вона заміняла дріаді одяг. Евеліна, мов равлик, що завжди тягає за собою свою мушлю. Тільки в цьому випадку дріада могла сховати свій одяг усередині свого організму, а в равлика мушля, немов валіза без ручки, і тягти важко, і викинути шкода.
У одному із відгалужень першого залу розміщено їдальню. Зайшовши в середину, ми побачили багато гномів. Мене огорнуло дивне відчуття. Я почувався Гулівером у Ліліпутії, або Марком Ітоном у Японії. Милоти видовищу надавав іще й той факт, що переважна більшість гномів одягнена в довгі нічні сорочки й мала на головах нічні ковпаки.
Чого дивуватися місцевим звичаям, коли на Землі сам іноді в трусах зранку чвалаю на кухню. Правда, лише у тому випадку, коли точно знаю, що господарки немає вдома. Нічне вбрання у гномів світле, із різними візерунками, іноді в горошок. Якби не бороди, була б точна копія дитячого садочка після тихої години.
Гноми розсідалися за двома довгими масивними дерев'яними столами, що стояли паралельно вздовж проходу до протилежної стіни їдальні, де знаходилося щось схоже на барну стійку.
Стільці, на які розсідалися гноми, були також масивні й дерев'яні, з високими спинками, під колір столів. Темно-вишневі.
Евеліна зробила крок уперед і голосно привіталася:
– Здоров'я і прямої спини, шановне гномство! Рада знайомству з тими, кого ще не зустрічала. Моє ім'я Евеліна, якщо хто не знає. Зі мною першонароджена Ніконіна, і наступний Ваарон.
Усі гноми повернули бородаті обличчя в наш бік. Густі бороди чорного і рудого кольорів, кущисті брови й добрі зморшки навколо маленьких очей. Помітно, що Евеліну знають і до неї добре ставляться. Сподіваюся, мімічні м'язи зейців передають емоції, так само як і у землян. Дріада, закінчивши привітання, пішла вперед, полишивши нас із Ніконіною на порозі.
– Здоров'я і прямої спини, шановне гномство! Рада знайомству... – випередивши мене, почала вітатися Ніконіна. Вона довго оголошувала свій титул, стоячи у мене на плечі. Я помітив, як брови гномів здивовано поповзли вгору. "Вони її не розуміють!" Але ввічливі гноми мужньо витримали писклявий спіч берегині квітів. Привітавшись, Ніконіна полетіла по центру їдальні за Евеліною, увімкнувши на повну силу світло своїх крилець. Гноми радісно загомоніли, дивлячись на нове джерело світла.
Я хутко відтарабанив:
– Здоров'я і прямої спини, шановне гномство! Моє ім'я Ваарон. Радий знайомству, – і пішов швиденько наздоганяти свою компанію.
Після мого привітання гноми почали відповідати. Бажали вони що завгодно. Довгого зеленого волосся, міцного гілля на дереві життя, багато монет від недотичних та інше. Наприкінці всі гноми називали своє ім'я. Їх було багато, тому ніякої надії запам'ятати не було.
Пройшовши за Евеліною, я помітив за лівим столом два стільці. Вони виділялися зеленим кольором, стояли праворуч від чільного місця, але були значно нижчі від інших стільців. Мені здалося, що так нам виказують наш статус відносно господаря, але коли я сів на свій стілець, то зрозумів, що стільці зроблені нижче не через чванство гномів, а для того, щоб нам із нашим великим зростом було зручніше сидіти за гном'ячими низькими столами. Скільки ще тут має бути подібних особливостей. Це не просто різна психологія і різні звичаї. Це різні світи.
Шмат XIII
∞ Невідомо де. Невідомо коли
Поки ми чекаємо їжу, дріада порадила мені сходити до барної стійки, спитати дозволу, та подивитися, як Мараванна готує їжу. Зацікавила мене Евеліна словами про те, що молода гнома буде робити процес помноження.
Пам'ятаючи про настанови, я трохи з острахом підійшов до стійки. За нею, нахилившись над плитою, стояла гнома. Те, що вона молода, було помітно по більш стрункій поставі, ніж у дорослих гномів, і по бороді, що мала вигляд рудого пуху в два пальці довжиною.
Широкі шкіряні штани, шкіряна сорочка, незмінний широкий пояс із великою кількістю кишень. Одяг чоловічий. Але у рудому волоссі заплетено багато яскравих різноколірних стрічок. Певно, так жінка гнома відрізняється від чоловіка гнома.
Спитавши дозволу, я отримав сухий дозвіл подивитися і майже ліг на низьку барну стійку, щоб краще роздивитися приготування їжі. На стіні перед гномою було багато полиць із приправами, горщиками й пляшечками. Плита мала дві конфорки. На одній із них, у невеличкій каструльці, готувалося щось схоже на манну кашу.
На стіні, перед конфорками висіла рожева кришка. Знявши кашу з вогню, Мараванна перелила її у кухлик, заповнивши його до країв. На робочому столі, поряд із кухликом, поставила піраміду великих полумисків. Потім зняла кришку зі стіни. Я побачив там кругле віконечко, всередині якого зяяла чорнота.
"– Позапросторова кишеня"
"– Яка чорна"
"– Теоретично туди промені можуть потрапляти, а звідти-зась"
"– На Землі читав статтю про матеріал, що на сто відсотків поглинає світло. Не думав побачити. Таке враження, що з тканини всесвіту вирізали коло. Діаметр невеликий."
"– Ну це легко. Малий діаметр, щоб молоді-розумні гноми, й не тільки, голови туди не позасовували."
"– Дійсно, цікаво, а що буде, якщо голову засунути?"
"– Ні, ці правила не для молодих-розумних, вони для таких старих і дурних, як ти. Запам'ятай, не можна довго дивитися у темряву, бо колись темрява може подивитися на тебе. Там бабайка. Голову туди сунути також не слід. Ти краще скажи, чому, якщо там порожнеча, то туди не затягує повітря і речі, як у фільмах про космос, коли пробивають корпус корабля?"
"– Ну, знаєш... Це занадто складне питання. Мені достатньо того, що туди не можна засовувати голову."
Мараванна тим часом взяла кухлик, повний манної каші, і повністю засунула його в темряву позапросторової кишені. Слідом вона майже по лікоть засунула туди й руку, якою тримала кухлик.
Витягнувши із чорного віконця кухлик із кашею, вона вилила кашу в полумисок, на секунду розвернувшись до зали, мазнула поглядом по столах і повернулася знову до віконця. Полумисок із кашею здійнявся у повітря і полетів до гномів. Опинившись перед одним із гномів, полумисок повільно спустився на стіл.
Тим часом Мараванна знову засунула пустий уже кухлик у чорноту порталу, і витягла його повним каші, повитої парою. Знову кашу в полумисок, порожній кухлик – у віконце за новою порцією. В полумисок – у віконце.
Складалося враження, що там, за чорнотою віконця, знаходиться велетенський казан каші, і гнома щоразу зачерпує звідти повний кухлик. Одночасно полумиски з кашею розліталися і ставали на стіл чітко перед гномами. Мараванна працювала швидко, і був момент, коли водночас у повітрі я нарахував три полумиски, кожен з яких летів за власним курсом.
Згадалося, як Евеліна казала, що гнома тільки вчиться і вміє небагато. Я ж не розбещений на такі видовища, тому для мене це був вищий пілотаж. Заворожено слідкував за процесом до останнього полумиска, який, замість того, щоб летіти до столу, завмер на стійці переді мною.
– Забирай своє. Я не знаю, де ти сидиш, – нарешті подала голос гнома.
Раптом із-за стійки здійнявся цілий клин великих склянок, заповнених соломинками для коктейлів різних діаметрів. Більше десятка цих склянок, поділившись порівну, розлетілися у різні боки й вишикувалися по центру столів між полумисками з кашею. Гноми, сидячи за столами, зааплодували. Я щиро долучився до оплесків.
– Мараванно, це було неперевершено! Я нічого подібного ніколи не бачив! Ви справжній майстер!
Було видно, що гномі дуже подобалися оплески та компліменти. Тим більш, на мою думку, вона цілком їх заслужила. Підхопивши свій полумисок, я повернувся до столу. Всі місця вже були зайняті.
На чільному місці сидів Гелікоклес. Праворуч від нього сиділа Евеліна. Поряд з нею було моє місце. Ліворуч від Гела сиділа Барбена. Далі, біля неї, два гноми близнюки. Коли я з тарілкою сів на своє місце, мені всіх відрекомендували. Евелінна розповіла всім про мою хворобу, і я отримав свою порцію жалісливих поглядів.
– Не переймайся, Ваарон, у тебе ж є справжній друг! Те, що ти нічого не пам'ятаєш, зовсім не страшно! Зараз я тебе всього навчу! Ось так треба літати! – Ніконіна затріпотіла крильцями та пролетіла над тарілкою із кашею до склянки із соломинками. Вибрала найтоншу соломинку, яка по діаметру все одно була для неї товстуватою, і довжиною сягала, напевне, двох берегинь. Підлетівши до моєї миски, спробувала всмоктати кашу через соломинку. – Ось так треба їсти! Вчись, вчись, а то так дурнем і лишишся!
Дотягнувши кашу до половини соломинки, Ніка кинула це невдячне діло, і по-простому, як тварини на водопої, напилася каші з тарілки. Згадалася норма їжі для Дюймовочки. Пів зернятка на день.
Дуже швидко напившись, чи то пак, наївшись, Ніконіна всілася скраю на тарілку, дуже кумедно, і задоволено ригнула, та помітивши мій задумливий погляд, заспокоїла:
– Я ж кажу, не переймайся, я там іще багато залишила.