Тому мама чоловіка старшої доньки ще раз і ще раз вчила як залякувати дружину і її батьків. Це і зупинило нас, втікачів.
Мама зятя, ще коли зрозуміла, що син їй нічим не допоможе на старості й вона залишиться сама, швиденько одружила його з нашою донькою, а сама народила собі другого сина.
71.Шлюбний зашморг, сплетений батьківською любов'ю
Якщо ви не стали дорослими,
то не виходьте заміж
Нині мені іноді здається, що я даремно підтримав дружину і послухався її сільської мудрості про те, що потрібно якомога раніше, коли ще дочки не дуже набралися життєвого досвіду, відразу після навчання видавати їх заміж за перших зустрічних, які запропонують одружитися.
Ой, як гірко усвідомлювати батьківські помилки і втрачені можливості. Вдвічі боляче від запізнілого свинцевого каяття, якщо ці помилки стали однією з причин смерті молодшої доньки й нещасного подружнього життя старшої дитини. Шлюб — це фортеця, але для моїх доньок він став траншеєю, де немає куди відступати.
У розвинених країнах такого давно вже ніхто не робить. Діти здобувають освіту і будують кар'єру, облаштовуються, заробляють гроші й одружуються після 30 років, коли хоч трохи розбираються в людях і будують сім'ї не стільки на пристрасті та фантазіях, а здебільшого на тверезому розрахунку. Бо ж довкола повно ідіотів і божевільних, які лише прикидаються нормальними. Психіатричні лікарні не в змозі прийняти всіх, кого потрібно ізолювати, та й хворі на голову поводяться якось більш-менш, особливо не виділяючися у нашому божевільному світі. Вчорашні школярки чи студентки часто не можуть ще нічого зрозуміти в житті й потрапляють у халепу, родять дітей і потім усі страждають, бо не можуть розлучитися, щоб не заподіяти травми малюкам. Я і дружина були недалекими сільськими батьками.
Ми з дружиною діяли за логікою жнив: встигнути зібрати врожай, поки не згнив. Ми втовкмачили в голови своїх двох доньок зашкарублу сільську мудрість, що кожна дівчина якомога раніше має обов'язково вийти заміж. У давнину українські селяни видавали заміж дочок, наче скидали непотрібний вантаж з воза. Селяни готували дівчат до життя, як готують худобу до ярмарку, забувши, що в коров'ячому оці теж відбивається небо. Вони забували, що найшвидше в'яне та квітка, яку силоміць запхали у чужий горщик.
Ми казали своїм донькам, що дівчата віком 21 чи 22 роки вже старі. Немає іншого виходу як хапатися за першого-ліпшого кавалера. Ми втовкмачували донькам, що 21 рік — це вже осінь, а далі — лише самотність і цвіль. Ми не видавали їх заміж — ми евакуювали їх у перші-ліпші окопи. Я підтримав дружину й став тихим співавтором цієї катастрофи. Тепер наш старший зять — це монумент нашому невігластву: грубий, обмежений, він ходить цим домом, наче загарбник, витоптуючи все те ніжне, що ми мали б захистити. Батьківські поради про раннє заміжжя стали для старшої доньки цегляними черевиками. Ми казали, що родина – це опора. Для доньки родина стає гирею, що може її втопити.
Звісно, ми не мали на увазі такого розумово відсталого і невихованого та хамуватого чоловіка, як обранець старшої доньки. Та все одно нині, у стерильному канадському спокої, я бачу, як ця наша сільська мудрість перетворилася на отруту. Нині ми такого ніколи вже не зробили. Після того як "Титанік" потонув, усі відразу збагнули, як можна було врятувати корабель.
А чому у 21 столітті не дати дітям час подорослішати, набрати досвіду, стати фінансово самостійними й створити шлюб за своїми розрахунками чи взагалі відмовитися від заміжжя?
Може теорія про обов'язкове заміжжя й справедлива, от лише чимало жінок у світі вже нізащо не хочуть виходити заміж, особливо, коли можуть заробити собі грошей. Самостійно фінансові жінки у крайньому разі замість дитини й чоловіка згодні завести собачку.
72.Правильний вибір моєї рідної сестри
Її незалежність пахне кавою й грішми,
а наша жертовність — кладовищем і нещастям
Я гортаю у смартфоні світлини рідної сестри, якій ось уже буде 60 років і яка ніколи навіть не намагалася вийти заміж і присвятила своє життя собі та мамі. Сестра з дитинства слухалася обережних, але наполегливих натяків нашої мами, що не варто псувати собі життя заміжжям і кивала у бік батька.
Мешканці нашого невеличкого містечка вважали мого тата Янголом і Совістю городка, бо він був керівником і за все життя ні з ким не посварився та багато робив добра людям. Це непросте хитре містечко. Керівники багатьох організацій міста часто звільняли своїх працівників з роботи через пиятику, крадіжки та конфлікти. Традиційно у невеличкому містечку дехто з людей займався й криміналом. Звісно, мешканці попадалися і після відбування покарання їх теж ніхто не хотів брати на роботу. Батько нікому не відмовляв у прийнятті на роботу у свою одну з найбільших організацій району. За всі роки своєї роботи керівником дідусь не звільнив жодного свого працівника через погану поведінку чи порушення службових інструкцій. Він допомагав красти обласним керівникам і ті дозволяли батьку роздувати штат його контори до нескінченності. Організація батька завжди була серед найкращих в області й розголос про правопорушення міг зашкодити репутації його контори.
Батько завжди заступався за своїх працівників, які після тюрми вже не уявляли своє життя без крадіжок і бійок. Він це робив безплатно, ніколи не взяв жодного хабаря, але компенсував свою некорумпованість дрібними крадіжками на роботі. Правоохоронці, з якими пиячив батько, не наважувалися сваритися з єдиним роботодавцем міста, який так добре відносився до колишніх ув'язнених і тих, кого ніхто не хотів брати на роботу, бо серед нещасних були і їх родичі та друзі. Поліціянти, прокурори та судді спускали кримінальні справи на гальма або давали їм розвалюватися. Тож співробітникам контори батька все сходило з рук, за 30 років його роботи керівником так нікого й не посадили зі злодіїв та хуліганів, яких він прихистив у своїй організації. Мій батько був добрим і терплячим керівником, якого обманювали підлеглі – крадії та ледарі. Коли у батька зник дах, який над ним тримала дружина та обласне начальство, то інтригани вигнали його з роботи й він став пенсіонером, але мешканці містечка охоче спілкувалися з дідусем на вулицях і на ринку, щоб засвідчити свою повагу і вдячність. Багато пенсіонерів пам'ятали як дідусь допоміг їм у скрутний час і захистив від поліції та суддів.
Коли батько помер, то в робочий день люди покидали роботу й пішли на його похорон, щоб провести хорошого чоловіка-пенсіонера в останню путь. Райдержадміністрація вимушена була оголосити перерву в роботі на кілька годин, щоб люди могли попрощатися зі своїм улюбленцем.
Низький уклін вам, земляки, за повагу до мого батька.
Мешканці містечка жаліли батька, бо він жив з керівником району, яку позаочі люди називали Сніговою королевою, а її недруги – Королевою інтриги. Моя мама була народним диктатором, бо вона поєднувала крижану владність та майже материнську опіку. Моєму батькові, як і матері, пощастило керувати людьми в найкращі часи існування Радянського Союзу, коли імперія була на підйомі й люди відчули, що стали краще жити та могли більше заробити чи вкрасти. Я знаю людей, які й нині готові цілувати сліди ніг моєї матері за вчасну допомогу чи пораду. Сьогоднішні пенсіонери згадують її з трепетом, який важко зрозуміти молодим. Для нинішніх пенсіонерів, затиснутих у лещата сучасного хабарництва та крижаної байдужості нових чиновників, її постать здається величним міфом. Коли вони порівнюють її прямий, майже родинний стиль керівної роботи із сьогоднішнім здирництвом та байдужістю до проблем простих людей, то їм залишається лише хреститися на старі ікони й зітхати за часами, коли Снігова королева тримала район у своїх холодних, але справедливих руках.
Та мало хто знав, що в сім'ї була головною не мати, а батько. Я любив батька, але у розквіті сил мій батько був не лише найкрасивішим та найдобрішим чоловіком у районі, а й гарячим і ревнивим. Він бив свою дружину. Мама ходила в синяках і ненавиділа свого чоловіка. Батько бив маму, бо вона 3 роки по кілька місяців їздила до Києва на навчання, щоб стати ще кращим керівником, ніж була. Батько дуже побив маму після того, як вона відпочивала на Чорному морі. Батько ревнував свою дружину до інших чоловіків. У Радянському Союзі успіх жінки часто викликав у чоловіків комплекс меншовартості, який вони компенсували фізичною агресією. Батько ревнував маму до її іншого життя — до навчання та моря, де він не мав над нею влади. Мама хотіла скоїти самогубство через те, що її побив чоловік і вона вся ходила в синяках, які прикривала, як могла. Життя мами було сповнене парадоксів: на роботі вона була впевненим і харизматичним керівником, яку поважали й боялися мешканці одного з найбільших районів області, а вдома вона перетворювалася на мішень для спалахів чоловічих ревнощів. У ті часи мама не могла розірвати шлюб, бо це автоматично означало крах кар'єри.
Моя сестра не раз казала, що ніколи не простить батька за те, що він бив маму. Поведінка батька відлякувала мою сестру від заміжжя. Донька легко присвятила життя матері і взагалі відмовилася від спілкування з хлопцями та чоловіками й усе життя так ні з ким і не зустрічалася.
Відразу після весілля моя дружина по своїй простоті та доброті спробувала познайомити мою рідну сестру з її ровесниками та видати заміж. Відтоді розпочалася тиха холодна громадянська війна між моєю мамою та сестрою з одного боку і моєю сім'єю з іншого.