Коли дріада промовляє свої слова, то по звуковій доріжці, крім слів, передається гіпнотичний сигнал, що несе думку-форму, і гному здається, що з ним розмовляють його рідною мовою.
– Тобто коли дріада говорить – вона гіпнотизер, а коли слухає – телепат?
– Усе правильно.
– Можна, я спробую?
– Що саме?
– А-а-а! Уа-оа-оа-оа-а-а! – на третину голосу, щоб нікого не побудити, я видавив з себе пародію на крик Тарзана. – Що я сказав?
– Нічого ти не сказав. Ти кричав, і в момент крику твоя голова була порожня.
– Зрозуміло, а тепер спробую ось так: усі мови.
– Що?
– Омніум лінгварум*, – видав я латиною. (*omnium linguarum – усі мови – латина)
Ніколи не думав, що знадобиться хоч раз, аж ось, на тобі.
– Так.
– Що я зараз сказав?
– Ти сказав: "усі мови" два рази.
– Тобто, якщо я під будь-який звук буду думати певний образ, ти мене зрозумієш?
– Це не так просто, як може здатися. Скільки разів потрібно повторити слово з незнайомої мови, щоб у тебе під час вимови цього слова в голові спрацьовувала відповідність до певної думки-форми?
– Отже, якщо мені заманеться розмовляти з тобою звуками, які до цього нічого не значили, мені необхідно, по суті, створити нову мову, надати певним звукам значення образів, завчити це все до автоматизму, і тільки тоді щось вийде?
– Схоже, що так. Сенс процесу ти зрозумів. Саме тому я можу стверджувати, що ти дріада. Навчитися розмовляти різними мовами можна, а от навчитися сприймати від будь-якої мови образи може лише дріада. Отже, і зворотний процес – також властивість дріади. Коли маленька дріада вчиться говорити, вона чує від оточення різні звуки, а в голові відразу виникають картинки. Коли дріада намагається повторити слова, які чує, то, звісно, спочатку в неї нічого не виходить повторити, але форми передаються по будь-якій звуковій доріжці. Тому, отримуючи від дитини через звуки думки-форми, ніхто не спішить виправляти неправильну вимову, бо її у дріад не існує. У кожної дріади своя, власна мова, вигадана ще в дитинстві. А з віком вимова дріади просто набуває мелодійності.
– Важко повірити, що я зараз чую від тебе не українську мову. Як струмочок звучить.
– Не раджу перевіряти. Якщо почнеш надто уважно прислухатися до вимови співрозмовника, зосередишся на звуках, то таки почуєш, що саме говорить та чи інша істота, але відразу перестанеш її розуміти. Це схоже на процес контролю бігу. Якщо ти зосередишся і почнеш відстежувати, які м'язи й у який момент скорочуються, то ти не те що бігти, ти просто йти не зможеш. А ще у дріад немає письма. Якщо я, наприклад, добре розумію гнома, то прочитати те, що він напише, не зможу. Там лише значки, але ніяких думок. І вивчити письмо гномів, для мене – це як вивчити нову мову.
– Повірю на слово. Перевіряти не буду. Дуже цінна штука, щоб із нею експериментувати.
Шмат XII
∞ Невідомо де. Невідомо коли
Ми розмовляли до самого світанку. Не знаю, чи розпух в Евеліни під кінець розмови язик, але моя голова була точно, немов казан з інформацією. Цей світ кардинально відрізнявся від земного. Точніше сказати, сам світ не дуже відрізняється. Ті ж закони фізики й хімії, ті ж принципи ботаніки й біології. Яблука, якщо вони тут ростуть, коли визріють, також упадуть на землю, або комусь на голову, а не полетять у небо; вода така ж мокра; небо таке ж блакитне. От лише зірки... Але до астрономії мені було ще далеко.
Кардинально відрізняється цивілізація. Місцеві жителі не пішли техногенним шляхом, а обрали шлях розвитку мозку. Згідно з місцевими вченнями під час народження від природи ми отримуємо іскру життя, іскру розуму та іскру досвіду.
За іскру розуму відповідає мозок. І саме мозок є ідеальним інструментом для зміни реальності. Тобто і людина, і зейць за допомогою мозку може ліпити реальність як пластилін.
Під час розмови я весь час намагався зрозуміти, чи могли б люди на Землі скористатися такою можливістю? Зрозумів, що ні. Річ у тому, що тут Бог є реальною сутністю. Однак, хоч він і реальний, про нього ніхто нічого достеменно не знає.
Не вивчають його тому, що з нього немає ніякого зиску. Звісно, зейці також можуть помолитися, звернутися до Бога, але ніхто не стане займатися цією маячнею. Тут навіть терміна "молитва" немає, бо зейці просто знають, що Бог їх не почує.
Бог на Зеї – це сутність найвищого порядку. Буття цієї сутності настільки не досліджене, що не може бути сформованим в образи та поясненим за допомогою будь-якої мови. Мислення будь-якої живої істоти й мислення Бога відбувалися в різних площинах і ніде не можуть перетинатися.
Щоб дістатися до Бога, потрібно пройти всю ієрархію впливу на реальність. Спочатку у цій ієрархії йдуть "охочі" долучитися до ремесла. Саме ремеслом тут називається вплив на реальність. На Землі я назвав би це магією.
Після охочих тут було ще двадцять три щаблі всіляких "учнів", "падаванів", "студіозусів". Не для всіх назв у моєму розумінні знайшлися навіть думки-форми. Я їх просто не зрозумів. Долучитися до ремесла можуть не всі істоти Зеї. До таких постраждалих належать гобліни, гремліни, циклопи, маленькі пухнасті зейці-єноти, яких я бачив на торжищі, та ще багато видів живих істот. Усі ці назви прийшли до мене у голову, коли я перераховував можливі варіанти й отримував підтвердження від Евеліни.
До речі, ті істоти, яких я назвав єнотами, справді вважаються тут корінними жителями Зеї й мають назву "Зейці". Зейцями також, як загальною назвою, називалися всі живі істоти Зеї, що мають іскру життя, іскру розуму та іскру досвіду, а таких істот є багато. Море і ще три відра. Всі назви, які я видобував зі своєї пам'яті і запаковував у думки-форми, знаходили відповідні образи Евеліни. І для всіх, виявляється, знайшлося місце у цьому світі.
Цей факт іще більше підтвердив теорію дріади щодо моєї переписаної пам'яті. Себто, хоч умінь я собі й не лишив, але від образів нікуди не дінешся і я їх собі підсвідомо переписав у іншій формі.
Ще коротко про людей. Назва "люди" збереглася лише у міфах. Першими у цей світ, після зейців, чи то закинули, чи то створили дріад та людей.
Люди не дуже відрізнялися від дріад за будовою, але менше були пристосовані до життя у природі й мали більшу схильність до мутацій. У людей і дріад могло бути спільне потомство, але через мутації створювалися нові види істот. Від людей і дріад пішли ельфи, гноми, титани, та ще деякі види дріадоподібних.
Також у ті часи були дуже модні експерименти з генетикою. Вчені (підозрюю, що ними були саме люди), створили велику кількість живих істот, що отримали від природи іскри життя, досвіду та розуму. Кентаври, горгулі, циклопи, русалки, мавки, лісовики тощо.
У якийсь певний момент увірвалося терпіння деміургів. Вони звернулися до Бога, і з його допомогою зробили примусову зміну в структурах ДНК усіх живих істот на Зеї. Після цих змін отримати потомство від різних видів живих істот стало неможливо, дуже зменшилася вилка мутацій усередині видів, і ніякої інформації про людей відтоді немає.
Живими істотами Зеї це боже втручання у життя було сприйняте як глобальна катастрофа у формі апокаліпсиса. Близько сімдесяти відсотків усіх живих істот загинуло, тому що зміни виявилися для них фатальними.
Підозрюю, що саме людей Бог обрав як цапів-відбувайлів за ту генну вакханалію, що була створена на Зеї. І саме тому інформація про людський вид надалі відсутня. Перебив, як комах.
Після апокаліпсису деміурги вирішили трішки змінити умови життя цієї пісочниці. Були висаджені дерева життя і дерева досвіду. І до цього часу деміурги ще допомагають в освоєнні їхніх можливостей.
Повернімось до впливу на реальність. Отже, перший щабель ієрархії – це "охочий" долучитися до ремесла. Двадцять четвертим щаблем вважається Бог. Двадцять третім – деміурги, двадцять другим – аси, двадцять першим – майстер. Якщо різниця між щаблями на початку невелика, то далі вона зростає в геометричній прогресії.
Не мені вам розповідати про силу геометричної прогресії. Згадайте лишень усім відому легенду про творця гри в шахи:
Колись великий правитель вирішив нагородити творця гри в шахи за такий чудовий винахід. Він спитав мудреця, що той забажає собі за винагороду? На що мудрець відповів, що не має права бажати нагороди за гру, що є епохально великою та належить усім, а не лише йому одному. Правитель подумав, що мудрець не захотів обрати нагороду, бо засумнівався в багатстві правителя й обурено наполіг на тому, щоб винахідник зробив вибір, бо правитель зможе собі дозволити найдорожчу нагороду за те, що йому сподобалося. Мудрець, бажаючи провчити правителя, попросив, щоб йому дали нагороду зернами пшениці. Але за умови, що зерна будуть рахувати по шаховій дошці. На першу клітинку слід порахувати одне зерно, на другу – два, на третю – чотири, і на кожну наступну клітинку слід рахувати удвічі більше зерен, ніж на попередню. Ось усе пораховане зерно і запросив собі у нагороду мудрець. Правитель, розсміявшись, наказав придворним радникам швиденько порахувати, відміряти й винести мудрецю його мішок із зерном. Але ні через хвилину, ні через годину, ні навіть через день радники не змогли скінчити розрахунків. Лише через три дні головний радник прийшов до правителя та, соромлячись, повідомив, що навіть якщо правитель дуже захоче, він не зможе виконати бажання мудреця. Щоб зібрати таку нагороду, потрібно осушити всі моря й океани, розрівняти всі гори та тричі засіяти всю Землю пшеницею і тричі зібрати врожай. Ось таку кількість зерен запросив мудрець за гру в шахи. Мовою математики – це число два в шістдесят третьому ступені та плюс ще один.
Так-от, найкарколомніші цифри, як ви вже зрозуміли, були на підрахунках зерна для останніх клітинок шахової дошки.
Із вищими щаблями ієрархії впливу на реальність, себто із щаблями ієрархії ремесла, ситуація складається приблизно таким же чином. Майстром може вважатися будь-яка дотична до ремесла істота, що досконало опанувала один із двадцяти чотирьох основних видів впливу на реальність.
Вище майстра йдуть щаблі з анатомічною особливістю. Себто асом, що досконало освоїв усі двадцять чотири види впливу, може стати лише дріада.