А факт наявності поранення у побратима її не переймав.
Ліза підійшла до штабу і перекинулась кількома словами з охоронцем. Після чого зайшла всередину, рушивши до головного кабінету. Ним виявилась простора кімната, встелена червоним килимом. Приміщення осяювало мерехтіння старовинної люстри, яка звисала зі стелі, оскільки зовні панував дощ. Жінці чомусь пригадалось, що на позиціях солдат часто бракувало елементарних ліків та зимового одягу. Тут стояв накритий скатертиною стіл. За ним сиділи п'ятеро чоловіків. Командувачі разом із лейтенантом, Вільямом. Відповідальний за оборону Амінгема мав п'ятдесят років і високий зріст, однак із-за худорлявих вилиць, здавався старшим, досить довге каштанове, місцями сиве волосся було обережно зачесаним назад, а форма ідеально випрасуваною. Чоловік кинув на Лізу байдужий, дещо зневажливий погляд.
Вона зачинила двері й сухо сказала:
— Командувач Алан отримав серйозне поранення. Я його заступниця.
На знак розуміння, Вільям недбало махнув рукою. Тож командувачка зайняла вільний стілець, не особливо зважаючи на те, що промокла до нитки.
На столі виднілась мапа, а попереду чоловіки. Сини депутатів, різного роду торговці та бізнесмени. Коли затягнулась війна, населення почало вимагати мобілізації багатіїв. Зрештою, чому помирати мусять лише бідняки? Під тиском протестів уряд погодився, втім ситуацію не поліпшив. Призвані до армії можновладці давали хабарі керівництву задля отримання високих посад, тож маючи некомпетентне командування, Еллада досі не перемогла у війні. Жінка була певна: Алан та Вільям отримали посади саме таким чином.
З нагрудної кишені Вільям вийняв пачку дорогих цигарок. Узявши одну, поклав до рота та запалив. Він виглядав незвично утомленим: під очима з'явились темні кола, а пальці нервово ковзали по столу. Випустивши хмару диму, сказав хрипким голосом:
— Сьогодні зранку романці знищили наші опорні пункти на півночі. Аби не зазнати завеликих втрат, я наказав відступити до надійніших позицій у центрі.
"Точніше, аби не брати відповідальності за бій" подумала Ліза, закусивши губу.
— Хай ворог і зупинив наступ, захопив третину міста. Отже вуличні бої затягнуться, а ресурсів для їх ведення ми не маємо, до того ж, Амінгем — суцільна руїна. За негативного розкладу, понівечені від обстрілів будинки просто обваляться. Слід чимшвидше витіснити романців на околиці. У когось є ідеї?
Запанувала тиша. Чулися невпинне крапання дощу та завивання вітру, імла надворі згущувалась.
Озвався Ентоні. Лисий чоловік із сивою бородою.
— Сер, гадаю, нам не варто поспішати. Можна відправити вищому командуванню листа з проханням дати краще озброєння, більше солдат чи почати наступ деінде аби ворог відіслав сили геть.
Вільям пирхнув.
— І хто на цей лист відповість?
— Генерал Оскар, — припустив Ентоні, — Він уміє переконувати решту. Звісно, цей процес буде тривалим, а може й провальним, однак я не бачу ліпших варіантів.
Ліза отетеріла. І це командування Амінгема?! Будучи заступницею Алана, не важко здогадатись, що воно нерішуче. Втім аж настільки, щоб віддати решту міста? Заки вище командування надумає діяти, романці уже свій прапор тут підіймуть.
Жінка розглядала праву долоню. Брудну й бліду з шершавою, вкритою рубцями шкірою. Мати часто казала доньці, що її руки мов крижані. На безіменному пальці виблискував перстень. Той самий перстень, який колись належав Роберту.
"Я виконаю обіцянку. Хоча б намагатимуся, байдуже, вийде чи ні".
Ліза заходилась уважно розглядати мапу, вивчаючи кожен аспект і кожну деталь. Тут роздрукували Амінгем та його передмістя, що лежало на північному заході. Саме звідти романці розпочали наступ, тож в разі невдачі просто повернуться туди. У командувачки з'явилась ідея. Треба змусити ворога це зробити. Так, за такого розкладу він не зазнає великих втрат і здійснить ще одну спробу, втім краще вже це, ніж дозволяти йому закріпитись у місті. Пройшло кілька хвилин, заки жінка озвалась. Її голос звучав ніби тертя металу об метал:
— Сер, у мене є власна ідея. Ми можемо розділити війська на три групи. Перша триматиме оборону в центрі, відволікаючи романців, друга вийде на підконтрольні нам східні околиці й пройде через поле та металургійний завод, оточивши їх з півночі, а третя прикриватиме другу під час обходу останньої. Таким чином, нам вдасться узяти ворога в облогу і він втече до передмістя. Хоч це лише відтягне проблему, а не вирішить її, сказане мною – найкращий варіант.
Вільям поклав поголене підборіддя на свій кулак, знудьговано обдумуючи слова Лізи. У неї стискалося серце. Від рішення цього чоловіка залежить усе. Здавалось, мов пройшла ціла вічність, коли той відповів.
— Так і зробимо. Я очолю першу групу, командувачка Ліза другу, а командир Ентоні третю.
Жінка криво посміхнулась. Її план мав на меті змусити романців відступити, а не завдати їм суттєвої шкоди. До того ж, він був кращим, ніж пропозиція Ентоні. Хай який нерішучий, очільник цінує свою посаду, а втративши таке місто як Амінгем, працюватиме в окопах замість кабінету. І жодні хабарі цього не змінять.
Ліза відкинулась на стільці, відчуваючи, як краплі стікають обличчям. Вона не змінить хід війни, а лише втримає наявну ситуацію, втім це вже хоч щось.
Розділ 2
"Клятий Вільям" подумала Ліза, знаходячись в підвалі металургійного заводу. Чи то через зраду, чи то через страх поразки, а лейтенант наказав першій групі здатися. Хоч частина військ відмовились виконувати наказ, більшість таки опинились в полоні. Командувачка дізналась про цю новину під час обходу міста, тож звеліла підлеглим відступити до металургійного заводу. Єдиної споруди, що могла захистити її групу від перехресного вогню романців.
Жінка сиділа за іржавим, прямокутним столом. Нахиляючись вбік той ледве стояв на своїх опорах, а металевий край прогинався під вагою ліхтаря. Саме завдяки його сяйву Ліза розгледіла приміщення: труби вкрилися цвіллю, фарба потріскалась, дроти розгризли щури, стілець оповився павутинням. Цим заводом не користувались від початку війни, але колись він слугував місцем роботи для більшості мешканців міста, тому і розмістити в його підвалах ціле військо, виявилось можливим.
Командувачка заламувала пальці, чекаючи на звіт. Вона навіть не встигла усвідомити, що відбулося. Лише зранку звільнення Амінгема здавалось легким, а тепер її група мусить ховатися на цьому заводі. Невже це кінець? Пройшовши такий довгий шлях, вона просто програє, тут і зараз? Можливість перемогти зникла так само швидко, як і з'явилась, ніби вислизнула з рук. Жінка вдихнула холодне повітря підвалу, намагаючись опанувати себе. Ймовірно якось таки вдасться викрутитися, Ліза не могла інакше.
Залізні двері зі скрипом відчинилися. Сюди зайшов Джеймс, весело усміхаючись. Схоже, ситуація довкола не надто його нервувала. Він розкинувся на стільці навпроти та схрестив ноги. Його волошкові очі невимушено розглядали її.
— Третя група також дісталась заводу, тепер кожен наш солдат тут. Ну, окрім того підрозділу з півдня. Романці надто зайняті полоном бранців, тож битися з ним не почали.
Жінка кивнула. Наявність незгодного з Вільямом підрозділу на півдні, здалась їй тимчасовою. Дев'ятсот людей не протримаються довго, а от присутність третьої групи є очевидною: вона опинилась в ідентичному до другої становищі.
— Ентоні казав, хто візьме на себе командування?
Вуст чоловіка торкнулася посмішка.
— Він казав, що готовий поступитись цим місцем тобі.
Ліза підвела темну брову.
— Справді? Як благородно. То скільки тепер тут військових?
— П'ять тисяч, а на півдні три. До Амінгема ж-бо приїхала бригада з іншого міста, об'єднавшись із підрозділом на півдні.
Запанувала тиша.
— Щ-що?
— Ти все правильно почула. Наскільки я розумію, бригада мусила патрулювати звільнене місто, тож вирішила допомогти.
— Не узгодивши дії із вищим командуванням?, — недовірливо перепитала жінка
Заступник безтурботно кивнув, провівши рукою по густій бороді.
"Героїчні дурні" подумала вона. Певна річ, наявність бригади тільки допоможе їй, однак матиме свої наслідки. Залишення позицій, непокора вищому командуванню — це все, серйозні злочини, за які простим звільненням не відбудешся. Втім якщо співпраця з порушниками є ціною перемоги, заплатити неважко.
Вигляд Джеймса різко змінився. Він схрестив руки, подивившись у вічі.
— Оця бригада чекає твоїх рішень, як і солдати тут. Як і я власне теж.
Командувачка мовчала. П'ять тисяч військових. Доля усіх цих людей знаходилась у неї в руках. Ліза ніби фізично відчувала тягар відповідальності, тож махнула рукою.
— Дай мені хвильку.
Підвівшись, чоловік рушив до виходу. Перш ніж зникнути в мороці підвалу, кинув на неї погляд свого волошкового ока.
— Лізо, я вірю в тебе, — він тихо зачинив двері, лишивши її саму.
Вона відкинулась на стільці, мертвим поглядом дивлячись на потріскану стелю підвалу. Прибуття бригади змусило відкинути більшість планів, і розробити двійку нових.
Перший, наступати на південь Амінгема і звеліти бригаді просуватись на північ. Таким чином, елліни б оточили ворога, змусивши його втекти до передмістя. Фактично повтор варіанту Лізи, який узгодив лейтенант і опісля порушив. Тільки з бригадою замість першої групи. Але для цього, її підлеглі мусять прорватись з території оточеного заводу. "Йти хвиля за хвилею як гарматне м'ясо, лишаючи сотні людей на бенкет крукам".
Другим планом було здатися в полон. Врятувати усіх солдат заводу, кожного. Романці рідко коли шкодять бранцям аби обмінювати їх на своїх. Для уряду цієї країни життя власних громадян важливіше за будь-які втрати ворога. Ліза гірко посміхнулась. "А у нас на вісімнадцятий день народження дарують форму і зброю, кидаючи в пекло". Жінка до самої смерті пам'ятатиме ті дні.
Командувачі забороняли відпустки, спати давали по чотири години, а за наявності поранення змушували воювати. Руки ноги є, значить здоровий, казали вони. Невже вона стане однією з таких командувачів? Усе одно місто можна повернути, на відміну від людських життів. Тим паче що більшість еллінських солдат – мобілізовані. Їм не має задля чого помирати, як-от Лізі чи Джеймсу, вони просто хочуть вижити й повернутися додому.
Втім її погляд мимоволі ковзнув по перстня.