Вікна квартири моєї бабусі у П'ятигорську, де я проводив шкільні канікули, виходили на знаменитий лермонтовський Квітник… Звичайно, я з молоком матері ввібрав російську культуру. Але як я можу сьогодні, після масованих ракетних ударів, по українських містах читати Пушкіна і Лермонтова, слухати Чайковського і Мусоргського, дивитися Табакова й Янковського?!.
Нас намагаються залякати, принизити, привчити до кротячого життя без світла.
Але Світло є! Те Світло, що запалив Той, хто подарував нам життя…
Тож ті ракети і дрони, що б'ють по наших стариках, жінках і дітях, по наших будинках і лікарнях, по деревах і клумбах, по наших менших братах — песиках і котиках, що поділяють щодня з нами всі жахіття війни, насамперед знищують у наших душах Пушкіна і Чайковського! А це відновити, гадаю, набагато складніше, ніж будинок…
Будинок склався, ніби карткОвий.
Крик з-під завалів. Гар. Попіл.
Плачуть ікони.
Тернопіль.
Будинок склався, ніби карткОвий.
Душам загиблих — вічний спокій!
Душам живих — до скону
вічний спомин!
Будинок склався, ніби картковий —
з лиця землі вогнем стерло…
Чорні віконня.
Пекло.
Відпустка з фронту
Справжні друзі зустрічаються не лише у романах Ремарка…
Присвячується Олександру та Євгенові
Відпустки рай після фронту:
він спить у сусідній кімнаті —
мій друг козацького роду…
Прошу не заважати!
Він змив у пінястій ванні
запахи мерзлих окопів,
безжальних бомб завивання,
підступних дронів синкопи…
…Небо над ним кришталеве,
білі птахи довгокрилі,
золотогриві леви,
теплі солоні хвилі…
Він спить у сусідній кімнаті,
вирвався з кривавого лиха…
Прошу не заважати.
Тихо!