Кілька годин зять читав лекцію іммігранту як негарно зробив, що його розбудив, що він нізащо не буде відвозити колишнього співробітника додому, бо його звільнили і т.д. Іммігрант пояснював, що він без роботи, у них немає грошей на таксі, що дружина себе погано почуває і що хазяїн обіцяв, що зять відвезе його додому. Нарешті з хазяїном зв'язалися телефоном і бос підтвердив свої слова. Цирк! А рідня зятя тоді зрозуміла, що таке іспанський сором. Тож зять отримав легку офіційну роботу, після сплати всіх податків мав чистими 25 чи 30 доларів. Ми раділи за нього і були щасливі, але зять і тут усе зіпсував, бо, я і на попередній роботі, теж захотів стати начальником.
Коли зять серйозним гарним голосом любить розповідати, що в Києві налагодив великий бізнес, заробляв мільйони, знає як вести справи, то у канадських підприємців українського чи російського походження горять очі й вони вже підраховують надприбутки, які красень їм порадить як заробляти. Директор компанії зі встановлення камер спостереження, може був і не проти мати такого красномовного помічника, тож для початку почав запитувати в зятя як йому покращити бізнес. Не довго думаючи, зять відразу запропонував мордувати людей бюрократією: щоб кожен з трьох співробітників невеличкої фірмочки погодинно розписував яку саме роботу і скільки хвилин виконував. Співробітники й зять почали ходити з блокнотами й розписувати кожен свій крок. Колеги почали ненавидіти зятя. У Канаді на роботі ніхто нікуди не поспішає, роботу розтягують, як можуть, бо оплату отримують погодинно. Трапляється, працівники ходять на роботі, як на уповільнених кінокадрах і не дуже зрозуміло робітник стоїть на місці чи йде, але однозначно він рухається, а значить працює і йому мають за це нараховувати гроші. Людина може замість кількох секунд кілька годин закручувати шуруп, але вона ж не зупиняється, не відпочиває, не говорить по мобільному, вона — працює! Які претензії? І гроші капають! Сім'я співчуває зятю, який повинен зрозуміти: коли не маєш відповідної освіти та позитивного досвіду, то спершу потрібно хоч спробувати розібратися у справі, а потім уже давати поради босу, як краще вести бізнес.
Щоб підтвердити свою здатність контролювати людей, зять повідомив також босу, що всі співробітники крадуть кабель. І, дійсно, компанія витрачає кабелю вдвічі більше, ніж потрібно. Співробітники дуже не заморочувалися: завищували необхідну кількість кабелю і прямо невеличкими бухтами в картонних коробках відвозили кабель до найближчого пункту приймання. Я думаю, що власник і його помічник знали про ці крадіжки, які не становили особливої загрози для компанії, але давали змогу співробітникам ще більше старатися й трималися за цю роботу ще й тому, що завжди мали ліві неоподатковані заробітки (могли самостійно встановити комусь камери спостереження, використовуючи матеріали компанії) або готівку від продажів краденого в кінці робочого дня. Власник бізнесу вдав, що нічого не знає про крадіжки й крадіжки припинилися, доки зятя не вигнали з компанії, після чого його колеги полегшено зітхнули й у цей же день поїхали здавати кабель до пункту приймання, що відтоді продовжується і нині. Без зятя співробітники компанії знову стали щасливими й тепер ще дужче моляться на свого боса.
Поступово для всіх стало ясно, що зять ще й найгірше виконує свою роботу майстра, яку відразу почав зневажати, бо прийшов у компанію, щоб стати помічником власника, а не рядовим співробітником. Коли зять зрозумів, що керівником у цій компанії йому не стати, то зненавидів власника компанії і всім співробітникам почав розповідати який дурень ними керує та не вміє вести бізнес, про що ті відразу донесли хазяїну, але той ніколи не зустрічав таких оригіналів і вирішив додивитися кіно за участі амбітного коміка до кінця та сприймав усе, що відбувається, як комедію. Взагалі, за таку демонстрацію крутості зять міг отримати великий штраф. Власник компанії, маючи стількох свідків, міг без проблем подати на мого зятя в суд за заподіяну шкоду професійній репутації, образу, приниження честі та гідності чи ще за щось і здерти з невдячного купу грошей компенсації й розділити їх зі своїм адвокатом. У Канаді багаті пенсіонери, вихідці з колишнього Радянського Союзу, за старою звичкою написали поганий відгук про крамницю, так власник магазину затягав їх по судах і добре натрусив собі з них грошей.
Певне, щоб заробити якусь грошину, зять домовився на станції техобслуговування, що за винагороду полагодили його старенький службовий мікроавтобус, але, щоб вартість ремонту була більшою, ніж коштує ця розвалюха. Зять чув, що такі фокуси спрацьовують в Україні. Ремонтники так зраділи, що навіть замовили таксі для зятя, яке відвезло його додому. Шкода, що хазяїн зрозумів новий спосіб заробітку зятя і за кілька сотень доларів відремонтував мікроавтобус й почав чекати нових витівок свого штатного гумориста і витівника.
У Канаді лаяти роботодавця – то остання справа. Ні в якому разі не можна говорити навіть про те, що вам не подобається там, де ви працюєте. Коли ви не будете показувати, що ви щасливі на роботі, то швидко станете безробітним. Ви повинні бути найщасливішою людиною на землі, бо вас взяли прибирати приміщення чи заливати бетон. Інакше – на вихід! Якщо співробітники токсичні, з негативом, їх відразу звільняють. Протягом усього часу роботи в компанії зять приходив додому і розповідав нам який дурний у нього керівник і як правильно керувати його бізнесом. Зять десь вичитав, що коли у компанії організувати профспілку, то власник згідно з канадським законодавством зобов'язаний усім співробітникам підняти зарплату на 5 доларів, тож зять накупив м'яса та почав запрошувати колег додому на шашлик й агітувати провести установчі збори й створити профспілку, а його обрати профспілковим босом. Нарешті у зятя з'явився шанс стати начальником! Звісно після того, як з'їли шашлик, подякували за частування, ввічливо відмовилися створювати профспілку і розпрощалися з зятем, всі гості відразу бігли доносити про все власнику, який іржав з нової ініціативи зятя, як кінь. Та власнику стало не до сміху, коли зять зареєструвався, як підприємець, створив власний сайт, на якому пропонував усі ті послуги, що надає компанія, в якій працює. І до сьогоднішнього дня зять, як підприємець, не заробив ні цента, але відтоді всім може розповідати, що має бізнес у Канаді й українці йому заздрять ще більше. Канадський бізнесмен! Для реєстрації бізнесу в Канаді не потрібне громадянство цієї країни. Іноземці без проблем можуть відкрити компанію, навіть, дистанційно. Колега, який створював зятю сайт теж відразу доніс власнику, що красень збирається відбивати у хазяїна клієнтів. Це стало останньою каплею, терпіння хазяїна закінчилося і він попрощався з зятем, бо наступного дня вже офіційно з занесенням до службової історії з'ясувалося, що зять найгірше виконує наряди, для нього немає і вже ніколи не буде роботи в компанії і йому найкраще звільнитися та отримувати допомогу по безробіттю. Щоб створити більшу профспілкову організацію, зять привів на роботу родича автодилера, який допоміг зятю купити авто за 1 гривню, тож власнику компанії не довелося навіть шукати заміну профспілковому босу і майбутньому конкуренту по бізнесу.
На наступній роботі в Канаді зятя розвели на повну, як і розводили своїх клієнтів. Симпатичний харизматичний хазяїн не так вже й давно приїхав до Канади з колишньої європейської країни, і вже тут нарубав, наче капусти, гори з доларів, добре говорить і багато читає російською. Улюбленою книгою хазяїна є повість Ільфа і Петрова про афериста Остапа Бендера "12 стільців", а, певне, найприємнішим епізодом з цієї книги, як головний персонаж – пройдисвіт продавав нічого не варте ситце для проціджування чаю. Підприємець кидає десятками простаків: вигадує різні історії, грає на вразливих слабких місцях іммігрантів, дурить, як може, і в результаті підлеглі на руки отримують грошей менше, ніж обіцяно, а то й нічого не отримують крім чергової історії — страшилки, для кожного наївного окремої згідно з його бажаннями і страхами, щоб наймит був щасливий, що цілий і швидше накивав п'ятами. Ще з більшою фантазією бізнесмен розводить клієнтів: рекламує свої кухні, у яких двері відкриваються не вбік, як, зазвичай, в усьому світі, а знизу догори, як у космічному кораблі чи на полиці над головами авіапасажирів. Коли двері в кухонь відкриваються перпендикулярно підлозі, то її вартість 30 тисяч, а коли паралельно – то відразу 60. Увесь цей примітивний обман супроводжується псевдо науковими поясненнями, що кухня створена й зібрана за участі Штучного Інтелекту, яким хазяїн, певне, вважає себе і мого зятя – підсобника. Кухня, начебто, виготовлена на станках з програмним забезпеченням, а не, як насправді, на звичайній дешевій маленькій пилорамі в орендованому захламленому гаражі. Мені здається, канадці обожнюють, коли їх дурять, інакше як пояснити, що на космічні кухні за космічними цінами хитруна завжди є черга. Зятю дуже подобається зачаровувати своєю добротою і благородством. Хазяїн встановив кращому другу кухню за 9 тисяч, а не за 12 тисяч, як усім, хоч її собівартість 500 доларів. Хазяїн запитав зятя, а за скільки б він встановив таку кухню своєму кращому другу. Зять зізнався, що не взяв би з друга ні долара зверху і встановив кухню за 500 доларів. Хазяїн розсміявся і сказав: зять хоч і думає, що він бізнесмен, але працює підсобником і доки не стане, таким, як бос, то не зможе в Канаді займатися бізнесом.
Зять хотів показати хазяїну, що вміє розв'язувати питання й може стати гідним спадкоємцем його бізнесу: побачив сміттєвоз, який завтра мав вивозити сміття і попросив водія забрати сміття сьогодні.