Ми продали щастя дитини за фальшиві обіцянки.
І кого ми з дружиною маємо винити, крім самих себе?
Чому ми, українці, так легко віримо в казки?
Моя старша донька начебто виходить заміж за вченого, нащадка дворянського роду, з безліччю нерухомості в столиці й мільйонами від заняття бізнесом. Насправді ж за цим фасадом ховалася порожнеча. Статус нареченого був як позолота на консервній банці. Ми шукали золото в його крові, а знайшли лише дешевий театральний грим. Нас причарували міражами, а коли туман розвіявся, виявилося, що наша донька стала не господинею маєтків, а заручницею чужих амбіцій та брехні в чужій квартирі свекрухи, де навіть повітря було просякнуте імітацією життя.
Його бізнес теж був лише імітацією, як дитяча гра в магазин. Це була грандіозна вистава з імітацією діяльності: щоранку він викликав таксі на останні гроші, щоб поважно вийти біля офісу, за який часом не було чим платити й він просив гроші на оренду в дружини або матері, щоб і далі пускати пил в очі людям. Він купував ілюзію важливості за ціною хліба для власної сім'ї. Це була імітація життя, де замість фундаменту — пісок, а замість честі — майстерно розіграний фарс. Поки донька та багата свекруха спільно утримували цього балакуна, він насолоджувався власною величчю, якої ніколи не існувало.
Брехня була не просто словами — вона була архітектурним шедевром. Зять та його мати вибудували для нас ціле місто з хмар. Квартири в престижних районах Києва, дачі, що потопають у зелені, і головний діамант — легенда про дворянське коріння та ледь не науковий ступінь нареченого. Ми вірили, що наша дочка входить у дім вченого, аристократа, чия велич підкріплена мільйонними капіталами. Ми відчували гордість, не знаючи, що це гордість в'язня, який милується блиском своїх кайданів.
Груба маніпуляція спрацювала через нашу наївність. Коли я комусь розповідаю про невдале заміжжя старшої доньки й те, що шлюб з розрахунку не справдився, то іноді чую крізь сміх слухачів:
— Обдурили дурня на чотири кулаки.
— Пика масна, а в кишені воша на аркані.
Нині я лаю себе, що був сліпим і не відчув неминучої катастрофи у відносинах старшої доньки з чоловіком. Нині я бачу перед собою не бізнесмена і вченого, а Стецька — недолугого хвалька з класичної комедії українського письменника Григорія Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці". Але цей Стецько виявився небезпечним. Свекруха просто скинула свого нікчемного та безвідповідального сина — паразита на руки закоханій довірливій невістці.
Моя молодша донька та її подруги бачили зятя наскрізь — для них він був кретином і мерзотником з брудним минулим, про яке вголос розповідали знайомі. Чоловік племінниці моєї дружини добре знав зятя по його походеньках до весілля і по секрету розповідав з яким дурнем зв'язалася їхня родичка. Моя старша донька до цього ні з ким з хлопців не зустрічалася і наділила першого, хто до неї причепився, всіма рисами казкового Принца на білому коні. Але ніхто не наважився розбити її крихке щастя, не захотів руйнувати її ілюзію про Принца на білому коні. Зять відчував цю зневагу з боку родичів нареченої та її оточення; він знав, що вони бачать його ницість, і саме тому його ненависть до них росла з кожним днем. Тепер, у Канаді, він просто перестав прикидатися Принцом і зняв маску порядності, яку носив у Києві. Зять перетворив життя своєї рятівниці на нескінченне обслуговування своєї безмежної дурості.
68.Людина-катастрофа
Чужа людина розгледіла
гниль зятя за одну ніч,
а ми витратили на це 12 років
Істина завжди виходить назовні через випадкових свідків. Коли чоловік молодшої доньки, досвідчений москвич із гострим поглядом прагматика, провів ще перед російсько-українською війною лише одну ніч під київським дахом зятя, вирок був винесений миттєво. Москвич розбирається в людях і відразу розкусив зятя, як гнилий горіх. Йому не знадобилося 12 років, щоб зрозуміти: перед ним не вчений і не дворянин, а велика дитина з патологічною жадобою до брехні та підлітковим бажанням здаватися тим, ким він ніколи не стане.
Того далекого вечора в Києві чоловік моєї молодшої доньки вийшов на балкон після вечері із зятем і пошепки звернувся до своєї дружини:
— Слухай, твоя сестра... вона розуміє, з ким живе? Цей… Він же порожній. Ці розповіді про бізнес, цей тон великого комбінатора... Це ж чисте божевілля підлітка, який перечитав дешевих романів.
— Ти так думаєш? Але мої батьки вірять, що він велика людина...
— Цей хлопець не здатний втримати навіть ложку в руках, не розбивши тарілку. Мені шкода твою сестру. Вона зв'язала себе з людиною, яка висмокче з неї життя і навіть не помітить цього.
Відтоді чоловік моєї молодшої доньки мовчав про свояка, як мовчать про невиліковну хворобу — зі співчуттям до тих, хто приречений жити поруч із цим ходячим непорозумінням. Москвич ні разу більше в житті не запитав про свояка і лише співчував сестрі дружини за найбільшу помилку в житті, коли вона вирішила пов'язати своє життя з ненормальним. Зять зрозумів, що свояк розбирається в таких, як він. Зять почав при кожній згадці про нього казати, що хоче його побити. Та ми нічого не хотіли знали й не зрозуміли та вчасно не витягли доньку з болота...
Коли зять не давав дозволу на повернення дружини з Канади в Україну, то насправді він уже 2 роки мріяв як залишиться одному у Канаді й насолоджуватиметься життям. Зять просто тягнув час та підіймав градус напруги в сім'ї, відчуваючи себе царем і повелителем морським, від якого залежить майбутнє його сина з дружиною та її батьків.
Тоді у ситуацію втрутилася мама чоловіка старшої доньки. Дружина хотіла віддати чоловіка його матусі. Та матуся не розгубилася і не дала невістці кинути чоловіка. Звісно, з такими родичами порядні люди завжди програють. Єдиний спосіб виграти – втікати від них. Та без згоди зятя це виявилося неможливим.
Бути матір'ю монстра — значить щодня вибудовувати стіну між ним і своїм світом. Матуся зрозуміла скільки проблем для неї може створити її нерозумний син у Канаді. Він може приїхати до неї у Великобританію, де вона перебуває як українська біженка разом з 90-літньою матір'ю і молодшим сином. Як українські біженці жінки отримали у Великобританії безплатне соціальне житло і зять може безплатно у них жити та скандалити. Зять у Великобританії швидко знищить її репутацію своїм базіканням та дикою поведінкою.
Мама все життя працювала на непоганих посадах у великих міжнародних компаніях у Києві, але завжди відмовляла сину в проханні влаштувати його роботу до іноземців. Найстрашніший суддя завжди поруч. Рідна мати, яка все життя оберталася у високих колах іноземних корпорацій, винесла сину остаточний вердикт — професійну непридатність. Вона бачила його наскрізь. Вона знала: варто лише на один день впустити його у свій стерильний світ бізнесу, і він зруйнує все — її репутацію, її кар'єру, її спокій. Мама розуміла, що син щось обов'язково зробить або ляпне щось таке, за що їх обох звільнять з роботи. Зять буде як граната без чеки у світі серйозних справ. Навіть рідна мати знала: шок від його тупого базікання і підліткових хвастощів може спалити її кар'єру, а то і власне життя. Мати ховала його від роботодавців, як ховають небезпечну хворобу. Вона відмовляла йому в протекції не з жорстокості, а з тваринного страху самозбереження. Вона любила його як сина, але боялася як соціальної інфекції, здатної спопелити будь-яку справу, якої торкалися його руки.
Зять кілька разів намагався штурмом зламати спротив матері й добитися від неї рекомендації на роботу в елітні компанії.
Зять стоїть перед робочим столом матері в іноземній компанії й зухвало вимагає:
— Мамо, ти ж працюєш з багатими іноземцями! Влаштуй мене до них аналітиком! Я ж твій син, я маю титул, я маю мізки!
Мати дивиться в документи й холодним тоном відповідає:
— Ні.
— Чому?! Ти допомагаєш чужим людям, а мені — ні!
Мати підіймає на нього втомлені очі:
— Бо я хочу допрацювати до пенсії з чистим ім'ям. Ти не аналітик, ти — хаос. Через три місяці ти влаштуєш там скандал, образиш керівництво або вкрадеш скріпку заради принципу. Я не пущу тебе до іноземців. Грай у свого бізнесмена вдома, але не на моїй роботі.
Зять виходить з шикарної будівлі й думає:
"Вони всі зговорилися. Цей москвич... дивився на мене так, ніби я бруд під нігтями. Хто він такий, щоб судити мене? А мати... Вона — головна зрадниця. Вона бачить у мені не генія, а небезпеку. Вона соромиться мене! Вона хоче, щоб я був тихим паразитом на її квартирах, аби тільки я не зганьбив її перед білими комірцями. Ну що ж, нехай. Якщо вони не дають мені будувати імперії, я буду будувати пекло. Якщо я не можу бути успішним у їхньому світі, я буду великим у їхньому розпачі. Я відіграюся на бабусі. Це ідеальне створіння, щоб показати матері, кого вона насправді виростила".
Нині я сиджу в канадському кріслі, згадуючи ту розмову з москвичем про зятя і холодну відмову свекрухи сину. Моя старша донька не просто дружина. Її живцем поховано в ілюзії про зятя, яку відмовилися підтримувати навіть ті, хто його породив.
Зять знову зачинився в кімнаті, і я розумію: за тими дверима сидить не дворянин, а людина, від якої відвернулися навіть найближчі люди, залишивши її як тягар на плечах нашої старої, втомленої родини.
69.Мама зятя: Угода про життя
Другий шанс — це завжди втеча
від першого провалу,
який щодня дивиться тобі в очі
Мати зятя сидить у своєму бездоганному офісі в Києві. Вона — втілення успіху: холодна, комунікабельна, залізною рукою тримає бізнес.