Точніше, найняв кількох юнаків, які робили всю роботу, та й сам біля них дечому навчився. Але в Канаді такий бізнес не дуже потрібен, а коли ним і займатися, то краще працювати самому. Без спеціальності у Канаді потрібно працювати чорноробом. Та ще й багато працювати! Оце несподіванка! А коли не хочете мати хоч якусь спеціальність, а сподіваєтеся заробити на хліб некваліфікованою працею, "принеси – подай", то справи ваші кепські. Зять майже жодної роботи не кинув сам: звідусіль вигнали. Зять не хоче змінитися і жити за правилами цієї чудової, але непростої країни.
Зять дуже хотів потрапити до Канади, але такі, як він, без спеціальності цій країні не потрібні. Для тих, хто потрібен Канаді, створено більше сотні імміграційних програм, де вказано які спеціалісти потрібні цій країні. Знання англійської мови – це, на жаль, не спеціальність, як наївно думав зять, коли сюди їхав керувати людьми. Можливо зять думав, що в Канаді, як, часом, і в Україні, особливо за попередніх президентів, ставлять керівником кого завгодно, без відповідної освіти та знань аби лише свого та вмів чесати язиком. Тож зять приїхав до Канади без ніякої спеціальності і йому шлях лише в підсобні робітники чи чорнороби. Роботодавці не церемоняться з такими, тільки свиснуть – і відразу знайдуть нових. Рідні та знайомі зятя обережно підштовхують його до думки, що потрібно здобувати знання та ставати фахівцем у якійсь справі та радять під час роботи хоч чомусь навчитися та обрати якусь спеціальність. Найкраще бути спеціалістом в чомусь конкретному, хоч все одно часто кілька місяців доведеться відпрацювати на "дядька", щоб розібратися перед тим, як пускатися в самостійне плавання. За 3 роки зять встиг попрацювати на багатьох роботах, але не вдавався у ці малі бізнеси, в яких крутяться не такі вже і малі гроші, не вчився, щоб у майбутньому відкрити свою справу, зневажав і ненавидів те, чим доводилося займатися, нічому не вчився. Зятю не подобається жоден бізнес, де встиг попрацювати: ні будівництво, ні встановлення камер спостереження, ні виготовлення та встановлення кухонь. Це все не його. За словами зятя, виявляється, що всі спеціальності шкідливі для здоров'я: електрика може вбити струмом, у водіїв геморой, електрозварювальник вдихає шкідливі гази, будівельники працюють на протягах і в холоді та змушені тягати важкі матеріали, а коли встановлюєш камери спостереження, то можна впасти з драбини. Лише у начальників робота не шкідлива для здоров'я. Отака філософія! Для зятя стало відкриттям, що роботодавці та й Канада не бачать його як начальника у своїх планах: без спеціальності й канадської освіти іммігранту прямий шлях у чорнороби. Та зять не відступиться – і далі працюватиме підсобником, не хоче освоїти хоч якусь спеціальність і чекатиме доки йому не запропонують стати начальником. Примітивні поняття зятя про здобуття поваги, а тим більше любові, як і про мистецтво керувати людьми, дуже нагадує менталітет імперців, як от колишніх радянських людей, чи значної частини нинішніх росіян, де все побудовано на страху перед начальниками й те, що цим начальникам усі щось винні. Українці – не раби, хоча можуть правдоподібно ними прикидатися. Від українців, які майже всі собі на умі, ви автоматично не отримаєте авторитет, повагу чи шану лише за те, що вони від вас якось залежать. Вам доведеться завойовувати симпатію і любов українців. Найпростіший і найефективніший спосіб – через брехню й різні солодкі обіцянки, як це робили впродовж десятиліть в Україні політики – корупціонери, але, от, біда: українці через кілька тижнів починали розуміти, що їх в черговий раз обдурили чергові пройдисвіти. Тобто під захоплені вигуки українців шахраїв тільки обрали до влади й можновладці ще навіть так, як слід, не всілися на грошові потоки для власного збагачення, а вже починають лунати голоси тих, хто їх привів у високі кабінети, за їх негайну відставку. Зять не зрадить своєї мрії: коли, навіть, опуститься на дно, то стане начальником серед безхатьків чи божевільних? Нав'язлива ідея стати начальником не дає йому можливості спокійно розібратися в ситуації. Іноді мені здається, що зять чекає, коли до нього приїде прем'єр – міністр Канади й запропонує йому своє місце.
Оскільки все життя хотів бути начальником, то почав настроювати себе на те, що в Канаді буде керівником. Перед від'їздом до Канади рідні й знайомі намагалися обережно пояснити зятю, що ніколи не чули, щоб хтось із заробітчан їхав за кордон керувати. Та зять був переконаний, що його з руками відірвуть! Ми казали зятю, що Канаді не потрібні менеджери, своїх нікуди дівати. Канаді потрібні лише робочі руки. Українці їхали в інші країни, в основному, виконувати найбруднішу, найважчу та низькооплачувану роботу, за яку не хочуть братися місцеві жителі. Мій найкращий друг в Італії вже 15 років доглядає старих італійців, які, часом, у маразмі чи з деменцією, миє дупи коматозним та інвалідам. Родичі й знайомі моєї дружини збирали полуниці в Польщі, трудилися на нелегальній взуттєвій фабриці в Італії. Найбільше грошей отримував дядько — безбожник, який пів життя вбивав курей на птахофабриці у Великобританії й відправив на той світ сотні тисяч душ милих пташок. Щоб примусити рідних заткнутися, зять цілий день просидів за комп'ютером і радився з ними за скільки мільйонів краще купити яхту у Канаді. Наступного дня поїхав у Канаду "керувати та заробляти мільйони на яхту", а, точніше, як виявилося, пиляти бетон та тягати візок зі 100 – кілограмовими плитами, а всі зароблені гроші до копійки витрачати на оплату оренди та купівлю продуктів.
Як зятю стати великим начальником у Канаді? Звісно, відповідь проста: якщо так продовжуватиме, то ніяк! Людина не має абсолютно ніяких даних для роботи керівником, може лише знущатися з підлеглих чи морочити правильними словами їхні голови. Керує зять дуже просто: командирським голосом дає команди, а коли його не слухаються, перебивають чи ігнорують або посилають якомога далі, то біситься, ображається на все життя та мстить. А ще дуже хоче "дати в морду". Все це дуже нагадує менталітет росіян. Зять не здатен керувати людьми, може лише показувати свою зверхність, хвастатися та знущатися з підлеглих. І це біда багатьох вихідців з країн колишнього Радянського Союзу, де багато керівників були саме такими. Некомпетентні радянські керівники – неуки, базіки, грубіяни й садисти — докерувалися до того, що втратили свою країну. Зять приїхав до Канади, бо його знайомий власник будівельної компанії, де працює лише 4 співробітники, пообіцяв влаштувати його "топ — менеджером" у свою будівельну бригаду. Бізнесмен жартома мав на увазі, що, коли чоловік так дуже хоче бути начальником, то бригадир оформить його менеджером, а зять працюватиме підсобним робітником — буде напохваті: пилятиме бетон, таскатиме важкі будівельні матеріали, одним словом, принеси – подай. Топ – менеджер Принеси — подай. Власник обережно натякнув зятю, що з часом він, звісно, стане, "заступником, а потім і директором будівельної компанії, з кількома мільйонами доларів річного обороту". Будівельні боси знають які саме слова потрібно говорити іммігрантам, щоб ті погодилися виконувати важку роботу, особливо, підсобних робітників. Канадські роботодавці з України теж вас можуть захотіти надурити, щоб працювали на них за якомога нижчу погодинну оплату. У Канаді ніхто не здивується, якщо вам наобіцяють, що завгодно, а потім можуть не дотримати слова та навіть не поморщиться. Таке тут звична справа. Зазвичай, українці — шахраї беруться допомагати переїхати до Канади недалеким простакам, які не знають мови і мають небагато шансів її вивчити, але зате мають достатньо здоров'я, щоб тягати будівельні матеріали та виконувати ту важку роботу, яку відмовляються виконувати канадці та трохи розумніші іммігранти. Але зятю дуже кортить стать начальником, а тут ще й прочитав в Інтернеті, що багато кар'єристів завдяки інтригам "з'їли" своїх керівників і отримали їхні місця. Тож на першій роботі почав інтригувати проти помічника власника будівельної компанії. Помічник, доки працював у цій компанії, то встиг зробити вже перші внески й взяти в іпотеку кілька будинків біля Торонто. Власник був і не проти позбавитися свого помічника, який забагато краде, коли передає хабарі менеджерам більших будівельних компаній, від яких отримує замовлення на виконання найдурнішої будівельної роботи, але коли почав вислуховувати нескінченну балаканину зятя про те, що "потрібно жити чесно і не порушувати закон", то відмовився від цієї ідеї та почав думати про те, як розпрощатися з таким чи то святим, чи то ангелом.
Власнику будівельної компанії допоміг випадок: зять познайомився з директором компанії з встановлення камер спостереження і зачарував того своєю красою та красномовством. Власник теж мав помічника, який контролює співробітників і теж передає хабарі більшій компанії, яка невеликі замовлення віддає його компанії. Зять нафантазував, що хазяїн може вигнати свого помічника, щоб звільнити місце для нього. Зять перестав гробити власне авто, бо отримав службовий мікроавтобус. Раніше на цьому мікроавтобусі працював іммігрант, якого вигнали, а замість нього мав працювати зять. Зранку у вихідний день іммігрант зі своєю вагітною дружиною приїхав, щоб передати мікроавтобус, та попросив відвезти їх додому, але зять уже відчував себе помічником власника і почав тренуватися як знущатися та принижувати, щоб люди його боялися та слухалися, а насправді ненавиділи.