Перша – добрий дєд-енкаведист, що привіз сім'ю з московії у ще теплу після розстріляних або виселених українців хату. Друга – папа-кадебіст, що карав і милував, іноді за власними ж доносами. Третя – ефесбешна консерва, або, якщо ним навіть ФСБ погидувало, звичайний кацапський вилупок, який звик до барського життя, і для котрого гарний українець – то або мертвий, або раб, або слуга.
– І чоловік такий же, вартий тої жінки. Поки санітар і старий водій його тягли, обклав їх матом за незграбність, багато чого наговорив про війну. Основна думка з усього сказаного була: "Еслі би хахли нє сапратівлялісь, уже давно жилі би как люді." І всі йому винуваті. Сестричка молода у нас є, Рая може знаєш. Якщо ми з тобою свідомі, тобто розуміємо, що зараз москальській мові тут не місце, і якось намагаємося скласти українські слова докупи, то вона з народження щира україночка. Почала заводити на нього медичну карту. Ким вона у нього тільки не була. І "сєлючкай неабразованной", і "хахлушкой тупаґаловай". Рая – в сльози. Я відібрав у неї формуляр, попросив покликати Сергія. Той – хлопець зі стальними нервами, образити себе не дасть. Рая побігла його шукати, а я заходжу до приймальні. Ну, думаю, зараз я тобі, кацапська морда, всі діагнози виставлю. Ти у мене з пляшки, чи то пак, із клізми місяць не злізеш. А там він за серце вхопився й уже синіє. Дружина довкола нього бігає: "Колечка, Колечка! Врачя, врачя!". Честі ради, мушу сказати, що там справді було, без варіантів. Навіть якби схотів, я його не зміг би витягти. То я просто з тихою радістю перевірив відсутність пульсу, зіниці, констатував смерть, сказав його дружині, що чоловік у неї перехвилювався від поранення, і серце не витримало. Взагалі, я людина незлобива, але тої миті, так мені хороше на душі стало! Так хороше, що думаю, як піду ввечері курити до альтанки, як запропоную тобі цигарку, то навіть якщо ти візьмеш цілих дві, то мені все одно добре буде.
– Точно не ти? – коронер пильно дивиться на товариша.
– Ображаєш! Якби я, то я тебе попередив би. І інструкції з приводу циркуляції у кровоносній системі пухирця повітря добре пам'ятаю. І свідків багато. У нашій лікарні його і пальцем зачепити ніхто не встиг.
– А інші померлі?
– А інші – доволі підозріло. Або вночі, або під час тихої години. У нас же зараз людей багато, по шість — вісім хворих у кожній палаті. Так-от, почнуть людину після сну будити на сніданок, або на післяобідній перекус, а вона вже того. Все. І діагноз той же, як у народі кажуть: розрив серця.
– Ну тоді і я тобі трошки розповім про той "розрив серця". Дружина Колєчки, як ти знаєш, поліцію викликала. Наполягала на тому, що саме некомпетентні послуги нашого закладу призвели до смерті її благовірного. І коли тіло попало до моїх загребущих рученяток, вона знову-таки настояла на розтині та "по тихому" підійшла до мене окремо, під час розтину, з пачкою грошей. Знаєш по чию душу вона до мене підходила?
– Хм… От с-с-с… По Раїну?
– Не розумієш ти зі своєю вищою медичною освітою, чим відрізняється логіка від економіки! Згідно з логікою, так, по Раїну. Тому що вона хоча б вербально контактувала з Колєчкою. Але згідно з економікою Рая тут узагалі ні до чого. А от "етат дактарішка" при грошах, які з нього можна видоїти.
– По мою?!!!
– Все-таки твій диплом дає певні ази знань. З другої спроби ти таки обрав один із двох можливих варіантів. Узагалі, я просто в захваті від того, як швидко вона все розрахувала! Але вона не взяла до уваги геніальний розум твого друга. Я свого часу дивився серіал "Кості". З погляду медицини – повна маячня. Але я взяв на озброєння лайфхак із диктофоном. У серіалі коронери записували на нього хід розтину. Завів собі такий. Досить зручно, маю сказати. І так сталося, що нашу з нею розмову я повністю записав. І тут же здав її поліції, яка ще й поїхати не встигла. Ти уявити не можеш, наскільки ти мені дорого обійшовся! Я не погодився відразу продати нашу дружбу за ту мізерну суму, яку вона мені пропонувала! Я торгувався, як бог! І погодився я тебе продати за суму майже вдвічі більшу від заявленої! Уявляєш?!
– Молодець! Відразу видно, що господар! Усе в сім'ю! Навіть старий пройдисвіт Локі тобі позаздрив би! Думаю, якщо ти добре попросиш, я можу сьогодні тобі й третю цигарку виділити! Що не зробиш для друга?!
– Яка третя цигарка?! Поліція мій диктофон, як доказ, забрала. Я без нього, як без рук!
– І не надійся! Диктофона у мене немає. Третя цигарка, це все, на що ти сьогодні можеш розраховувати.
– Так завжди. Ніякої допомоги в лиху годину. І хоча в мене запасний диктофон є, але варто було спробувати, – третю цигарку патологоанатом заклав за друге вухо. – Однак, друже, у мене є для тебе іще новини.
– Більше цигарок не дам. У тебе вуха скінчились.
– Не будь таким жадібним! Не все в нашому світі робиться за цигарки. Сьогодні я тобі розповім цікаві новини безплатно.
– Ну, якщо на даремщину, тоді насипай.
– Я людина обов'язкова. Пообіцяв дружині Колєчки відкрити Колєчку, і виконав обіцянку, тобто виконав розтин Колєчки. Коли я відкрив Колєчці грудину, я зрозумів, що його діагноз не просто гострий інфаркт міокарда, і навіть не отой розрив серця. Його діагноз – вибух серця.
– Ти тверезий?
– Як гірський кришталь! Уяви собі: беремо абстрактне серце, уявімо, що воно ще б'ється, кладемо його обережненько так на ковадло. Потім беремо кувалду, зама-а-ахуємось, і з усієї сили хріначимо по серцю! Потім збираємо у жменьку той фарш, що від нього лишився, і пхаємо у Колєчку! Саме таку картину я побачив усередині цього кацапа. І тоді мені, наче кардіолог на вухо, тихенько так зашепотів: "Перевір усіх померлих за останні два дні…" І що ти думаєш? Усі! Всі вісім трупів мають котлету замість серця!
– Хм… А я тільки но хотів тобі розповісти, що в усіх випадках сусіди по палаті розповідали, що, незадовго до смерті кандидати у покійники дозволяли собі погані вислови відносно українців, мови та України, або поводилися так, як наш Колєчка з дружиною.
– Як кацапи?
– Усе правильно кажете, друже!
– Гм... Це наводить на химерні думки... А хочеш подивитися вибух серця?!
– Питаєш?! Звісно, хочу!
– То пішли покажу?!
– А пішли!
Медики вибралися з альтанки й по доріжці, мимо симпатичного садового гномика, попрямували до покійницької...
Шмат XI
∞ Невідомо де. Невідомо коли
Ну і що в таких випадках слід робити? Ніхто з людей, напевно, в таких ситуаціях не був. В одну мить я втратив усе. Весь мій світ. Мозок швиденько перебрав усі можливі варіанти у пошуках логічного пояснення тому, що відбувається, знайшов лише порожнечу і від страху почав зсихатися в маленьку зморщену кульку у черепній коробці. Випавши з голови через один з отворів, подарованих нам природою, маленький мозок полетів у бездонний колодязь і до мене все тихіше долинали його сполошені думки: "Де я?!", "Що мені робити?!", "Навіщо мені щось робити..?"
– Ваароне, що з тобою?!
Це голос Евеліни. Чому вона така стурбована? Дивно, її голос, немов кисіль, попадає мені у вухо, летить через пусту голову, б'ється об протилежну стіну, відлітає назад, знову б'ється, знову відлітає… Знову… Розхитує голову…
"– Оу! Егегей! Не позбався глузду там!"
"– А тепер альтер-его прокинулось. Давно не розмовляли."
"– Тримайся, поталанило ж мені мати божевільного сусіда! А як брязнешся непритомним, неначе бліда дівиця?"
"– Не дочекаєшся!"
"– Між іншим, поки ми тут розмовляємо, ти стоїш, наче опудало, і не реагуєш на подразники."
"– Якщо ти про Евеліну, що смикає мене за руку, і про Ніку, яка намагається відірвати мені голову, вчепившись за вухо, то я їх наче й чую, і відчуваю, але... Може, мені це все ввижається? А може, мені до цього привидівся весь мій старий світ? Якщо так, то все навколо не має сенсу... Бо якщо минулий світ був нереальним, то немає жодної гарантії, що цей світ, хоч трохи реальніший, ніж той. Якщо один раз я перенісся у цей світ і на три десятки років назад. Немає ніякої гарантії, що через якийсь час я не перенесусь у якийсь інший світ, то чи є сенс щось робити в цьому? Чи є сенс узагалі якось діяти? Жити взагалі...? Навіщо жити, якщо все навкруги зникне?"
"– Розсопливився, неначе шестирічка перед кабінетом у стоматолога. Знаєш, хоч у нас із тобою макітра одна на двох, але в мене з нею все в порядку, а твоя, взагалі, дірява якась. Ти все життя чванився, що займаєшся психологічними практиками, контролем, сновидіннями, а зараз рознюнявся, коли до рук потрапило щось дійсно цікаве? До речі, в мене з'явилася ідея стосовно того, що відбувається. Ти вмер! Точно! Ти здох! Усе збігається. Всі пазли складаються в одну картину. Ти, врешті-решт здох, і потрапив у той світ, а точніше "на" той світ, який сам собі будував стільки років! І ось тобі ще одна ідея. Пам'ятаєш, усі завжди казали "на" той світ. Чи не походить це від старослов'янського "Іду на ви!"? Кацапи все життя хочуть підкорити Україну, і тому, навіть просто їдучи у гості, кажуть "на" Україну. Чи не означають слова "на" той світ, що ти мусиш не лише створити для себе власний рай, а і завоювати його? Довести своєму раю, що ти справдешній його хазяїн?"
"– Ну... Відверто кажучи, асоціація з кацапами так собі. Не хочеш же ти сказати, що мені необхідно зараз убити або зґвалтувати Евеліну, повідривати крильця Ніконіні, і піти мочити гномів, як зробив би то кацап? А потім осідлати ящера і з криками "Тут всьо ісконно майо!" поїхати до свого лісу на заготівлю м'яса з кентаврів? Але у слові "на" все-таки відчувається якийсь сенс. найімовірніше, мається на увазі, що, прибувши до раю, ти не прийдеш на все готове. Тобі потрібно буде вжитися у свій рай. Асимілюватися, якщо так можна сказати. А загалом, здається, ти правий. Чи то пак "я" правий. Здається, я все-таки вмер, як не крути, бо інших варіантів немає. Не зрозуміло, коли саме я вмер і перенісся сюди, бо спочатку це було сновидіння, це точно. Коли саме відбувся перехід?"
"– Повір розумній людині. Питання про те, коли саме відбувся перехід і чи не вбили тебе під час сну – це саме несвоєчасне питання на цей момент.