Правоохоронці доїли морозиво, дочекалися коли грабіжники вийдуть з торговельного центру, сядуть в авто і лише тоді почали їх переслідувати.
Діти відправили з Торонто до Оттави посилку з речами через державну пошту Canada Post. Речі коштували мінімум кілька тисяч доларів, але заради економії сплати за пересилку вказали, що їх вартість лише 100 доларів. Може скластися невірне враження, що цим відразу скористалися й посилка невідомо куди зникла: чи десь загубилася, чи її вкрали. Зазвичай, рух посилок можна прослідкувати через Інтернет, але щодо цієї було вказано, що її лише прийняли в поштовому відділенні, а що з нею сталося далі невідомо. Спочатку діти написали скаргу до місцевих поштових менеджерів з проханням знайти зниклу посилку. Ті спробували знайти сліди посилки по її руху в Інтернеті, але теж ніде нічого не знайшли, крім того, що посилка була прийнята у відділенні. Тоді дочка вирішила звернутися до знайомого юриста, який сказав, що такі питання можна швидко вирішити лише на найвищому рівні. Юрист написав скаргу найбільшому поштовому начальнику Канади:
-Правильно написана скарга творить дива.
Так і вийшло. У той же день доньці зателефонували з приймальні головного офісу Canada Post і повідомили номер, під яким зареєстрували скаргу, а наступного дня діти отримали повідомлення від отримувача, що посилка вже доставлена. Ми були шоковані, коли зникла посилка в такій найчеснішій країні світу, а потім були ще раз шоковані, коли так швидко ця посилка без ніякого відстежування в Інтернеті була доставлена. Сусіди – канадці, коли дізналися про цю історію, то теж були здивовані, бо не чули, щоб так миттєво вирішувалися питання пропажі посилок, казали, що, схоже керівництво дало фігурантам цієї історії строк на розв'язання проблеми, після чого наступить покарання: певне, звільнення всіх з роботи з вовчим білетом. Не знаю. Жарти – жартами, а ми всі дуже вдячні юристу, який по старій дружбі не взяв з дітей ні копійки й виявився справжнім професіоналом, який знає як працює канадська бюрократія та на які важелі і як саме потрібно натиснути. Не знаю, не перевіряв чи наша Укрпошта може так швидко реагувати на скарги, а, головне, розв'язувати проблеми. Без знайомств і юриста в Канаді особливо робити нічого. Відтоді Canada Post для нашої родини – найкраща пошта у світі.
Крім державної пошти в Канаді повно приватних компаній, які доставляють посилки. Канадці нам пояснили: коли ви нещасливий, то завжди отримаєте за втрачену посилку вказану вами вартість. Які претензії? Дійде посилка – то дійде, а ні – то ні. Як пощастить. Це Канада! Тут усе по закону. Не хитри! Застраховуй! Як і українці — москвичці, яка поїхала на співбесіду по CUAET, швидше всього, до ефесбешників, після чого її чоловік втратив тепленьке містечко, Доля посилала знак моїм дітям: приймальниця вимагала, щоб вони купили в неї скотч і обмотали ним посилку і діти хотіли піти в інше відділення, де раніше їм приймальниця обмотувала службовим скотчем і не вимагала такої покупки, але чомусь сходили додому і скористалися своїм скотчем. Пізніше знайомий пояснив, що такі відправлення краще робити у великих поштових відділеннях, де багато працівників і вони слідкують та підсиджують одне одного, тому там більше порядку, бо велика ймовірність швидкої втрати роботи, а, взагалі, краще користуватися послухами приватних компаній з доставлення, хоч це обійдеться дорожче. Згідно з статистикою, в середньому, у кожного четвертого канадця хоч раз та була вкрадена посилка, яку за прийнятими в Канаді правилами співробітники служб доставлення залишають біля вхідних дверей будинків і все, що можуть зробити, фотографують мобільними телефонами заради підтвердження виконаного замовлення. А в Торонто тих, кого обкрадали злодії посилок, залишених біля будинків, майже дві третіх. Коли вже мова зайшла про поштові посилки, то заради справедливості потрібно сказати, що посилку для нас з Києва до Канади, яку відправляли "Новою поштою", просто наполовину розпатрали й витягли всі цінні дитячі речі. Так що поштові крадіжки – це проблема не лише Канади.
Зять чомусь вдовбав собі в голову, що за океаном люди якісь інакші, ніж в Україні. Набагато чесніші й порядніші. Невдахи в Канаді, взагалі, переконані, що всі довкола та й держава лише хочуть їх використати та хоч щось з них здерти. Коли в Україні багатьом людям ніяково чи ліньки когось дурити, то у мене іноді таке враження, що в Канаді мало хто не піддасться спокусі вас обдурити. Коли тебе можна обдурити так, щоб ти не міг покарати ошуканця, то канадські хитруни обов'язково скористаються такою можливістю. Коли ви опинитеся в складній ситуації або побачать, що ви простак чи й зовсім дурень, то з вас постараються зідрати три шкури. І в цьому винні не лише канадців: тут все заточено на гроші, це країна для заробляння і витрачання грошей і, часом, людям більше нічим зайнятися. Тут завжди потрібно бути насторожі, як і скрізь на нашій планеті. Із зятя двічі взяли плату за залитий у бак його авто бензин і знадобився місяць, щоб повернути зайві 100 доларів, які переплатив. Донька отримувала готівку у співробітника канадського банку, який працює під камерою спостереження, і він тричі на її очах перерахував купюри, але сіла в авто і зрозуміла, що їй недодали, повернулася і відразу без жодного слова отримала різницю, яку хотіли присвоїти. Теж саме трапилося і на касі в супермаркеті. Коли я запитував українців чи намагалися їх обдурити в Канаді, то кожен пригадував якийсь випадок. Не зівай!
Українцям не потрібно фантазувати, що їм вдасться залишитися тут жити після закінчення дії програми CUAET. Це неможливо! Як тільки ситуація в Україні нормалізується і буде можливість повернутися додому, то українці повинні і зобов'язані виїхати з Канади. Та деякі українці наївно вірять, що їм вдасться "прослизнути між крапельками", як казав президент України Леонід Кравчук. Дехто з українців отримують заробітки готівкою, тож, навіть, говорять, що будуть тут жити як нелегали, бо готові працювати стільки буде потрібно, та впевнені, що зуміють утримувати себе і свою сім'ю, але все це дуже проблематично і майже нездійсненно та й не варто таких ризиків і страждань. Це ж скільки грошей потрібно заробляти нелегалу і скільки пригод можна отримати! Офіційно у Канаді 500 тисяч нелегалів. Канадські чиновники називають нелегалів "людьми без документів". Нелегал ще якось може вижити один, працюючи в тіньовій економіці та витрачаючи мізер на оплату оренди, бо живе разом з різними підозрілими особами, від яких можна чекати чого завгодно. А от з сім'єю нелегалом бути важче. На відміну від країн Європи Канада – не соціальна держава, тут за все, навіть за найменшу послугу, потрібно платити й в десятки разів дорожче, ніж в Україні, та й бюрократії й контролю за населенням вистачає; тут зроблено все, аби ускладнити життя нелегалам. Роботодавці пропонуватимуть виконувати найгіршу роботу за 10 доларів, не виплачуватимуть зарплату, збільшать робочий день, можна бути винайняти лише найгірше житло та ще й проситимуть аванс за кілька місяців наперед, не можна буде користуватися послугами банків і безплатної державної медицини. Нелегали не зможуть нікуди поскаржитися чи захистити свої права через поліцію, чи суди, які їх депортують чи посадять до в'язниці. Під час надання будь – якої послуги в Канаді просять показати посвідчення особи, термін якого закінчиться після закінчення дії CUAET, а нове ніхто не випише. Швидко спливе і строк дії українського паспорта для виїзду за кордон, а як вам продовжити його дію, коли ви нелегал? Та це повна дурня ставати нелегалом!
Я боюсь, якщо зять залишиться один і продовжуватиме щодня конфліктувати з людьми та й далі накручуватиме так себе проти Канади та всіх довкола й не стане фахівцем хоч у якійсь справі, то опиниться на вулиці й поповнить численні лави канадських безхатьків. Якщо в Канаді не дбати про елементарне (дах над головою, авто, їжу, страховки), то швидко опинитеся серед бездомних. У центрі великих міст багато наметів з безхатьками. Новоприбулих українців спочатку дуже дивує така велика кількість бездомних у Канаді, де дуже багато пасток, які швидко допоможуть вам опинитися на вулиці. Я вислухав чимало історій про безхатьків, які були одинаками, не мали сім'ї, отримували мінімальні зарплати, не змогли платити оренду за житло. Або посварилися з родиною чи захопилися вживанням наркотиків, або від нестерпної дорожнечі життя впали в депресію. Хтось понабирав банківських кредитів, через які втратив усе й опинився на вулиці. Та поживіть з кимось як подружжя у власному будинку, навіть офіційно не укладаючи шлюб, і ваша колишня кохана людина через 6 місяців згідно з канадським законодавством матиме право отримати у власність половину вашого житла. Деякі люди, взагалі, змушені жити у власних авто, бо все втратили чи збирають на щось гроші. Безхатьки в Канаді дещо інакші, ніж в Україні, навіть зовні. У нас всі бездомні якісь однакові, наче алкоголіки, а тут різні. Найперше, що помічаєш: тут безхатьки не смердять, більшість у випраному одязі, у кожного смартфон, Інтернет. Агресивних кудись дівають, певне, в лікарні. На відміну від України, де безхатьки креативні й люди часто дають їм гроші за їхні оригінальні вигадки та жалібні історії, на які не зреагує лише кам'яне серце, — у Канаді бездомні такі ж ліниві та прості й невибагливі в побуті, як і деякі канадці: безхатьки не просять, не привертають увагу, не подають свою життєву ситуацію, як всесвітню трагедію, на яку маєте зреагувати, а просто підходять до вас і протягують руку зі стаканчиком для милостині чи сидять і чекають доки їм кинуть хоч кілька центів. Усі безхатьки знають притулки, де можна помитися, поїсти й переночувати.