Наприкінці оповідки вона розповідала так емоційно, неначе мисливець або рибалка, що згадують свої самі козирні байки.
– Ну ти, звичайно ж, розумієш, що обідати збиралася личинка, а Гел у неї був замість десерту. Для гнома личинка скляної мухи – не супротивник. Вона дуже маленька, ледве йому до коліна дістане. Але сама личинка у розмірах своєї цілі не дуже розуміється, і кидається на все, що рухається. Гноми після гір перший раз потрапили до лісу і, розглядаючи навколишню красу, забули навіть про ментальний бар'єр. А Гел у той момент перелазив через товстий стовбур поваленого дерева. Заліз він на цю повалену колоду, осідлав її, і, схопившись за гілку, не маючи повного огляду, однією ногою навпомацки шукав точку опори, щоб злізти з іншого боку. Штани задралися мало не до коліна, і личинка зі свого дупла, що знаходилося навпроти ноги гнома, обхопила Гелікоклеса своїм мацаком за голу литку. Її сисальці добряче пристали до голої шкіри. Це зовсім не боляче, просто слизько і дуже гидко. Кожен мисливець знає, що варто нагрівачем доторкнутися до личинки, як вона відпускає все, що тримала, і зморщується у себе в дуплі. Але Гел і його брати раніше жили в горах, і там скляних мух і їхніх личинок в очі не бачили. Вивчили декілька саджанців скляного дерева і відважно поїхали до лісу за своєю першою здобиччю. Не знаючи, що його вхопило за ногу, Гел перелякався так, що забув усі знання зі свого початкового на той час рівня ремесла й імовірно подумав, що прийшов його смертний час. Напевно, після того випадку в нього і з'явилася перша сивина. Я тоді ішла від дерева досвіду додому. Ходила туди за інформацією, просиділа там цілий день, і мені дуже хотілося їсти. Коли я почула крик Гела, подумала, що то реве смарагдовий дракон із сусіднього материка, який прилетів у гості до ельфійської принцеси Левіріллітуель і таким громоподібним ревом сповіщає про своє прибуття. Ти ж розумієш, що події такого рівня в нашому дитсадку відбуваються раз на кілька років, тому я, відкинувши думки про вечерю, миттю полетіла на той рев. Прилітаю я туди, а там брати Гела, не на жарт перелякавшись за життя родича, розколупали своїми тесаками трухляве повалене дерево під Гелікоклесом, витягли звідти личинку мухи й порубали її в фарш! Потім із лайкою та, незважаючи на протести Гела, практично зі шкірою, і навіть місцями з м'ясом відірвали мацак від ноги й також у фарш! Ні, не ногу – мацак у фарш! Так ось, прилітаю я туди й бачу двох гномів із тесаками в руках, по вуха перемазаних у крові та у нутрощах личинки! І третього, з пошматованою ногою, який усівся на стовбурі дерева і реве, мов дракон із похмілля! Кров струменить рікою! М'ясо – шматками!
Евеліна розходилася не на жарт. Почала розмахувати руками, з палаючими від збудження очима в ролях показувала дії гномів.
Тим часом на порозі кімнати, двері якої Евеліна так і не зачинила за собою, з'явився присадкуватий, тумбоподібний бородатий чоловік, одягнений у махровий халат і також босоніж.
Тепер зрозуміло, чому двері виконано в формі овала. В прямокутник таке тіло просто не пролізе. На мій подив, приємним баритоном незнайомець звернувся до Евеліни:
– Евеліно, що це ви тут серед ночі робите? Щось сталося? Може, допомога потрібна?
– Ой, Барбено, вибач, будь ласка! Я забула зачинити двері! Невже всіх перебудила?!
Евеліна збентежено затулила щоки руками. Їй-богу, як дитя.
– Та не переживай, пусте. Цих сонь тараном не підіймеш.
"– Барбена..? Жінка..?"
"– І не просто жінка, а дружина Гелікоклеса."
"– Тобто ось так виглядають гномки?"
"– Ну на смак та колір усі пиріжки різні. На себе не приміряй."
"– Упаси боже на себе таке приміряти. Злагоди їм, любові та успіхів у сімейному житті."
– А твій родич, як я бачу, вже здоровий?
Барбена, посміхаючись у бороду, спостерігала, як я під ковдрою намагався одягнути штани.
"– Ти диви, ця гномка на мене дивиться."
"– Її очі, куди хоче, туди й повертає. І чи не ти до недавнього часу, дотримувався радикальних поглядів, що гноми бувають лише в книгах?"
"– Добре, ця схожа на тумбу, чоловікоподібна, бородата карлиця з цирку "Шапіто", вимовляючи слово "родич", підозріло повертає очі у мій бік. Чий це, цікаво, я родич?"
"– Грубіян! Не можна так про жінку. Краще нехай буде гномка або гнома. А родичем, найімовірніше, ти доводишся Евеліні. Вона ж тобі казала, що ти дріада. До речі, як буде називатись самець дріади? Дріад?"
"– Із чого б це я родич? Я що, позеленіти встиг? З приводу дріади, краще оминемо інфінітиви. Мене і дріада повністю влаштовує. Ваароном мене тут уже охрестили, дріадою обізвали. Мені байдуже, нехай хоч грибом називають, аби дали в що взутися і додому відпустили."
Я вирішив бути ввічливим.
– Вітаю, Барбено. Я відмінно виспався. Мені Евеліна розповідала, як вона з вашим чоловіком та його братами познайомилася.
"– Ой, а чого це Евеліна так засоромилася?"
– Що, Евеліночко, знову розповідаєш родичу плітки місцеві? Ви, шановний, її не дуже слухайте. А якщо слухаєте, то діліть мінімум на десяток. Евеліна дівчина гарна, але дуже вже любить для нетутешніх трохи перебільшити. Зате, як лікарю, Евеліні ціни немає. За її допомогу ми всі їй дуже вдячні. Мраченоса вчора за хвилину вилікувала. Бачу, і вас вона швидко на ноги поставила. Може, треба що, то ви кажіть, не соромтеся. Родичі Евеліни в нашому домі завжди бажані гості. Скоро світати буде, всі до сніданку зійдуться, там з усією сім'єю познайомитеся.
– Скажіть, Барбено, а чому ви мене назвали родичем Евеліни?
– А про те мені Гелік розповів. Чесно кажучи, коли я вас уперше побачила, то спочатку засумнівалася. Дуже ви блідий для дріади. І, тільки ви не ображайтесь, з усього видно, харчуєтесь не дуже добре. Такий худий, що, можна подумати, голодуєте. Але як тільки ви заговорили, відразу стало зрозуміло, що ви з лісового народу. Он як складно кажете, все достеменно зрозуміло.
– Ви розумієте мову дріад?
– Ну, звичайно, ні. Зате я добре розумію мову гномів. – Барбена посміхнулася. – Що ж, добре. Якщо вже встала, лягати не буду. Піду робочі тіла годувати. А ви, якщо хочете, досипайте. Як світає, буду кликати на сніданок.
Барбена вийшла і зачинила за собою двері. Я встиг одягнути штани та сорочку. Здивовано дивлюся на дріаду.
– Поясни, чому родич?
– Ти – цікавий випадок. Говориш мовою дріад. Тому коли ти від шеса втратив свідомість, я Гелу сказала, що ти мій родич. Але чим далі на тебе дивлюся, тим більше бачу дивних ознак того, що ти маєш опосередковане відношення до дріад. Тіло тобі куратор підібрав дивне. Це тіло точно не у нас робили. Я багато знаю кураторів з різних дерев життя. У нас дуже не люблять відходити від стандартів. Але твій куратор – спеціаліст гарний. Весь функціонал дріад, крім анатомічного, тобі залишив. Мені тільки дуже цікаво, звідки він такий стандарт тіла взяв? Я таких не бачила. Напевно, щось із законсервованих архівів. Активність твоєї аури постійно підвищена. Ти неначе перебуваєш в агресивному оточенні. Напевно, прототип твого тіла застосовувався в активних дієвих місіях. Мені було б дуже цікаво послухати й твою історію також. Ти навіть не сказав мені, як твоє ім'я?
– А я знаю! А я знаю! Його ім'я Ваарон! – подала голос Ніконіна.
"– Та називайте, як хочете! Ну що, шановний альтер-его, ти, здається, обіцяв пораду від розумної людини? Тут якийсь дурдом "Сонечко" на виїзді. Всі оперують даними з мого сну. Маю тіло, одяг зі сну. Персонажі нестандартні, знову-таки, підходять більше до мого сну, ніж до реальності. Що робити будемо? Якщо я беру участь у якомусь реаліті-шоу "Задури голову ідіоту", то звідкіля у них інформація про мій сон? Якщо я потрапив у якусь розробку, де під наркотою вже декілька разів устиг усе розповісти про свій сон, і тепер мене розводять на… Немає їм на що мене розводити, бо я – ніхто, і звати мене – ніяк. Ні грошей, ні статусу у суспільстві. Не маю навіть власної квартири. Служби ніколи не будуть витрачати стільки ресурсів для обробки сірої людини."
"– Так, багато дивного. Між іншим, вікон тут немає, бо ми в печері. Ціла сім'я в печері живе. Це якісь катакомби під містом, чи що? Де тебе зберігають? А ще чув, вона робила тобі діагностику і бачить твою ауру. Отже, видавати свою інформацію потрібно відверто, бо, підозрюю, брехню вона також буде відчувати."
"– Чув десь, що коли людина бреше, у неї колір аури змінюється. Хоча яка може бути брехня? Якщо вони мене сюди запхнули, то всю мою історію вже знають уздовж і впоперек. Просто перевіряти можуть на брехню. Єдиний вихід, який вважаю правильним, грати в повну відвертість. Усі інші шляхи тобі перекрили."
– Ну ось, Ніка мене відрекомендувала.
– Ні! Ти що?! Почекай! – Ніконіна злетіла мені на плече. – Не так же треба. Зараз, – Ніка знову стала в позу шлагбаума, – Ось, слухай! Вельмишановна помічниця природи! Осяяна мудрістю лісів, лікарка Евеліно! Ти можеш бачити перед собою першого близького друга учениці п'ятого року навчання, головного тримача божественного пилку, вічноквітучої долини мальв на південному березі Променистого острова, Ніконіни! Перед тобою великий поліглот, що володіє мовами дріад, берегинь квітів і навіть гномів, Ваарон! Ну?! – Ніка, не змінюючи позу, гордо підняла підборіддя та зверхньо кинула на мене погляд під назвою "Знай наших!"
– Гідно! – я також скривив вираз обличчя під назвою "Я в тобі не сумнівався", і кілька разів значуще кивнув головою.
"– Ну що ж, божевільним також треба колись розважатися."
"– Не відривайся, повертайся назад до наших баранів, чи що тут у них, личинок скляних мух. І треба починати ставити правильні питання, бо я тут до всесвітнього потопу не розберусь."
– Дівчата, досить політесів. Евеліно, незважаючи на те, що і я, і моя аура виглядаємо здоровими, з деякими подіями я не можу розібратися. Думаю, це пов'язано із втратою мною деяких спогадів. Почнімо спочатку. Мені п'ятдесят чотири роки. Я знімаю кімнату на четвертому поверсі шостого дому у Парниковому кварталі. Це я до того, що взяти з мене нічого, і мені зовсім не зрозуміло, навіщо я вам знадобився. Я ні сном, ні духом не знаю, як я опинився серед якихось пагорбів і як далеко це від міста.