Де твоє виховання? Нумо, лети до світильника і дай світла, щоб я могла оглянути пацієнта. Свої почуття будеш демонструвати пізніше. Розповіси також, чому ти ще тут? Ти вже повинна бути на півдорозі додому.
Ніка ще спробувала щось пискнути з приводу своїх здібностей до польоту, але дріада підняла вгору вказівний палець і суворо подивилася на неї. Ніконіна засоромлено шмигнула у свою скляну годівницю, розправила крила, надаючи максимальну потужність освітленню.
– Давай, – дівчина простягає з-під ковдри до мене руку.
Я, зрозумівши, що вона має на увазі фіксаційну рукавицю на моїй правій руці, кладу свою зафіксовану рукавицею руку на її долоню.
Другу долоню дріада поклала зверху на мою руку й на хвильку завмерла до чогось прислухавшись: – Ну що ж, усе добре, пора знімати.
Раптом пухнаста рукавиця, що раніше текстурою нагадувала монтажну піну, пофарбовану зеленкою, потеплішала, далі стала м'якою, а потім раптом ожила!
Від несподіванки я трохи сіпнувся, але дівчина втримала мою руку і заспокоїла: – Зараз, зачекай трохи.
Я з острахом спостерігав, як те, що було рукавицею, ворушить тисячами маленьких ніжок, зеленою кашею сповзає на руку до дівчини, далі, охопивши її передпліччя на кшталт товстого браслета, повзе вгору, далі вище ліктя, і ховається під ковдрою.
– Що це?!
– Ох, ха-ха! – дівчина дзвінко засміялася, і її милозвучний сміх умить розвіяв усі страхи. – Це треба бачити! У тебе від здивування очі стали круглі й великі, немов луска дракона! Ой, ну все, все, не дивися на мене так. Питай, що тобі цікаво, все розповім.
"– Тобі все цікаво. Але чомусь мені здається, що не варто відразу кричати, що в тебе пуста макітра і тобі нічим думати, а всі спогади на вакації поїхали. Тож думай, що кажеш. І, напевно, треба із нею знову знайомитися, чи що?"
Зібравши разом усі думки, які я встиг наловити у своїй голові, доволі офіційно, але не доволі складно, звернувся до своєї співрозмовниці:
– Почуваюся дуже незручно перед вами та прошу вибачити мені мою повільну реакцію, але я вимушений зізнатися, що маю проблеми з пам'яттю. Я не зовсім пам'ятаю… Та що там, я зовсім не пам'ятаю, як вас кличуть, де і коли ми познайомилися, коли ви мені одягли оту рукавицю… Загалом, я, здається, нічого не пам'ятаю… Вас, здається, я бачив уві сні, на торжищі, але лише уві сні, і не пам'ятаю вашого імені. Найбільше мене бентежить, що я не пам'ятаю, як сюди потрапив, як довго спав, хто мене роздягнув і де мій одяг. Виходить, у мене амнезія? Останнє, що я добре пам'ятаю, це новорічний вечір суботи, перше число. А далі все якось змазалося, і я якось не дуже розумію, що тут роблю і скільки часу минуло.
– З огляду на твій переляканий вигляд, маю думати, що ти справді ніколи раніше не бачив дріаду. І це мене таки бентежить. Де це дріаді можна прожити все життя, отримати нове тіло, і не бачити інших дріад. Це я до того зараз кажу, що ти також дріада, судячи з того, що я бачу, і хоча я ще першонароджена і не знаю, що таке суботи й амнезія, але діагностику провела якісно. У тебе все в порядку, хоча я не розумію, чому твій вибір, чи вибір твого куратора впав саме на це тіло, але воно в тебе здорове. Навряд чи ти втратив пам'ять. Так, об шеса приклався з усього духу, і твоя рука ледве без зв'язків не лишилася, але повинно попустити. А ще, схоже, що ти шеса також ніколи не бачив. Що я можу сказати? Дуже дивно! Може, якщо будеш мати бажання, поясниш мені, з якої печери тебе випустили? Але решту я тобі можу пояснити дуже просто. Імені мого ти не можеш знати, бо ми з тобою ще не встигли познайомитися. Певно, ти не все пам'ятаєш про торжище, і тобі здається, що то було уві сні, але це можуть бути лише наслідки удару об шеса. Наслідків для здоров'я твоя неадекватна поведінка тобі не лишила. За все своє життя я не пам'ятаю, щоб енергія шеса когось убила, або покалічила. Так, захисна реакція істоти, не більше. Але я також не пам'ятаю, щоб хтось на шеса так кидався. І добре, що я була поряд, бо днів зо два ти мусив би прохворіти без моєї допомоги. Далі ти нічого не пам'ятаєш, бо втратив свідомість, коли від шеса здачі отримав. Ми тебе під вечір сюди на підводі привезли. Одяг твій онде, за узголів'ям на стільці склали. Ніяких надій можеш не плекати, бо я тебе не роздягала.
"– Ой, можна подумати! І не дуже треба було!"
– Я Гела попросила, і вони із сім'єю тебе сюди доправили. Кликати мене марно, хоч на весь ліс кричи. Простіше мене через лісовика шукати. Він мій помічник. Він зі мною швиденько зв'яжеться. Та якщо схочеш сам мене кликати, давай сюди свій кристал переходу, оформимо з тобою знайомство. Моє ім'я Евеліна. Ну як, я задовольнила твою цікавість?
Мозок відмовлявся працювати. Думки розбігалися, кожна у свою шпаринку, а звідтіля тикали одна одній дулі. Навіювання, гіпноз, психотропні препарати, фантазії на всю голову відбитого мозку, що ж обрати?
Безліч варіантів. Я вже готувався визнати себе несповна розуму. І той факт, що я себе не відчував хворим, якраз підтверджував цю версію, бо всі, хто зістрибнув із глузду, вважають себе здоровими.
Найгіршою видається думка, що згідно з такою маячнею годі й мріяти, що молоде тіло залишиться мені в реальності. Але хоч я і божевільний, все-таки не хочеться втрачати останній глузд, підскакувати з ліжка і з криками бігати по кімнаті. Хоча, чесно кажучи, я був до такого вже майже готовий.
"– Куди я вляпався? Схоже я злякався."
"– І чого ж я злякався?."
"– Чого? Звісно чого! Я не знаю, де я є!"
"– А яка різниця де? Загрози для життя не спостерігається. Сидиш собі у ліжечку. Тепло тобі, сухо і комфортно. Дівчина он за тобою яка екзотична доглядає. Те, що вона зелена і бинти у неї живі – це побічний ефект. Чи, може, ти від Евеліни відчуваєш загрозу твоєму життю?"
"– Ні, дріаду я не боюся. Можливо, страх виникає від невідомості майбутнього?"
"– Те, що ти врешті називаєш дріаду дріадою, це добре. Ми відразу перескакуємо до фази прийняття. А з приводу страху перед майбутнім, згадай: ніколи й ніхто не знав майбутнє. Пророки брешуть. Ти можеш планувати майбутнє, але якщо ти не маєш ніякої інформації, це означає, що ти просто не можеш планувати майбутнє за браком знань, і все! А якщо ти не можеш планувати майбутнє, то цього немає сенсу боятися. Як тобі? Підходить? Перелаштовуйся швиденько на стресовий режим життя. Під час стресу людина, для збереження здорового глузду, починає жити одним днем, або навіть однією миттю. Частіше повторюй собі, що ти ще живий, а отже, ще не все втрачено. Отже, поки що все нормально!"
"– Ага, випав якось чоловік із тринадцятого поверху і, пролітаючи між шостим і п'ятим поверхами, подумав, що поки що все нормально і нічого страшного."
"– Не пересмикуй! Ти живий, здоровий, тобі он руку вилікували, місце лежаче для сну надали."
"– Який у біса здоровий?! Те, що дах у мене протік, а всю черепицю розкидало, це здоровий?! Те, що я, курва, голий сиджу невідомо де, подумки сам із собою розмовляю і нічогісінько не пам'ятаю, це здоровий?!"
"– Ти чого кричиш? Не можна подумки кричати, бо альтер-его лопне і всіх лайном закидає. Ну, розмовляєш ти сам із собою – спілкуєшся з розумною людиною. У разі потреби буде до кого за порадою звернутися. Правда, у цьому випадку не можна сказати, що одна голова – добре, а дві – краще, бо у тебе голова все ще одна, та й та неповна. Не переймайся. Слабка форма шизофренії завше схвалювалася як спосіб самоконтролю. А що голий – це взагалі не проблема. Одягнись. Тобі ж показали, де твій одяг лежить. І взагалі, припиняй істерику."
"– Добре... Зібралися. Поводимося адекватно і розв'язуємо проблеми по черзі. Спочатку захист від хтивих поглядів протилежної статі."
"– Безсоромник, тобі ж сказали, що тобі тут нічого не відламнеться, вона взагалі дохтар! Твої принади її не зачеплять, і жіноча увага тобі не світить."
"– А мені й не потрібно світла. Я можу і в темряві одягнутися. Отже, спочатку одяг, потім налагодження контактів із місцевими, потім треба розібратися з часом. Дійсно, давно треба було спитати, яке зараз число. Можливо, вихідні вже скінчилися і я повинен зараз бути на роботі? Також треба визначити вектор руху додому. І чи є у мене із собою гроші? Чи як у дитинстві, зайцем на автобусі?"
– Скажіть, будь ласка, Евеліно, а чому тут немає вікон?
Я запахнувся в ковдру, взяв весь одяг гамузом і повернувся на ліжко. В руках у мене був… Одяг із мого сну.
"– Усе! Для збереження здорового глузду не буду заморочуватися. Беремо, що дають."
"– І чому це ти собі уві сні білизни та грошей не вигадав?"
"– Якби мій одяг визначався тим, що я собі вигадав уві сні, то зараз був би також сон, а оскільки зараз я не уві сні, то … ."
"– Досить! Сон, несон, пронесон, досить! Одягнутися!"
"– Срака-мотика! Взуття немає. Зима надворі."
"– Облиш, не будь таким нудним. Мусиш побиратися. Люди тебе ночувати взяли, може, і на ноги тобі щось знайдуть."
– Ми в гостях у першонароджених, сім'ї Турнак, у Скляних пагорбах, – Евеліна потроху вводила мене в курс справи, але зрозуміліше від цього не ставало. – Мене сюди Гел запросив. Його брат, Мраченос, трохи прихворів, але Гелікоклес вирішив не ризикувати й запросив мене. Сім'я Турнак – хазяйновиті гноми. Гелікоклес із братами для саморозвитку обрали обробку скла. Переїхали з тригір'я Гаракам та поселилися тут. Тоді пагорби Скляними ніхто не називав. Це Гел із братами засадили велику ділянку скляними деревами й пагорби стали "Скляними". Тут Гелікоклес собі дружину знайшов. Барбена – гарна гнома, весела, життєрадісна. Дитинка у них славна. Хлопчик, Тримхароном звати. У цій печері живуть Гелікоклес із сім'єю, його брати-близнюки Мраченос і Мрачагос і їхня сестра Мараванна. Вона тут ненадовго, у неї вже є наречений, скоро вони одружаться і Мараванна переїде до нього. Ми з Гелом познайомилися, коли вони з Барбеною тільки-но одружилися. Гел із братами тоді у Хмільному лісі, недалеко від мого дому, копали саджанці, і личинка скляної мухи вхопила Гела своїм мацаком за ногу і намагалася затягти його до себе в дупло на обід.
Евеліна, розповідаючи всю цю маячню, потроху підіймала рівень емоцій.