Багаті будинку за 1 – 2 мільйони доларів стоять поруч з розвалюхами за 700 тисяч. Багато жінок без манікюрів і педикюрів, без зачісок і духів. Та в Україні й у Європі, люди за собою краще слідкують, особливо жінки. Канадці не сушать білизну на вулицях чи на балконах, бо це заборонено й за таке світить штраф. У кожного є сушильні машини, в які вкинув випране й через годину можеш одягати. Перед приїздом до Канади я наслухався блогерів. Розповідали, що в Канаді не смітять, тут повсюди ідеальна чистота. Та, як і скрізь, всяке трапляється, бо в Канаду з'їхалися люди з усього світу. Просто тут повсюди стоять сміттєві баки, а перед заїздами в зелені зони читай таблички про кілька тисяч штрафу за те, що будете смітити на природі. Не кожен буде ризикувати, бо навіть ваші добрі сусіди чи старі приятелі запросто можуть непомітно зняти на телефон як смітите і відправлять куди слід. Тут їх такого ще зі школи вчать. На відміну від України в Канаді впадає в око відсутність суєти, тут ніхто нікуди не поспішає. У декого життя перетворюється на боротьбу за виживання, але вони з часом втягуються та спокійно ставляться до такого існування чи стають схожими на біоробота, який усе робить згідно з одним і тим самим розкладом та вже не відчуває дискомфорту від свого способу життя в Канаді. Канадці спокійно та приємно живуть і дуже не напружуються.
У Канаді зайвого працездатного народу валом. Ту роботу, що в Україні робить одна людина, тут, здається, може виконувати 20 людей, які нікуди не поспішають. Зять винаймав будинок для нас біля мотелю, в якому працювала українка, з якою я познайомився під час прогулянок з внуком. Немолода жінка прибирала, мила кімнати, міняла та прала постільну білизну, прибирала подвір'я мотелю. Володіє мотелем індієць – інвалід, який пересувається в колясці і не може зайти в кожне приміщення, щоб перевірити якість прибирання. Раніше обов'язки менеджера виконувала його дружина, але вона поїхала до дітей у Великобританію, а оскільки власник готелю часто лежить у лікарнях, то він змушений був прийняти на роботу менеджером свого земляка. Хитрий менеджер щось наговорив хазяїну на українку і її звільнили. Менеджер переконав хазяїна взяти для виконання тієї роботи, яку колись робила українка, свою юну дружину і двох молодесеньких студенток. Троє дівчат приїхали в Канаду навчатися, але і дня не були в коледжі та туманно уявляють де той коледж знаходиться. Українка мала дозвіл на роботу, але не захотіла офіційно оформляти своє працевлаштування в мотелі, бо так вона отримувала погодинну оплату 16 доларів, на 2 долара більше, ніж коли б її оформити офіційно і сплачували податки з її зарплати. Студентки не мали дозволу на роботу, зарплату отримували готівкою, але менеджер добився у хазяїна, щоб їхня оплата була 17 доларів. Замість колись однієї виснаженої та замученої великим об'ємом роботи українки нині по номерах мотелю пташиною зграйкою ходить 3, а то 5 молодесеньких студенток, щебечуть і радують гостей своїми веселощами та красою. Господар мотелю теж не натішиться своїми новими співробітницями й став частіше проводити у своєму трудовому колективі відзначення індійських свят. Часто канадці працюють повільно й виконують мало роботи. Ми жили в будинку поруч з невеличким парком, який мав лише 2 лавочки і 2 маленьких квітники, так, щоб його прибирати на двох величезних пікапах приїздило 10 молодих людей, можливо, навіть студентів, і працювали зранку до обіду. Робота не кипіла, як в Україні, а спокійно пливла саме стільки, скільки було виділено часу для її виконання. Ніхто не сидів, не говорив телефоном, як в Україні. Весь час всі були в повільному задумливому русі, іноді перекидалися кількома словами. Я б в молодості такий обсяг роботи за такий самий час міг зробити й сам. Мій внук, який разом зі мною спостерігав за прибиральниками – садівниками задумливо сказав:
-Дурака валяють.
Не треба так вже дуже ідеалізувати Канаду і канадців, як це роблять компанії, що перетворити Канаду на бренд, а з туризму й імміграції до Канади та навчання в цій країні зробили величезний бізнес по всій планеті та всіма мовами розповідають різні гарні казки про Північну Америку. Коли блогери чи ті, хто рекламує Канаду, розповідають про канадців як про щирих та відкритих людей, то це неправда. Злих та лицемірних людей стільки ж, скільки й в Україні. Так, канадці привітні, усміхнені, виховані. Від багатьох канадців я постійно чую "вибачте, вибачте". Канадці, ну, дуже обережні та ощадливі. В Україні жадібних людей вистачає, а в Канаді, щоб хоч трішки щедрих майже не зустрічав, а, щоб "душа відкрита всьому світу" так взагалі я не бачив! На що можете розраховувати, так це на те, що канадці вам віддадуть свої непотрібні речі. Канада – країна мільйонерів. Ми жили на хуторі з 25 будинків. Крім нас на хуторі більше ніхто не винаймав житло. Донька разом з сусідкою – домогосподаркою, великою шанувальницею чуток та пліток, проаналізували всіх мешканців довкола і виявилося, що кругом одні лише мільйонери. Домогосподарка відкрила нам кімнату з одягом, забрала кілька речей і каже:
-Беріть, що хочете. Все одно все віддам бідним.
Багато канадців носить одяг лише один сезон. А я пам'ятаю, як дехто з моїх односельців вихвалявся:
-Цей одяг ще мій прадід носив.
Хоча іноді на, так званих, "гаражних ярмарках" (весь непотріб канадці зберігають, як правило, у своїх гаражах) таке сміття хочуть продати, що за голову хапаєшся. Мені вже набридло вислуховувати скарги та насмішки українців над жадібністю канадців. Грошей вам не дадуть та й не позичать – ідіть до банку! Економлять не всьому, навіть, і мільйонери. У Канаді фасують сміття по 3 видах, яке потім виставляють у баках біля будинків і сміттярі забирають його раз на тиждень. Кожен вид сміття потрібно пакувати в кульки й окремо складати до власних баків чи контейнерів. Я жив у канадських селах і не бачив, щоб хтось не фасував сміття. Односельці більше слідкують за поведінкою один одного та й хоч зрідка перекидаються кількома словами, а то й стоять та говорять ні про що. А от у великих містах багато людей не фасують сміття і ніхто особливо не звертає на це уваги: я запитав чому не фасують – економлять на придбанні дуже дешевих кульків. Канадці нізащо не покажуть, що у них є гроші, поводять себе, наче живуть від зарплати до зарплати. То як же тоді у вас опинилися такі дорогущі авто й будинки? Та, то все в кредит, з ними скільки мороки та витрат, ні копійки не лишається.
Зате, канадці люблять волонтерити. Країна волонтерів. Залишають чайові у кафе. Життя привчило багатьох трудитися, зробило кого патологічно жадібним, а когось занадто економним, хоч розуму це додало не всім: канадські бізнесмени хвастаються, що продають свої послуги і товари низької якості місцевому населенню по таких захмарних цінах, що комерсанти з інших країн тільки лікті кусають. Знайомий автодилер зятя весь час розповідає які канадці довірливі та як легко їх умовити робити дорогі непотрібні їм покупки. Діти винаймають будинки за 2,5 – 3 тисячі доларів на місяць, але власники самі прибирали та готували житло до заселення, хоч могли за 50-100 доларів найняти когось.
Продукти в магазинах прекрасні, єдина моя претензія до хліба – багато буханок різних сортів можна здавити долонею і засунути до кишені, але тут на це ніхто не звертає увагу, а моя дружина весь час випікає хліб у духовці й він такий щільний, як і в Україні. Можна знайти гарну їжу, але в різних крамницях, доведеться поїздити, тому багато канадців не заморочуються і на вихідні скуповують продукти в одному і тому самому супермаркеті. Деякі українці мають кафе й у них немає проблем з достатньою кількістю відвідувачів. Я запитував у багатьох земляків чи їли вони в Канаді смачну їжу. Лише, коли готували собі самі! Хоч у Торонто безліч кафе з національними кухнями, мабуть, всіх країн світу. І повсюди національні страви готують саме люди тієї національності, чия й кухня.
Канадці особливо не спілкуються між собою. У Канаді головне робота, а, ще точніше, гроші. Часто люди не можуть більше ні про що думати. В Україні свободу багато людей розуміє як можливість безкарно говорити, обурюватися та критикувати владу, а в Канаді люди, коли говорять про свободу, то мають на увазі гроші, краще готівкові, які у них важко буде відібрати державі й з допомогою яких вони можуть робити те, що хочуть. Майже всі канадці, з ким я спілкувався, дуже милі й приємні, але мені траплялися і недалекі, малоосвічені, нерозвинені, надзвичайно у думках і розмовах зациклені на грошах, роботі, оплаті рахунків і кредитів. У Канаді, як і в США, люди легко потрапляють у кредитні пастки, з яких, коли й вдається вибратися через багато років, то без долара в кишені. Я з дружиною ніколи не брали кредити й завжди відмовлялися від таких пропозицій банківських співробітників.
У канадської соціальної служби можна випросити кілька десятків чи сотень доларів, але такі гроші, аж, ніяк не вирішать ваших проблем в одній з найдорожчих країн світу. Багатьом людям і підприємцям держава повертає сплачені ними податки, а коли у сім'ї невеликий дохід, то податки не беруть та надають різні пільги, як, наприклад, безплатний проїзд на автобусі.