Іммігранти, які приїхали з росії, називають Канаду "країною терпілів". У Канаді відсутній протестний електорат. Українці останньої хвилі імміграції в соціальних мережах, а то й публічно висловлювали претензії, несміливо намагалися пояснити місцевим жителям, що так не має бути з багатьма речами в Канаді, але це відразу переводили на невдячність гостей та втручання у чужі справи. Нас все влаштовує, ми так живемо, це наша країна, відповідали канадці. У Канаді нікому розібратися з не дуже зрозумілими соціальними експериментами уряду. Профспілка зрідка організовує страйки, але у них скромні досягнення і то лише показує народу, що не варто йти проти влади чи бізнесменів, на яких працюєш. Канадців привчили мовчати, бо все націлене тут на те, щоб зробити людей нейтральними й терплячими до всього. Ви не можете самі скрутити та затримати злочинців, наприклад, грабіжників, які на вас нападуть, бо вас судитимуть за самосуд. Навіть коли маєте зброю, то не можете захищати свій будинок від озброєних нападників, бо вас судитимуть разом з ними. Все, що можете робити, коли у ваш дім увірвалися злочинці, — вести з ними розмови й викликати поліцію. Декларуйте всі свої багатства, платіть з них податки, страхуйте – і страхова відшкодує вам вартість вкрадених речей. Злочинці знають, що жертва не чинитиме опір, з радістю допоможе скласти свої цінні речі до валізи грабіжника? Може це й правильно, але не для колишніх радянських людей. З самозахистом у Канаді проблеми, часто судять тих, на кого напали. Щоб люди були ще терплячішими? Якщо вас б'ють чи ґвалтують, то здачу теж краще не давати, бо потрапите під суд, а іммігрантів можуть депортувати з Канади. Коли грабують банки, то не може бути й мови про якесь кіношне геройство і спротив банківських працівників. Охоронці та співробітники не мають права торкатися злодіїв, які крадуть товари в крамницях, а можуть лише просити злочинця оплатити ці товари та викликати поліцію. Нахабні кримінальники набирають повні сумки товарів та виходять з магазинів лише під крики касирів та продавців, сідають в авто та тільки їх і бачили. Часто вкрадені товари застраховані, то крамниці й не зазнають ніяких збитків від тих крадіжок. Таке враження, що поблажливим відношенням до злочинності, та й до інших серйозних проблем, канадців готують до ще більших негараздів у майбутньому! Коли працівники торгівлі торкнуться покупця і це призведе до його падіння, то краще дирекції магазину виплатити відвідувачу 5-10 тисяч доларів компенсації, щоб не викликав поліції та не подавав до суду, бо тоді комерсантам доведеться брязнути гаманцем на значно більшу суму. Поліція радить не злити автовикрадачів, щоб тим не довелося заходити до вашого будинку. Натякають, що ключ від свого авто потрібно залишати в поштовій скриньці чи й, зовсім, не зачиняти машину? Якщо дитина прийде з синяками до школи і вчителька з'ясує, що це справа рук батьків, то обов'язково повідомить до поліції й татусеві, який бив свого малюка загрожуватиме 5 років позбавлення волі. Та тут багато чого не можна такого, на що в Україні ніхто не звертає уваги. Щоб підмести подвір'я, я хотів попросити дозволу в сусіда виламати гілки з дерева біля його будинку, щоб зробити мітлу, але переляканий канадець пояснив, що за шкоду природі я отримаю штраф, бо таке робити заборонено. Коли шумлять ваші сусіди та вам заважають, то не маєте права самим з ними з'ясовувати відносини, лише повідомити про це поліцію. Коли мій внук на дитячому майданчику хоче спуститися з гірки, то я тримаю руку наготові, щоб схопити його, якщо раптом не втримається і впаде з драбини, але українки з дітьми попередили мене, щоб я не здумав підтримати чи доторкнутися до когось із чужих дітей, які самостійно лізуть по драбині за моїм внуком, бо за це можна отримати заяву до суду батьків, тюремний строк чи депортацію з Канади. Та навіть учитель не може торкнутися школяра, бо це може бути розцінено, як сексуальні дії і його позбавлять права працювати з дітьми до кінця життя. Депортувати можуть і за те, що вб'єш якусь тварину, яка нападе на тебе чи твоїх близьких. Мені розповідали, що у північних провінціях є закон, що не можна зачиняти двері, щоб мати можливість швидко втекти, коли у ваш дім ввірветься ведмідь. Дикі тварин та птахи мають у Канаді не менше прав, а то й більше, ніж люди. Навіть коли людина знаходиться в смертельній небезпеці, але ще не втратила свідомість, то ти повинен спитати у неї дозволу чи можна їй допомогти, бо коли не отримаєш згоди, то теж прямий шлях до суду. Без ліцензій можуть рибалити лише неповнолітні й пенсіонери. Щоб відпочити на природі, доведеться сплатити кілька десятків доларів та ставити намет, розводити багаття і відпочивати в спеціально відведених для цього місцях. І ще бозна скільки заборон, які нашим людям і в голову ніколи не прийдуть.
У селах по вулицях бродить дуже мало мешканців; вулиці порожні, бо люди так заморюються на роботі, що вже не мають сил чи бажання гуляти вулицями без діла. Для більшості тих, хто працює в Канаді життя просте: дім – робота – дім. Іноді проїжджаєш порожні містечка. Ні людей, ні дітей. Усі відлежуються вдома після роботи або цілодобове перебування в будинку ввійшло у звичку. Хіба собаку хто вигуляє. Канадці пересуваються лише на авто, таке враження, що зі спальні на кухню теж їздять на машині. Канадці – індивідуалісти, зайняті своїми клопотами і їх особливо ніхто не потрібен. Їм і самим добре. Хоча в Канаді ви майже завжди побачите фізкультурників, що бігають вулицями, баскетбольні кошики біля житлових будинків та велосипедистів, які ганяють на велосипедах лише заради здоров'я. Оскільки люди в селах і на хуторах майже не ходять по вулицях, то не скрізь є тротуарні доріжки й доводиться йти по велосипедних чи просто по дорозі. На відміну від допитливих і цікавих українців, коли канадці йдуть по тротуару, то не вивчають кожен будинок, не заглядають у вікна і не дивляться на авто на дорозі. Канадці надто бережуть свій особистий простір, потрапити до нього дуже важко. Канадці хочуть, щоб поважали їх особистий простір і приватну територію: внук зупинився біля розкішного будинку, щоб погратися щебенем та камінцями й відразу автомат через мегафон почав пояснювати, що це приватна територія, вхід заборонений, нічого руками чіпати не можна і т.д. Хоч це і виняток з правил, але нам пощастило на нього натрапити. Проте на багатьох вікнах у будинках біля доріг немає жалюзів або їх ніколи й не закривають і ви можете повністю бачити все життя їх мешканців.
Якось зять роззявив рота і в'їхав у автомобіль, але був зачарований вихованим поліціянтом, який визнав його винним в аварії. У Канаді реально працює страхування. Правила дорожнього руху кращі. Та й водії їздять краще, ніж у нас. Обоє авто були застраховані, після аварії зять не заплатив ніяких штрафів, хоч і був винуватцем, а страхова компанія на час, доки ремонтувалося його службове авто, видало йому величезний новий позашляховик, який справив враження навіть на сусідів канадців. У сусідньому будинку живе пенсіонер, який все життя працював столяром і в нього вдома в сейфі та в тайниках мішки грошей з готівкою, зароблених без сплати податків, на кожному кутку будинку встановлено камери спостереження від грабіжників і злодіїв, а в будинку собака – охоронець. Сусід чув що багато українців, які приїхали по CUAET, вже встиг в Канаді заробити на такі шикарні дорогущі авто, тож й сам швиденько побіг в автосалон і купив собі таке саме. Канадець давно мріяв про це авто, але боявся його купувати, бо на вулиці, де живе, ні в кого не було подібного. На відміну від США чи України в Канаді не заведено виділятися з натовпу та хизуватися своїми статками. У Канаді люди намагаються поводитися так, як їхні сусіди, й це мені якось нагадало правила життя в колишньому Радянському Союзі, хоч це і не зрівнянні та зовсім протилежні світи. На відміну від США в Канаді не так впадає в око різниці в доходах місцевих жителів – всі ходять в однаковому одязі. У Канаді рідко хто одягається зі смаком. Усі ходять в повсякденному однаковому одязі, який, часто, їм не йде. Простий одяг, нерідко старий, у багатьох, зношений, а в декого з дірками, якісь балахони або як раз та так, що підкреслює всі вади фігури. У чому ходять вдома чи бродять по подвір'ї, в тому їдуть і до крамниць. Та ніхто не соромиться так одягатися. Спочатку українці в Канаді за звичкою одягають свій найкращий одяг, їдуть до центра міста чи до інших людних місць, хочуть інших подивитися та й себе показати, похизуватися, але швидко розуміють, що довкола усім байдуже, як хто виглядає. Канадці їздять на одних і тих самих авто та й живуть у майже однакових будинках, які часто розміщені на відстані 10 метрів один від одного з невеличкими задніми двориками і газончиками попереду.