Те ж на те й вийде! А цей тупий чурбак …!
– А може, Чубрак просто не знає, що ти в минулому великий торговець Гелікоклес Бен Турнак? – дріада манірно звела очі догори.
– Чому це у минулому?! І чому це не знає?! Мене тут кожна ящірка знає!
Дріада вирішила пояснити мені таку поведінку гнома:
– Орки не дотичні до ремесла, тому торгують за монети. Гел – майстер ремесла. Він не сходячи з місця, може насипати Чубраку мішок тих монет. А торгується у пам'ять про своє дитинство, коли ще не вивчився і сам торгував за монети на торжищі. Він сюди не стільки за покупками завітав, як поторгуватися. А Чубрак, хоч і посередник, ціну не скидає. Просто господар світляків – монополіст. Він єдиний, хто возить на це торжище через гори світляків. Тому і тримає ціну.
– Він не монополіст! Він жмот і крадій! – не міг заспокоїтися гном. – За мідяк удавитися готовий! Байдужий до всього, аморальний і черствий аферист! Товстошкірий і непробивний наче… Наче он той шес! Його лише в синій колір лишилося пофарбувати! Та що казати! У шеса розуміння й співчуття в сто разів більше!
Говорячи свій спіч, гном роздивляється простір за моєю спиною. Повернувшись у напрямку його погляду й окинувши оком торжище, я бачу вертикальний стовп густого голубого туману, що зі швидкістю пішохода рухається у наш бік.
Підозрюючи, що це саме той шес, про якого каже гном, я вдивляюсь пильніше. Це створіння дивне, хоча навіть створінням я не ризикну його назвати.
Уявіть тонкостінний скляний, повністю прозорий циліндр, діаметром трохи менше метра, а завдовжки метрів п'ять.
Ось таку скляну трубу поставили сторчма. Напустили туди голубого серпанку, той осів і згустився ближче землі, приблизно на третину довжини циліндра.
Зсередини важкий синій пар ніби підсвічено неоновим ліхтарем. Нижня частина серпанку схожа на воду, що хаотично хвилюється всередині скляного циліндра, а над водою, не покидаючи меж циліндра, ширяють, створені з цього ж пару метелики, чи то пташки, чи то рибки, що вистрибують над імпровізованим морем.
Уявили? А тепер приберіть скляний циліндр, але залиште його уявні межі.
І ось цей стовп із важким серпанком, це створіння, обмежене уявним прозорим циліндром, наближається до нас. Групка маленьких зейчат, що возилася в кучі піску неподалік, побачивши шеса, спочатку принишкла.
Потім одне зейча (напевно, командир уявного загону маленьких зейчат-пупсів) щось закричало, і дітлахи почали закидати шеса жменями піску й дрібних камінців.
Попадаючи у межі шеса, камінці й піщинки освітлюються неоновим синім світлом і, сяючи, розлітаються в різні боки з доволі великою швидкістю. Створюється враження, що всередині шеса спалахують маленькі феєрверки.
Дорослі відвідувачі торжища ніяк не реагують на це синє створіння, просто звільняють йому дорогу, або обходять стороною.
Коли декілька камінців, відлетівши від шеса, попали в літнього гобліна, що торгував незрозумілими кубиками й кульками з білої глини, а зараз, не маючи покупців, дрімав у себе за прилавком, той прокинувся та, трохи піднявшись з місця, гримнув на малечу. Діти неохоче повернулися до своїх занять у купі піску.
Тим часом шес усе ближче. Його швидкість ні на йоту не змінилася. Здається, йому байдужі й пісок, і камінці, і взагалі все навкруги. Розумію, що знаходжуся на траєкторії його руху. Раптом із шесом відбуваються якісь зміни.
Сині метелики, чи рибки, сховалися у густому скупченні шеса, натомість із синього серпанку зіткалася якась постать, і зараз, по пояс у синьому тумані, гордо піднявши підборіддя, на мене рухається... Інопланетянин.
Усе згідно з жанром інопланетян. Пропорційно велика краплеподібна, без ознак волосся, голова із вузьким підборіддям; великі, оливоподібні, блискучі очі без зіниць; ниткоподібний невеликий рот; повна відсутність носа, замість нього два невеликі розрізи на місці ніздрів.
Худеньке тільце, кістляві руки із довжелезними пальцями складені на грудях, надмірний погляд у порожнечу, і все це синього кольору. Інопланетянин, від землі й до талії занурений у синій пар, плавно рухається у мій бік.
Майнула думка: "Інопланетян я у свій сон не запрошував. Він зовсім не пасує до навколишнього колориту. Якщо я створюю світ у жанрі фентезі, то інопланетний персонаж із жанру фантастики. Цей виверт підсвідомості мені не подобається і ніяк мене не влаштовує".
Відмахуюся рукою, неначе відганяю комара. В моїй уяві інопланетянин, чи то пак, шес, так недоречно створений моєю підсвідомістю на цьому, такому живому і колоритному торжищі, повинен просто розвіятися, і плин сну повинен повернутися у своє річище.
Але нічого не відбувається. Стовп синього туману продовжує на мене рухатися і відстань між нами зменшується. Йому до зіткнення зі мною лишається декілька метрів.
Яка невдача! Схоже, мене затягує у звичайний сон. Тепер я не володар сну, а простий спостерігач, якого хаотичний потік думок підсвідомості кидає в різні боки, неначе тріску у весняному струмку. Зараз картинка почне пливти й змінюватися.
Ну ось, так і є. Інопланетянин Утрачає форму, розмивається і на його місці утворюється моя точна копія, пофарбована в синій колір, з гордою пикою, і таким же зверхнім поглядом у ніщо. Стовп серпанку підлітає впритул, і я від розпачу з усього духу б'ю хуком із правої, по своїй, скопійованій шесом, але чомусь такій нахабній і самовдоволеній фізіономії.
Удар не проходить. Під час зіткнення з уявним кордоном туману швидкість руху кулака різко сповільнюється. Проникнувши всередину стовпа на десяток сантиметрів, моя рука зупиняє рух так, неначе я вдарив по великій і дуже важкій боксерській груші.
Кулак, так само як камінці, кинуті нещодавно дітлахами, яскраво спалахує синім неоновим сяйвом. Між щелепою моєї копії, куди я цілив ударити, і моїм кулаком спалахує яскрава синя блискавка. Все моє тіло скручує судомою.
Колись, на якомусь корпоративі, хтось із моїх колишніх колег демонстрував на публіку свій електрошокер, вимахуючи ним перед враженими дівчатами, неначе фалоімітатором, поки випадково не вдарив струмом мене.
То я вам маю сказати, шановні, що то лише маленькі квіточки, порівняно з тим болем, що викручує моє тіло зараз. Я відчуваю, що не можу ні рухатися, ні навіть дихати.
В очах темніє. В голові підіймається хвиля страху: "Я вмер?!!!" На зміну страху приходить темрява.
Шмат VIII
∞ Невідомо де. Невідомо коли
Оце так сон! Неперевершено! А як реалістично! На жаль, під кінець сталося непередбачене, але загалом я прогресую. Однак так примітивно стратити. Міг би ще походити торжищем. Було цікаво. І прокинувся я дуже рано. Темно, хоч в око стрель.
Досить довго я передумував свій сон, прокручував його у своїй уяві, лежачи вкутаним по шию у ліжку у повністю темній кімнаті. Лише через деякий час почали з'являтися думки про певні невідповідності.
Як може бути в моїй кімнаті так темно? Взагалі, поночі мою кімнату освітлює електронний годинник, який, хоч і придбаний доволі давно, але свою роль нічного світильника виконує справно. Якщо навіть немає світла у мережі, то завжди, крізь вікно, кімнату освітлюють вогні міста.
Подивившись у бік вікна, я побачив… Нічого. Таке враження, що я опівночі в темній кімнаті подивився на чорну стіну. Думки в голові не поспішали шикуватися в логічний ланцюжок.
Ще деякий час я лежав, не рухаючись, то закриваючи, то відкриваючи очі. Темно. В голову лізла якась дичина: "Прийшов Прокіп – кипить окріп. Пішов Прокіп – кипить окріп. Як при Прокопі… Було темно, так і закривши очі, я бачу темряву."
Стало трохи моторошно. Напевно, треба піти на кухню та приготувати собі чаю. Якщо немає світла, то, може, газ іще є? Сірники навпомацки знайду. Щоб трохи зняти з себе нерішучість, перед тим як вставати, вголос промовляю:
– Нехай буде світло!
– Ага! Зараз! Лечу і падаю! Світло йому подавай! Як додому мене відпускати, то все ніяк. Заміни йому, бачте, бракує. Все на завтра відкладає. А як світла великому цабе забажалося, то підіймає опівночі й командує! Світла йому треба! А щоб світло засвітити, між іншим, потрібно докласти зусиль! І не ти повинен напружуватися, товсте бородате чудовисько, а така маленька і тендітна я! Вдень спати не дають, ходять, галасують, вночі світло вимагають! А те, що я все своє золоте дитинство провела в якомусь задрипаному напівпідвальному приміщенні, то всім по цимбалах! А ось тепер я буду всіх вас обіцянками годувати! Немає світла! Завтра буде! А ще краще, післязавтра! Все, можеш спати далі й не заважати мені своїми голосними вібраціями. І спи тихо! Бо я збираюся влаштовувати сеанс медитації!
Мене настільки збентежила гнівна тирада володарки високого, тоненького, можна сказати, дитячого голосу, що я просто лежав і мовчав. Сам дивуюся, чому адреналін так повільно рухався до моєї голови, але не було ніякого страху. Лише подив.
"– Напевно, хтось заліз до мене у квартиру, сподіваючись на скарби хазяйки, що здає мені кімнату, бо в мене, крім комп'ютера, красти нічого."
– Ем-м… Хто тут? – мабуть, кращого варіанта в моїй голові не знайшлося.
– Хто, хто?! Ящірка в пальто! Ні! Тут не до медитації! Ніякої душевної рівноваги!
Біля стелі щось почало розгоратися. Світло поволі набрало яскравості, неначе на спіраль лампи помалу подали зростальну напругу. Те, що я побачив, викликало сумнів у тому, що я прокинувся.
М'яким білим світлом світився маленький чоловічок у плащі. Він, звісивши босі ніжки, сидів у невеликій відкритій скляній коробочці, яка нагадувала годівницю для птахів. У школі ми такі колись робили. Дно, чотири стовпчики та стеля.
От тільки ця годівниця виготовлена цілковито зі скла. Світла від маленького чоловічка достатньо, щоб не напружувати очі, і водночас, на саму істоту можна дивитися, не мружачись.
"– Здається, ти ще не прокинувся."
Найнадійніший спосіб перевірки – ущипнути себе. Лівою рукою я щипнув себе під ковдрою за ногу.
"– Боляче! Не сплю. Чоловічок не зник. Отже, він реальний."
"– Це ще не факт. Бачив нещодавно голографічні екрани, які вигадали китайці? Дивишся на будівлю, а замість рогу будинку бачиш, наприклад, клітку з драконом, або майданчик із котенятами. Тут той самий принцип. Зверху і знизу скляні пластини, а між ними можуть показувати будь-що."
Не зовсім прокинувшись, мозок намагався хоч трохи запрацювати, щоб наздогнати події, які відбувалися з наростальною швидкістю й гальмувати не збиралися.