Невдовзі у зятя народився син і дідусь з бабусею місяцями гуляли з малюком біля лінії високої напруги. Клас! Привіт професору! Власник будинку дуже схожий на колишнього Президента України Віктора Януковича, який теж видавав себе за професора, але навіть це слово писав з помилками.
Ніхто з попередніх мешканців будинку не платив за спожиту електроенергію, бо до будинку підходять підземні води й щоб підвал не затоплювало, постійно працює помпа, а ще потрібно щоб не припиняв роботу й осушувач повітря. Коли іноді на хуторі відключають електроенергію, то підвал відразу затоплює водою. Власник будинку підписував договір оренди з попередніми мешканцями, в якому вказано, що мешканці взагалі не платять за комунальні послуги. На радощах, що Доля послала такого, як зять, власники будинку не дуже задумувались над тим, що написано в договорі, бо до кінця не вірили у своє щастя і те, що український біженець підпише договір з оплатою на тисячу доларів дорожчою, ніж вона того варта. Та власники будинку були шоковані, коли зять, не читаючи, підписав договір сам і примусив підписати договір дружину та її батьків. Зять дуже любить дотепні фрази і коли взяв до рук договір, то заявив:
-Лише невпевнена у собі людина читає договори.
Зять розповів господарю будинку, що в Києві мав кілька майстерень і у вільний від основного бізнесу час виточував різні інструменти та деталі, які успішно продавав. Господарі подумали, що зять може після роботи чи на кожні вихідні припинити безперервно спати чи втікати на довгі тренування до спортзалу аби не няньчити сина, а може в їхньому гаражі обладнати собі майстерню і мати непоганий додатковий заробіток. Тож тільки вся наша родина захворіла на Ковід-19, хитрий власник будинку прибіг до зятя і йому, хворому, приніс новий договір, згідно з яким ціна оренди лишається такою самою, але ми вже не орендуємо третини подвір'я і гараж. Внук і син мільйонера залишився вірним традиції не читати договори, які підписує: підмахнув договір сам і примусив підписати договір все своє сімейство, яке тяжко хворіло, а до дитини в цей день навіть викликали швидку. Знай наших, канадець! Потрібно виручати професорів!
Потім зять через бурчання домашніх і насмішки сусідів, які дізналися про завищену оплату оренди, винайняв інший будинок. Коли в першому будинку були меблі, білизна, посуд та все, що необхідно для побуту, то в наступному орендованому житлі лише голі стіни й мінімум, який вимагає закон про оренду: кухонні меблі, пральна машинка, сушарка та холодильник. Ні карнизів, ні жалюзів, ні килимків – наче будівельники тільки здали будинок: доробляй усе сам. Зятю довелося купувати меблі та все необхідне для облаштування проживання. Переїзд нічого не дав, лише загнав сім'ю у нові витрати, а наступного дня зятя вигнали з чергової роботи, заради якої він і затіяв переселення. Власник будинку — друг роботодавця зятя. Щедрого і простакуватого зятя хитруни передають один одному, як естафету чи паличку – виручалочку. Роботодавець чекав доки зять переїде до наступного проблемного будинку з завищеною оплатою, щоб відразу звільнити українця з роботи. Зять зайняв найбільшу кімнату (мрії збуваються!), а дружину з дитиною поселив у майже вдвічі меншій та ще й з двома вікнами, звідки йде холод. Внук відразу отримав нежить, кашляє, а зять розповідає, що дитині потрібно загартовуватися. Зате в цьому будинку він живе сам у найкращій кімнаті, бо в попередньому будинку по черзі жив в усіх кімнатах, а коли щось навигадував та опинився в найменшій, то я вже не поступився йому іншими кімнатами, хоч зять і пробував кілька разів через скандали вигнати мою дружину з її кімнати. Тож зять так і жив майже обійнявшись з високовольтною опорою лінії електропередач, яка знаходилася за кілька метрів від вікон його кімнати! Переїзд для українців то ціла катастрофа. В українців маса непотрібних речей, якими або взагалі не користуються, або користуються зрідка. І таке ще з радянських часів, коли був суцільний дефіцит і багато речей неможливо було купити у крамницях, а лише за завищеними цінами у спекулянтів. Поруч із нами канадці зняли будинок: приїхали в нове помешкання з меблями й винесли з авто лише 2 валізи речей. Багата людина піде до крамниці й купить все, що їй необхідно, а те, чим не користується, — викине. Ми, бідні українці, привезли в новий будинок три величезні мікроавтобуси з речами – близько сотні коробок і кульків та мішків. Викинути школа, а тягати за собою по нових і нових орендах дорого. Ледь порозпихували свої скарби, бо зняли будинок удвічі менший.
Крім розповідей, що всі в його родині надзвичайно багаті і дворянського роду, зять обов'язково розповість про свої вигадані хуліганські подвиги в Києві. Зять весь час розповідає яким був героєм у школі й таке враження, що знову хоче за парту. Як і колишній Радянський Союз, росія через масову культуру нав'язували українцям кримінальну романтику. У багатьох російських фільмах, які українці змушені інколи дивитися через майже знищене українське кіно, головний герой обов'язково кого та відлупцює. За російськими мірками, когось побити то дуже круту. В багатьох ресторанах України лунали російські тюремні пісні. Коли ваш знайомий сидів у тюрмі й має кримінальне тату — то дуже круто і багато чоловіків у душі теж хочуть когось відлупцювати. У Канаді ні від кого не почуєш, щоб хизувалися тим, що когось побили, обікрали чи обдурили, хоч деякі з них саме цим і займаються. Зазвичай, розповіді про свої кримінальні подвиги — то вигадки приїжджих з інших країн, які в незнайомій Канаді почувають себе повними нікчемами й спочатку знаходяться на найнижчій соціальній сходинці. Зять теж сподівається, що брехні про хуліганське минуле додадуть йому ваги, але місцеві бояться слухати розповіді про злочини. Коли зять починає говорити, що він у Києві усіх побив, то канадці розгублюються і не знають як на таке реагувати. Ще в перших класах канадських шкіл дітей вчать захищати свої права і повідомляти про правопорушення до поліції. Тож найперша реакція канадців – повідомити правоохоронцям про злочинця, який приїхав до їх країни, але потім канадці розуміють, що перед ним фантазер. Багатьох людей у Канаді судять за те, що ляпають зайве язиком. Канадці бояться зайве слово сказати, за яке можна отримати заяву до поліції, великий штраф, а то й тюремний строк. Усі розмови канадців дуже обережні, толерантні, абсолютно ні про що, в основному, про погоду. Виявляється, зять бив людей у всіх місцях, де бував – на вулиці, в метро, в школі, у багатоквартирному будинку, де живе. Та скрізь! Кіно якесь! Одним з найближчих друзів зятя став хитрий білий іммігрант з Південної Африканської Республіки. Чоловік втік до Канади, бо в його країні білим людям іноді доводиться несолодко через те, що їхні предки знущалися з чорношкірого населення та навіть вигадали апартеїд — виправдання для гноблення місцевих з іншим кольором шкіри. Іммігрант швидко зрозумів, що треба говорити, аби його полюбив зять і по – секрету розповів, що в себе на батьківщині він взяв автомат і всіх чорношкірих перестріляв. Зять в захваті від свого друга! Барон Мюнхгаузен зустрів такого ж Мюнхгаузена і стали друзями навік! У бригаду до будівельників зять потрапив через хвастощі, бо розповідав хазяїну про те, який він сильний:
-Я один побив усіх хлопців свого класу. До школи приїхали боксери і я теж їх усіх побив. А ще я підіймаю штангу вагою 240 кілограмів.
Ці брехні зять повторював сотні разів і кінець кінцем повірив у свої вигадки. Звісно, жодної людини він ніколи не бив, а всіх лупцював лише у своїх фантазіях, навіяних дурними кінофільмами з бійками для закомплексованих підлітків. Але жодна людина, кому розповідав про свої подвиги, навіть добродушні 100-кілограмові бугаї — будівельники, які за хабарі втекли з України під час війни, не могли похизуватися таким! Іноді мені здається, що зятю подобається жити й говорити за законами дитинства. Дорослий світ надто нудний!
Родичка зятя не робить таємниці з того, що кожного дня кілька годин сидить в Інтернеті й виписує жарти, анекдоти, цікаві історії, щоб було що розповідати під час знайомств з новими людьми та підтримування спілкування зі своїми приятельками. На відміну від зятя її розповіді завжди доречні й доповнюють сказане співрозмовником чи нею. Зустріч з жінкою — святом чекають всі, хто її знає, бо завжди підіймає настрій. Жінка працювала в Києві у великих міжнародних компаніях і від неї були в захваті керівники, бо, певне, іноді з великим бажанням ходили на свої нудні роботи, щоб послухати новий анекдот чи смішну історію від своєї симпатичної підлеглої. Після закінчення роботи в обох відомих міжнародних компаніях жінці виплатили купу грошей, за які вона зуміла придбати 2 квартири. Чому зять не хоче цьому в неї повчитися? Навіщо всіх напружує своїми розповідями як когось довго – довго лупасив, а потім заробив усі гроші в Києві?
Деяких канадців та й українців, які стали канадцями, трішки напружує, що невдаха без грошей і професії вважає себе рівним їм. Зять пішов до церкви і священник відразу зрозумів його проблему та намагався пояснити, що тимчасовий вимушений іммігрант знаходиться на останньому місці в канадському суспільстві – немає грошей, житла, професії, канадського паспорта чи хоч постійних дозволів на проживання, роботу, навчання, лікування. Тож коли найближчим часом не збирається повертатися в Україну, де його можуть відправити на війну, то повинен змінити свою поведінку і балачки та в усьому копіювати життя канадців.