Я добре сплю. Я їм із апетитом.
Пишу. Читаю. Чую голоси.
Мене чувак на гендель запросив.
Надворі сонце. Незабаром літо.
Та наглий сон запону розідрав
і очі вибалушились тривожні:
Комасі я просторим храмом став ‑
мене збудила візія неложна:
тарган у мене носа осідлав
і в яму рота загляда побожно.
4.
я бачив сон такий, що стало страшно —
з тобою ми потрапили в мультфільм
і не було нам виходу звідтіль,
де я — з баяном крокодил, ти — чібурашка.
***
перекуєм орала на мечі.
здамо ікони й купимо м'ячі.
нехай не плачуть люди, живучи,
але в глибокі падають шезлонґи.
нехай у дзвони дзвонячи та ґонґи
баламкаючи, заспівають зонґів,
із коломийок зроблені й пісень.
про це усі дізнаються ген-ген
із ексклюзиву у газеті "День"
і фолькіше, можливо, беобахтер.
але коли від Сяну і до Сяну
по звичному, хай бізнесовім, пляну
у колонадах між каріатид
у сяйві мармуру постане Україна
що вже нізащо та ніколи не загине,
на межах Азії остання з Атлантид,
я хтів би бачити, що ars так само longa,
що, стиснені в обіймах уночі,
Абесалом щасливий та Етері,
та у густому межизорянім етері
як і колись, перекликаються сичі...
ОБСТАВИНИ
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
В моїй руці лягла твоя рука
та я з легким чекаю нетерпінням.
Це добре, що існує поряд нас
це почуття, приємне й обопільне,
та можна впевнено сказати, що на час
ми хворо вперті, ба ж уперто спільні,
і почуттями нас триває Божий глас.
БАЛЯДА ПРО ЧАСУ СКОРОМИНУЩІ РИСКИ
Минуло кілька, начебто, хвилин
і де Платон? Вже не кажу Єгова?
Часопис де, називаний "Основа",
що тут же на ослінчику поклав?
Мене заскочив наглий часу плин.
У благоденственнім і мирнім пребиванні
неначе дон Жуан — на дону Ганну
я на життя глибкий дивився став
і де вони, медові скиби тиші?
Реве та стогне гельзин океан.
Де маяв оксамит і цвів бакан
нога крокує в чоботі керзовім.
Мигнувши, зникло враз, і стало іншим,
скипівши, мов газирана вода.
Те, що було, здається, навсігда
змінилося зсередини й назовні.
Куди пливу на повені годин,
мов річкою спливаючі хлібчата?
Жінки довкола, де були дівчата.
Де кучері, там боса голова.
І стирлувалися слова слова слова
у скаженілім юрмищі поспільнім,
перетворилися дерева на вугілля й
смолисте сочиво — на стриманий бурштин.
ДВАНАДЦЯТА ГОДИНА
1.
Нас бажає пані чорноока
та в німецьких шоломах синкліт.
Я чекав на тебе стільки років,
полював на тебе стільки літ.
Як опівдень башта проголосить
висне без гальмів автомобіль
і мене одним ударом скосить.
Все було написано тобі.
Все було спотворено й забуто.
Все загрузло в баговинні книг.
Вірші ці – донесхочу отрута.
Стид, ганьба, марудище та сміх.
2.
Рація працює без утоми,
бубонить Се Жест у мікрофон.
Я хотів би повернутися додому —
та не потрапляє тон у тон
і нечутно плаче та співає
за кермом крилатий Ертебіз.
Що мені збулося я не маю.
Що від мене хочете ви, місс?
Срібний скальпель, наче ієрогліф,
затанцює в пальчиках тонких.
Серце вирвано. Тепер же край дороги
на клінічний можна впасти сніг —
3.
Я тебе зустрів нарешті, мила,
хоч би й ту, якої не чекав.
Хрест натільний, ніби на могилі,
зрапта став на грудях сторчака.
Та сонця, вогненні барасулі,
блискаючи небом навкруги,
байдуже хвилину пересунуть,
наші переможні вороги.
Хай летить дорогою машина —
на стрілу помножена стріла –
ця напевне слова не загине
наново прокладена рілля.
4.
Сказано що сказано – і доста.
Свято закінчилося та йдуть
ситі, п'яні, галасливі гості,
по домівках і назад не повернуть.
Дівчинка нанизує віршата,
аркушами каву розлива.
Поліцай забрав у мене хату.
Отакі у нас тепер жнива.
Дзеркало відбило наші кості,
залишивши нам коротку путь.
Хай тобі криваво перемостить,
але я би ладен і не чуть...
НА МОТИВ "ВАВIЛОНУ"
Та й вже,
як то сказав Бубела.
Пірнасті комунарики летять,
дудукаючи в труби тарантелу,
і тільки залишається чекать
гірких подій останнє
розгортання,
яке відоме нам заздалегідь.
Зоря у небі спалахне й розтане
зоря дрібна розтане та мигне
і згасне, мов піщина в колбі.
немов піщина жалюгідна.
Та за мить,
усе що досі міниться й болить
не буде більше та піде до Пана,
безвидну землю залишивши на воді
без кола рятівного.
На дорогу
нам хочеться, далеку, як і решта,
аби кінець —
кукУ мені нарешті —
і видиво криваве Курукшетри.
Такий собі позаторішній герць.
Таке-бо вештання чуже межи століть
не те що вдягнене, але не зовсім голе —
якщо є мить,
тоді питаю — де ж ти? —
де на землі влягає льодовий
щит із прорубаним хрестом –
мов океаном —
і плеще
у безодню водохрещі,
і тільки серце висне на краю.
***
Не потрібно зітхання та ляменту.
Ти мені відійти — дозволь
в час, коли пташиним парламентам
тонко пахне скрипкова каніфоль.
Я до неба дверцята виявив.
Я словами хмарки сколотив
над високим склепінням Києва
де блискавки негатив.
Змахни навздогін. Яблуневими
пелюстками палають чагарники
і з п'яненькими гувернерами
спускаються студенточки до Ріки,
бо Дунаю повинне з'явитися
дивне видиво у воді. А старим
накрапає у вербових китицях
свічок заповзятливий стеарин.
***
мама мила раму
раму мила мама
поспішайте, мамо сіто
ми несемо воду ситом
гей гоп, шіді ріді
пісня у форматі міді
серце, чом же ти не криця
надавали нам по пиці
ми писали, ми писали
наші пальчики устали
ой, лихо, не петрусь
бо уже не розігнусь
заспіваймо як навчили
пісню про павла тичину
гей гоп, пранаяма
всіх панів до ‘дної ями
від мерефи на чугуїв
ми навпочіпки крокуєм
раз два, аватара
час уже здавати тару
з лісу вийшовши, равана
вийняв ножик із кармана
всьо равно єво нє брошу
патамушто он хароший
ойра, не далеко
занеси мене, лелеко
наші гімни на санскриті
ми пливемо у кориті
не гори бо, милий раю
я тобі ж іще заграю
москва, третій рим
хай же дідько буде з ним
СУМОВИТЕ ВЕРЕЩАННЯ
Добродії,
я помираю й гину.
Я написав нечувану картину
але мене вже
інший чоловік
паскудно випередив,
тоте змалювавши
і десять раз на сотбісі продавши
назвав моє творіння
"Крик".
Такий-то я, ви
бачте, неборак.
Ніщо не йде,
чому ж усе не так?
Хіба ж то ми усі не божі люди,
що нас образив тут і схарапудив
хтознаколизапам'ятний мудак?
Є в мене камера,
є в мене об'єктив.
Я ладен вас
знімати на мотив
настільки щастя,
скільки накрутив,
нехай мені паскудно та противно.
А це — воно ще каже — суб'єктивно.
Пішов у місто —
місто сколотив.
Кінотеатер "Київ", матка-боска.
Де ти похований був, дядько Феодосій?
Куди я, допитАючи, ходив?..
Але нехай воно святе було чи темне,
куди нема коли напевне відійти
або коли сховатися таємно,
ба не спрацьовують
які б іще
гвинти.
Перехрестився, а він каже
в інший бік.
Пішов у храм, але там
грали Палестріну.
Дзвонив Юрку —
від'їхав
в Палестину.
І так собі життя —
ні смик ні брик.
Але нехай воно святе було чи темне,
куди нема сховатися даремно,
нема куди напевно відійти.
А він мене питає
скілько врем'я,
то я сказав що
десять без п'яти.
***
Київ! Київ! Київ! І батогів!
Вареників! І з ними ворогів!
Львів і кутів, прямих і волохатих.
Мені шляху до спаленої хати,
або хоча би в Павлівську шляху.
Образи й образи чи образи й образи
цілком в одно мішаються одразу
і цигарки гвоздикові,
і запах Київгазу.
Цнотливих поцілунків! І до них —
розбещеного бембання! І книг,
де все це розбебехано художньо,
або малюнків, коли слів не можна.
Желізних баб! Потрухлих островів!
Безумних візій! Папуасів! Телевізій!
Виск архімедом витиснених тіл,
трамваї з рогами, що їдуть на Поділ
і з-під подолу діти безупинні.
Чиновники в оновленому чині.
Князь на горі. Княгиня під горою.
Рядами недоріки в одностроях.
Ба заваливши браму в зоопарк
біжать по вулиці, здіймаючи тривогу
важкі слони, трембіти штириногі,
і з банкомата Банківської пан
на Бреслитовський сумно визирає
й оголосивши надзвичайний стан
лепече про дванадцять бібізян.
ПОДОБА ВІРША
з машини бог але машина з бога
ділок у форд і дівка в мерседес
із носа нежить київ до ЄС
магнітна буря ноу на місце йєс
і повітряна нібито тривога
і третій тиждень неможливо взять
на торенті сезон передостанній
усе гальмує коверзує таня
болить печінка начебто каштанів
колючих наковтався і ніззя
у голову ні їсти ні подумать
такі пасьянси та фолаут три
двадцяту кружку чаю завариу
в мішечку випалив прочхав поговорив
хоча б не на роботі а удома
та хрін би з ним писати це добро
із милом клізма та вінець терновий
побиті байдики повіяна полова
стовпи класичні квантова основа
і поросята доктора моро
ПОМПЕЗНЕ
Колись це мусить ще перерости
у щось значне, велике, вікопомне,
ще стати пристрастю (потуга – в кілотонни),
сяйнути блискавкою,
запалать вогнем
пожеж далеких, миготливим світлом
знання холодних мертвих теорем.
Роздмухає, розплавить біле титло,
мов розбишака, первні розмете
і знов зіставить
у абиякім порядку.
Почнеться так життя моє святе,
що й не впізнаєш:
брАтку, хто це, брАтку?
Чи той це тип, що вірш оцей писав,
записника тримавши на долоні?
На фотографії – бандюга з Оболоні.
У тексті – Музи друг і перший зам.
І Соломон мудрець і зболений Ісав.
А правда –
правда є простіша.
Яка навколо наступає тиша,
і тільки рух помітний за пера
тремтінням –
рух, коли вагони
метро в агонії викрикують: "Пора
минає літня та канікулярна..."
Осінній час надворі. На горі
блукає сонце в безсторонній грі.
Сторінка тягнеться, та вірші
обриває...
БЕЗ ГОЛОВИ ПОЇЗД
...і я впаду, лишивши порожнечу
по замірах, дурних і молодечих,
на пару текстів, парочку картин
незначущих, життя змінявши плин,
ні вигравши напевно, ні програвши.
Але відомо: буде холодно і страшно,
як в ендшпілі закінчиться дебют
і дошка спорожніє.
Переплут —
суть бог, якого в певну дату,
коли богів узялися скидати,
не ввергли до ревучої Ріки.
І він на місто дивиться з руки,
яке йому до спадку залишилось,
і на Перуна, що з води як шило
то заховається, то знову видиба...
Поганська — не язичницька — доба,
капусти повна та партайгенезу,
листів ув орган масової дези,
де в лозунги накришений поет —
неначе перезрілий вінегрет,
де між двома тісними палітурками
звиваються святенники затуркані,
де йдуть увечері домому від метра
добродії, не знаючі добра.
Якби про це дізнався Рільке,
то б він елегій не творив.
Прошу я з максимальною повагою
пробачити це зайве ґаджалаґання —
нехай літературний кат
із мене зробить препарат,
додавши мінуса до трійки,
і висновки зробивши на мотив
"На стежці від дитини до дебіла
ся розуму тобі не знадобило".
На чому все.