Друкувалася в газетах "Обухівський край", "Молода гвардія", "Київська правда", "Сільські вісті", Альманасі "Дівич – гора". Член літературно – мистецької студії ім. А.С. Малишка. Авторка книги "Де шумлять явори", "Срібна павутинка", "Зимове весілля", "Хитрунка", "Сонячна юшка".
Про Віру написали у просторі сайту Вікіпедія. Відео запис віршу "Село" — https://www.youtube.com/shorts/wivQlNXixvs
Віршу Матері — https://www.youtube.com/shorts/aTiTd3hjqlA
Моя Українка
Моє місто – це витвір добра.
Ти, як чайка розправила крила,
Щоб злетіти над синню Дніпра,
Тільки берег лишити несила.
Засвітились довкола вогні,
Вікна зоряні неба сягають . . .
Розгортається гордість в мені:
Друзі, рідні-бо тут проживають.
А ще – гордість від того моя,
Що його ж це і я будувала.
А щоб затишок в ньому стояв, —
Я в долонях своїх зігрівала.
Казка моєї шестирічної внучки Каринки
У тихому морі жило кілька риб.
Одна народилась красива на світ.
Дружила та рибка із крабом малим,
Любила у схованки гратися з ним.
І от незабаром прийшов Новий рік, —
Старий у печеру глибоку утік.
Підводний палац серед моря стоїть,
І там новорічна ялинка горить.
У краника – рибка, у рибки є друг,
І з іншими рибками стали навкруг.
Усі водять коло, співають пісні,
І я серед них – це наснилось мені.
Наддніпрянський Вальс
(присвячую місту Українка)
Ніби чайка над сивим Дніпром
Височіні торкнулась крилом,
В русу косу зорю заплела,
У люстерках вода розцвіла . . .
Приспів:
Це ж осяйна, це ж вона,
Українка моя чарівна.
А звідтіль, де шумлять явори,
На красуню Обухів зорить,
Вистеляє шляхи – рушники,
Ніби просить у неї руки.
Приспів.
Наддніпрянського вальсу луна
У блакить піднебесся зрина,
Лине пісня нехай солов'єм,
Усміхається щастя твоє!
Приспів.
Там, де Стугна впадає в Дніпро,
Наше місто зроста на добро.
Будять ранок дзвінкі голоси.
Новий день – із води і роси!
Приспів.
Хризантеми
Чом так пізно цвітуть хризантеми
У моєму осіннім саду ?
Це для мене, для мене, для мене –
По веселці до сонця я йду.
У сувій збирає . . .
Хтось приходить у цей світ
А хтось покидає.
А веселка коромислом гнеться –
Затяжний моїх років клумак.
Так на білому світі ведеться
Прийде час – не обійдеш ніяк.
П'янко пахнуть хризантеми
Аж дух забиває,
Хтось приходить у цей світ,
А хтось – покидає.
А дорога – далека, далека
Простягнулась у незвіданий край.
Звідтіля нас приносять лелеки,
А назад . . . чи у пекло, чи рай.
Хризантеми, хризантеми
Розцвіли для мене.
У дарунок —— довголіття,
Щоб творили – до століття.
Чом так пізно цвітуть хризантеми
У моєму осіннім саду ?
Заспівали щоб пісню для мене,
Як дорогу до сонця знайду.
Василій Тимофеїв
Народився 13 листопада 1951 році в місті Олександрія, Кіровоградської області. З 5-го класу почав писати вірші про життя. Працював зварювальником, електриком, будівельником. Їздив на заробітки в Череповец (Вологодської області). Одружений, з жінкою мають сина, який є солдатом ЗСУ.
Зараз Василь живе в селі Трипілля, творчо проявляє себе у літературному клубі. Вірші Василя печатались в журналах, газетах. Скромна людина та реаліст.
Тут мій родовід
(https://studio.youtube.com/video/vF1UUwCWwZc/edit )
Ластівки кружляють над землею низько,
Прилетів лелека до свого гнізда,
Приїжджаю знову із доріг далеких
В край цей мальовничий до свого села.
Вже давно з сім'єю живу я у місті,
Промайнуло з часом вже намало літ,
До села чомусь прикипів всім серцем
Тут моє дитинство, тут мій родовід.
У садочку знову налилися вишні,
Ще хрущі над ними гулко так гудуть,
Солов'ї щебечуть, знов заводять пісню,
Не дають заснути в цю казкову ніч.
А над нами зорі низько, низько сяють
Достанеш рукою, як гриби збирай,
Якщо якась зірка з неба швидко пада
Загадуй бажання, трохи зачекай.
А над ставом верби з осокою тужать
Мені про таємне нагадали знов
Про ті теплі ночі, про карії очі,
Про перше кохання, про мою любов.
Десь за полем знову сонечко вже сходить,
Вірю і надіюсь в світле майбуття,
Як же не любити неньку – Україну,
Що мене зростила, повела в життя.
Якби і ми
Пройшли дощі,
Земля мов відновилась,
Краплинами дощу вона умилась,
Якби і ми могли отак умитись,
Очиститись, душею відродитись,
Є ця вода – молитва до Ісуса,
Вона спасе заблудші наші душі,
Щоб ми могли по правді в світі жити,
І вірити, кохати і любити.
Слово
Що таке є слово?
Що в житті нам важить?
Слово має силу, слово має владу,
В слові звучить мудрість –
У пісні, у казці,
Слово світить сонцем в материнській ласці,
Слово може вбити, слово і зарадить,
Слово може втішить,
Словом можна зрадить,
Слово в гніві рушить і трощить, і крає
І від цього серце гнітить, розриває.
Ось, що слово значить,
Ось, що слово важить . . .
Поможи нам, Боже,
Твоїм словом жити
І на довгій ниві вірити, творити,
Щоб і нас згадали добрити словами діти.
Буває
У нашому житті усе таке буває:
Хто ближче, той сильніш кусає,
Хто вище, той на всіх плює,
Бо в нього сила, кажуть "криша" є.
Моя втіхо
Хай Господь тебе благословляє,
Матір Божа хай оберігає,
Щоб в житті твоїм не знати горя,
Щоб щаслива була доля.
Розповім про нашу рідну мову,
Як співала мати колискову,
Покажу Дніпровські сиві кручі,
Де внизу біжить реве – ревучий,
А в гайочку, тільки но світає,
Соловейко сонце зустрічає.
Як, повір, цей край нам не любити?
Як без нього в цьому світі жити?
Тут твій дім і тут твоя родина,
Ймення цьому краю – Україна.
Вірю, що багато, що зумієш,
Я здоров'я й довголіття зичу,
Виростай, онучку, моя втіхо.
Де ти щастя ходиш?
Де ти щастя ходиш? Покажи стежину.
Завітай до мене на день, на хвилину,
Розділю з тобою все що в світі маю,
Покажу родину – тих про кого дбаю.
Щоб і їм в житті цім тебе також мати.
Ні біди, ні горя до віку не знати.
Тільки в житті нашім отак не буває,
Не оцінить щастя, хто горя не знає.
Негатив та позитив
Чому Господь дав стільки води?
Щоб негатив частіше ми змивали,
Та не дійшли критичної межі,
Щоб з часом нас не розірвало . . .
Давайте не боятись води,
Щоб душі нам не занапастити.
І сіять зерно доброти,
Та в позитиві в цьому світі жити.
Хвалько
Хвалився горобець: – Працівника я маю
Від ранньої весни до осені тримаю
У злагоді із ним про сімї свої дбаєм . .
– Чим платиш ти йому?
– Плачу йому врожаєм.
Дмитро Петренко
Мене звати Дмитро Петренко, народився 19 березня 1998 року в місті Українка. Зараз працюю операційним директором стоматологічної компанії. Вірші почав писати ще в дитинстві, перші спроби були ще до школи. У шкільні роки брав участь у конкурсах, а згодом писав більше для себе. Навчаючись на юридичному факультеті, багато цікавився історією та політичними подіями в Україні — це теж вплинуло на мою творчість, і з'явилося чимало віршів на суспільні теми. Паралельно займався музикою, грав у гурті та писав тексти для пісень у студентські роки. Для мене поезія — це спосіб висловити думки й емоції, які не завжди можна передати звичайними словами.
Чарівний край
Чарівний край,
Де роси вранці,
Де дощик теплій і рясний,
Де сонце в хмарах ясно сяє
Простягся рідний Київ мій!
Могутні кручі б'є у хмелі
Старезний сивий дід Дніпро.
Який побачив вже немало
Все бачив, як Аскольд із Діром
Були убиті, й як Олег
З малим царевичем там правив,
Як Володимир ставив хрест . . .
І Ярослава бачив того,
Мудрішого од всіх князів,
Як Київ впав під грізним військом
Татарів лютої орди.
Як відбудовували люди
Величну Києва красу,
І славне військо запорожців –
Дніпро все бачив і все чув.
Відчув він і батіг у пана
І лапи грізного тирана,
Що дерли спини у синів,
Посолонів від сліз людських.
Пройшли повз нього три війни,
А він хлюпоче все собі
Гонимий вітром, точить кручі,
Зрива дерева . . . Стогне . . .
Й мучить думки його та,
Що України вже нема.
Немає славної держави,
Де люди ходять всі у славі.
Бо вже ж такий-то наш народ
Кого не візьмеш – то співа, чи грає,
Чи то малює, чи вірші складає!
Та де ж бо, то хіба цінують!?
А скільки ж то повинно люду
Поїхати з рідної землі,
Щоб зрозуміли, що пора вже,
Наш славний край урятувать.
Дідів і прадідів наснаги
Де ж, Боже, нам усім узять
Бо рветься серце й плачуть очі
За цю божественну красу
А ви неначе звірі в ночі,
Рвете на шмаття, й ворогу
Роздаєте ви наші землі
Продаєте усе йому!
Якби у пельки ненаситні
Повлазило стільки грошей,
Напхали б, щоб ви удавились,
Щоб вже полізло і з ушей.
Народ коханий розділили.
Й неправду між людей пустили,
І вже ми не сім'я . . .
А як шкода, що ви всі забули,
Що ми – рідніші в світі люди
А ворог не забув – і він
Все ділить наш народ навпіл
Ах ти паршивий! Та нічого,
Все прийде час, коли ми знову
Із себе скинемо окови,
В серцях роздмухаємо багаття
Й повіримо в наше завзяття –
І ворог упаде.
І це Дніпро запам'ятає,
А, може, встане та заграє
Могутньо хвилею і враз
Ізмиє із лиця землі
Ті замки, набудовані катами.
А, може, й гори вже не зможуть промовчати
І стануть в ряд, і як сторожа,
Країну будуть захищати.
Стоїть бо гай,
Тече і річка,
І яблунь сад стоїть,
То прилетить туди лелечка,
Чи то горобчик залетить.
Неначе море те безкрає
Колоссям жито колиха
І тихо-тихо, наче в раї,
Лиш вітер по ступу гуля.
Чи, може , тихо соловейко
Окликне співом, наче бард.
А он тополя край дороги,
За нею – ще й вишневий сад.
А там, поглянь, біліє хатка,
Димок із неї, наче нить
Прив'язує її до неба,
А в небі хмарочка летить.
Промінням грає в холодочку
Дзеркально чисте джерело.
А там десь далі на горбочку
Старезний дуб стоїть давно
Така ж бо наша Україна,
Неначе квіточка рясна
А люди в ній – як тії бджоли
Та чи ж розквітне ще вона,
Коли найзліші урагани
Ламають листя стебло,
Коли від бликавок жахливих
Багато бджілок полягло !?
Тож постає таке питання,
А чи устанемо з колін,
Чи зможе мій народ титаном
Стоять навпроти ворогів?
Веселка барвами заграє,
Ліс листям зашумить,
Весела пісня залунає –
Бо то село загомонить!
Земелька тепленько так, ніжно
І м'яко, пухко промовля.
І каже: "Вже ж вільні, діти!
Чому замість жита у вас стерня?"
Кохайте землю і повітря
І люд – такого більш нема.
І за Вкраїну ви боріться
Вона у світі в нас одна.
Не зрадьте віри і натхнення,
Бо зможемо і ми.
Підняти й дух, і силу, й волю
За собою до зорі.
Кохайте край свій і державу
Цілуйте землю цю святу.
Ніде ви в світі не знайдете
Таку холодную росу,
Такі джерела медоносні
І хмарки ці, зорі ці.
І клени, й липи і зарослі
Непроходимії ліси.
А хліб насущний справді Божий
Аж тане в роті, й пахне так,
Коли в печі випікають,
На запах чуєш кожний злак.
А мова – наче той струмочок,
Дзюркоче й ллється дзвінко так.
Таке це все моєму серцю миле!
І лиш на Батьківщині!
Й іншого – нема!
Любіть свій край і Київ милий,
І мову тую солов'їну,
І хатку над Дніпром.
Бо світ великий та просторій
Країн багато, як і мов,
Та все воно чуже.
Ніколи нам вже не забути,
Якими пракнули ми бути,
До волі потяг не згубить!
І слід нам доглядать країну,
Щоби не втратить Батьківщину
Щоб й дітям було гарно жить!
Чому співає Україна !?
"Майдан" в Києві 5 грудня 2013 року
Чому співає Україна ?
Чом знов гудуть і ліс і поле?
Невже це ненька – Батьківщина
Нарешті скидує окови ?
Співає? Ні! Ти лиш послуха:
Кричать, воюють.