І відповіла, що в них не може бути щось крім цієї клятої курки.
Очі її були впалі, а під очима — широкі круглі синці від недостатку сну. Джейс уже не пам'ятав, коли бачив маму щасливою, не говорячи про її зачіску. Волосся було скомкане, як клубок ниток. Вона вже досить довго носила хвостик, можливо, щоб не бачили її брудне волосся.
На кухні не було місця, де поставити стіл для обіду. Тому їхньою сімейною традицією було вечеряти в гостинній біля телевізора. Мама сказала вийти, бо їй не вистачає місця.
Ну а як же, подумав Джейс і поглянув на маленьку лампочку, повішану на жалюгідному проводі, яка давала те саме жовтувато-біле світло, яке нагнітало й псувало настрій.
Коли Джейс вийшов з кухні, батько вже вмостився посередині невеликого сірувато-блакитного дивану, явно вже почувши їжу, яку вони їли практично кожен день.
Джейс присів на край дивана з лівої сторони від свого батька. По телевізору знову рекламували всякі старовинні речі по 3-5 доларів. Реклама йшла одна за одною.
То показували щасливу родину, яка складалась із щасливих батьків, щасливих дітей — хлопчика та дівчинки — і собаки, які всі по черзі користувалися якимось засобом проти кашлю.
Як правило, такі родини живуть у маленькому двоповерховому білому будинку з дитячим майданчиком й глибоким басейном на задньому дворі.
Хотів би Джейс так жити й не сваритися зі своїми замученими батьками кожен день після обіду. Але реальність суворіша, ніж показано в мультиках, які він з неохотою дивився у вільний час.
Після реклами ліків ішла реклама про якийсь відпочинковий центр типу санаторія або пансіонату, а потім знову ліки — і так по колу.
Мама через десять хвилин прийшла з трьома тарілками картопляного пюре зі смаженою куркою. Мама сіла з правої сторони від батька, який з'їв напевно вже більше половини своєї тарілки.
Джейс не дивувався, чому батько з'їдає все менш ніж за п'ять хвилин — порції насправді були маленькі.
Вони все також дивилися на двадцяти-дюймовий жалюгідний телевізор, думаючи, як все швидко з'їсти, щоб нарешті піти спати, бо тільки у снах було приємно жити для них усіх.
Пройшла ще одна реклама нікому не потрібного антикваріату, як тут на маленькому екрані, на блакитному, мов небо, фоні з'явився якийсь напівлисий сивий чоловік у круглих окулярах, одягнений у білий лікарський халат.
Він помовчав дві секунди, ніби не знав, коли почався запис, а потім заговорив:
— Вітаю, дорогі жителі США! Мене звати містер Кларк, я один з тих, хто зможе вас врятувати від жалюгідного життя за допомогою нашого грандіозного і не дивовижного проєкту, який збудований у пустелі Плато Колорадо під назвою "Найвище місто". Звучить фантастично, га?
Слова містера Кларка про їхнє жалюгідне і зовсім невеселе життя трішки образили Джейса. Але в чому неправий цей лисий чувак на синьому фоні?
Містер Кларк продовжив:
— Коли ви почуєте найголовнішу деталь, ви пулею побіжите в наш найближчий філіал.
Як чесно, ці слова про головну деталь неабияк зацікавили Джейса. Він продовжив слухати:
— Це місто стане новим досягненням людства. Ця будівля має аж чотириста поверхів і налічує чотирнадцять тисяч чотириста квартир сорок один на сорок один метр квадратний, розрахованих на сім'ю з двома дітьми.
У цьому місті вам навіть не треба буде виходити на вулицю, все, що треба, ви знайдете всередині: будь то супермаркет або поліцейська станція.
Також є мінімаркети практично на кожному поверсі, де ви зможете купити різних снеків.
А от і головна деталь: це все ви можете безкоштовно протестувати протягом року, якщо встигнете записатися за телефоном... або в головному офісі.
Джейс швидко запам'ятав коротенький номер телефону й головну адресу офісу.
Жили вони в маленькому одноповерховому будиночку в Окленді, штат Каліфорнія.
А найближчий, напевно єдиний, офіс, де можна записатися на тестування, був у Солт-Лейк-Сіті, штат Юта.
Джейс з класом нещодавно проходили пустелі штату Юта, з уроку географії він знав, що від Каліфорнії до Юти десь сімсот миль, а це приблизно 10 годин машиною.
Батьки Джейса теж явно хотіли безкоштовно пожити в нормальній квартирі рік. Але щоб дістатися до Юти, треба десять годин і чимало бензину.
Хоча їхня сім'я жила доволі бідно, у батька Джейса все-таки була непогана машина. Це був темно-синій Volkswagen Golf.
Він вміщує у себе п'ять пасажирів, він не дорогий, тож вони все таки могли дістатися Юти десь за десять годин.
Але тепер питання в іншому — чи вистачить їм грошей на десять з чимось годин їзди.
Повного баку їхнього Volkswagen вистачало десь приблизно на 30 годин, а коштував повний бак бензину п'ятнадцять-шістнадцять доларів.
Виходить, вони все-таки могли спробувати дістатися Юти до того, як усі місця розберуть.
Ну не може бути такого, щоб у них не було навіть п'ятнадцяти або шістнадцяти доларів на поїздку, яка на рік змінить усе їхнє життя.
2
На наступний ранок Джейс востаннє за цей рік прокинувся у своїй брудному, але теплому ліжку. Радісний, він вийшов із замурзаної кімнати й одразу попрямував на кухню. Там, як завжди, була мама. Іноді Джейсу здавалося, що вона взагалі ніколи звідти не виходить, але сьогодні він не став захаращувати голову такими дурницями.
Мама виглядала щасливішою, ніж будь-коли за весь час, відколи він її пам'ятав. "Авжеж, сьогодні вона щаслива", — подумав Джейс. І справді, хто би був нещасливим у день, коли життя змінюється, хай навіть лише на рік?
Батько ще вчора зателефонував за номером, який назвав доктор Кларк у вечірній передачі, і домовився про зустріч для подальших деталей. Тож хвилюватися, що їхнє місце хтось забере, не було сенсу.
Рой був у захваті: їхня сім'я нарешті житиме, як мільйонери! Хоча його й дратувало, що всього лиш на рік. "Зате можна буде похвалитися перед однокласниками. Може, навіть репортери інтерв'ю візьмуть", — мріяв Джейс.
З шостої ранку мама готувала стільки їжі, скільки встигла, бо чим годують у "Найвищому місті" — залишалося загадкою. Батько тим часом збирав речі першої необхідності: аптечку, рушники, теплий і літній одяг, піжами, щітки… Джейс же займався власним: складав книжки, нагороди й свої заощадження. За місяць у скарбничці набігло десь сто двадцять баксів — не так уже й багато. Він не вмів по-справжньому відкладати: з п'яти доларів, які мама давала "на перекус перед школою", іноді щось відкладав, але їсти ж хотілося завжди.
Батько вийшов прогріти двигун старенького "Фольцвагена Гольф" перед довгою дорогою. Поки він був надворі, мама вже закінчила готувати й перейшла до зборів своїх речей. Ця метушня нагадала Джейсу сімейну поїздку в ліс: як вони пакували складні стільці, палатку, купували маршмелоу в місцевому магазині, щоб смажити на вогнищі. Тоді ще з ними їхала сім'я батькового друга. Джейс навіть згадав, як штовхнув у річку сина маминої подруги — всі тоді перелякалися, і цілий місяць йому не давали кишенькових грошей.
Спогади обірвав хрипкий голос батька з вулиці: вже час вирушати, ще треба заїхати на заправку. На годиннику була восьма ранку, а прибули вони мали о сьомій вечора.
— Я піду в машину, — сказав Джейс мамі, взяв коробку з речами й вийшов надвір.
Надворі його пробрав легкий холодок — лютий давався взнаки. Він сів у маленький "Гольф", і в ніс одразу вдарив різкий запах дешевенького освіжувача повітря, яких продають у кожному придорожньому кіоску. "І з цим запахом мені всю дорогу їхати?" — скривився він і поставив коробку з речами собі до ніг: у багажнику вже не було місця.
Невдовзі на подвір'ї з'явилася мама. Вона поставила ще одну коробку, замкнула двері їхнього старого маленького будиночка — спершу верхній, а тоді нижній замок. Джейсу це завжди здавалося дивним: він звик починати з нижнього. Та й усі його знайомі так робили.
Зітхнувши, мама взяла важку коробку, поклала її на заднє сидіння і сіла попереду. Всі пристебнулися. Батько ввімкнув задню передачу, повільно виїхав на вузеньку дорогу — і вони поїхали назустріч своєму новому, хай і лише на рік, життю.
3
Вони повільно виїхали задом на вузьку односторонню дорогу. Батько пригальмував, повернув кермо вправо, але не вимикав задню передачу, щоб машина вийшла в протилежний бік руху. Коли авто різко розвернулося в напрямку перехрестя зі світлофором, у багажнику щось гучно впало — мабуть, сумка. Рой перемкнув передачу на передню й обережно рушив уперед.
Під'їжджаючи до знака "STOP" на тристоронньому перехресті, батько ввімкнув правий поворотник. Коротко постоявши й озирнувшись, він повернув праворуч — у бік заправки з маленьким магазинчиком.
За кілька десятків метрів Рой звернув на територію заправки, оформлену у зелено-білих тонах. Там було лише дві бензоколонки та магазин 7-Eleven, а поруч — банкомат, назву компанії на якому закрили графіті. Батько Джейса зупинився біля однієї з колонок і вийшов з машини.
У кутку між парканом та стіною магазинчика, біля насосу з водою, сидів сивий худорлявий чоловік. На його голові, майже повністю лисій, була червона бейсболка з нашивкою якоїсь команди. Він носив джинсовий комбінезон поверх брудної білої футболки, заляпаною плямами. У кишені комбінезона щось відтягувало тканину — певно, гроші від клієнтів.
Коли батько взяв шланг для заправки 95-го бензину, сивий чоловік повільно підвівся й рушив у його бік. Дійшов він лише тоді, коли Рой уже заправляв "Гольф".
Джейс із мамою залишилися в машині й роздивлялися старого, бо раніше його тут не бачили. Хлопцю раптом закортіло купити чипси в дорогу. У кишені в нього було 120 доларів з особистих заощаджень. Він запитав у мами, чи можна збігати в 7-Eleven, і та не заперечила.
Джейс потягнув дверцята, які відчинилися не зразу, і почав вибиратися з авто. Це було складно через коробку біля ніг, яка придавила йому ступні. Коли нарешті виліз і зачинив двері, побачив, що батько ще заправляє, а незнайомий сивий чоловік стояв, склавши руки за спину — наче в кайданках або як учитель на контрольній, що стежить за учнями.
Джейс обійшов машину ззаду й попрямував до входу. Він штовхнув двері з холодною іржавою ручкою, й одразу на підлозі його зустрів брудний, напівпорваний гумовий килимок.
Піднявши очі, хлопець побачив ліворуч касову стійку.