все сміття неможливо полічити.
І тут раптово виникає знов...
Логічно, в принципі.
Де учень — там учитель.
Будівля виникає від основ.
Не вповні задоволений собою,
зізнаюся: подеколи шукав
я літер у блакитному сувої.
Пірнав, немов рибинчинка, у став,
зірками повен, як не трактувати
цей потяг і захоплення таке.
Питання в іншому, проте.
Як тарапату
нам повернути в марево м'яке.
І що тепер. Які в нас варіанти.
Бо кличе мимоволі голова,
у роті плещучи, колись ребелізанта,
незвичні, правду кажучи, слова.
І от стою та небу промовляє,
не знаю сам про що та звідкіля
душа, умовно кажучи, й волЯ
того, чиє життя триває.
====================
ДОДАТОК
КАЗКА
Жив собі Хемінґвей з бабою у синього моря. А баба вредна, просто край. Одного разу й каже:
— Вийди-но, Хемінґвею, в море та злови поїсти, бо в мене вже черево до хребта прилипло.
Закинув він утретє сіть і спіймав одну тюльку-моргульку: хвостик золотий, плавці срібні.
Схопив ножа й давай тюльці голову пиляти, потрошити щоб, зна.
— Не пиляй мене, Хемінґвею, моргає тюлька, я тобі що хочеш, зроблю.
— Нічого мені не треба, от хіба подвійний дайкірі.
Відпустив її, прийшов до баби, а та зла сидить.
— Спіймав, каже, рибку і викинув. Дала мені подвійний дайкірі, я один випив, а другий тобі приніс.
І так вона ганяла його, поки не дійшло до розбитого корита.
Бабі це, звісно, настрою не додало і стосунки сильно зіпсувалися. Що він потім не ловив, не тішили її ні креветки, ні устриці. Тоді написав він про це оповідання, а гонорар відддав бабі, але не допомогло.
Якось уранці встав Хемінґвей, підійшов до вікна, подивився, як слони гору Кіліманджаро бивнями хитають, всміхнувся скупо й пустив собі кулю в лоба.
Відтоді в народі й співають:
Ой-вей, Хемінґвей,
кого любиш, вибирай...
КАЗКА
Жив колись королевич Карпо, любитель Едгара По. Як тільки народився, одразу в колодочки вбився. Так і жив.
Минуло літ шістнадцять, прийшов до нього батько.
— Чи не час, — каже, — синку, тобі женитися.
— Ой, час, — каже. — То вибивайте мене з колодок.
— А кого ж до вінця поведеш? — питають. — Сватай, кажуть, Олену Гончаківну, etc.
— Ні, — каже королевич Карпо, — нікого не візьму, одну лише королівну-на всі боки рівну.
Пішов. Так довго у колодочках сидів, що ледве ноги волочить.
— От біда, — каже, — поки дошкандибаю, моя королівна заміжня стане.
Але добрів. Зайшов він до них у хату, каже, хочу до королівни женихатись.
— А де ж, королевичу, — питають, — твої свати?
- А, — каже, — в Едгара По ніде про сватів не сказано, то я вже сам якось. Чи без них не обійде? Тільки дайте, каже, мені три дні, щоб до вінця встиг дійти.
— Хто це у вас, — питає, — кавунами по дорозі катає?
— Це, — кажуть, — не кавун, то сама королівна-на всі боки рівна до вінця приступає.
— А чого така ряба? — питає.
— То не ряба, — кажуть, — то такий макіяж.
— Чого ж вона у вас, — питає, — уся плямами вкрита, то білими, то червоними?
— Білими, — кажуть, — бо вона як лебедиця біла, а червоні — то вона вас, королевичу, засоромилась.
— А чого така кругла? — питає.
— Чи ж ви, королевичу, — кажуть, — справді дурний, чи придурюєтесь дипломатично. На те ж вона і на всі боки рівна.
Стали вони жити-поживати, і довгенько в них дітей не було, що і зрозуміло. Аж одного дня встав королевич Карпо, бачить — на ложі синенький лежить.
— Який це диверсант, — каже, — в королівську постіль городини наклав? Онде баклажан лежить.
— То не баклажан, то синок твій, що з ночі народився, — каже королівна.
— А чого такий синій?
— Бо в тебе вдався, — каже дружина. — У дзеркало-он подивись.
Зраділи вони й назвали баклажан Лігейя. І вдався він красивий і по-своєму рум"яний.
Так вони й зажили далі добре та всі загинули, одні кастанеди від них лишились, а коли біди й зазнали, то про це ми іншим разом розкажемо.
КАЗКА
Жив-був дід і баба, і була в них курочка-полудурочка, що несла квадратні яйця. Бабу це дуже дратувало.
-Заріж, каже, діду, курочку, бо з нас уже люди сміються.
-Не буду, каже. Хоч і квадратний, а все ж омлет.
Знесла якось курочка на пробу трикутне яйце. Тут бабі терпець і увірвався.
— Або я, каже, або курка-полудурка. Заведи її, діду, до лісосмуги та зарубай.
Нічого не зробиш, зв'язав дід курці ноги, запряг сани та повіз. Доїхав, почав сокиру гострити, а курочка каже:
— Не рубай мене, діду, бо Великий Костричник настає, не бери гріха на душу.
— І правда, каже.
Не став рубати. Ну, думає курка, одне вийшло, може й друге вигорить.
— Не лишай, каже, діду, мене в лісі, я тобі знесу не яйце, а кредитно-фінансову систему.
Полудурка, звісно, що з неї взять.
— Ти що думаєш, через тебе і в мене розум курячий став? — образився дід. Кинув її в лісосмузі та поїхав собі.
Від істотного погіршення обстановки курочка заниділа світом. Взяла вона мотузку й полізла на вербу вішатися.
Лізе та співає:
Ой на тій горі
сидить Брежнєв
та ніжками чеберяє.
Якби я такі ніжки мала
я б ними чеберяла,
як той Брежнєв...
Доп'ялась до верху, почала вузли плести, перечепилась і впала. А під вербою звірі якраз на той час проводили несанкціонований мітинг. З переляку створилася в них нездорова морально-психологічна обстановка.
— О, кажуть, до нас лос анжелес з неба злетів.
Ага, подумала курка, нам прєдставляєцца атлічная вазможность.
Так би вона й царювала в розкошах, коли б, нарешті, не з'явилася лисиця.
— Який це, каже, холєра, лос анжелес? Я просто нє магу малчать. Оперативно та гостро реагуючи, мушу дати принципову оцінку фактам, коли окремі особи з числа курей дурять народ та неправедними шляхами нарощують собі авторитет.
Довелося курці тікати якнайшвидше, а роззлючені звірі не вгавали слідом. Бігти довелося довго, аж поки не натрапила на рідну хату, де й заховалася. Дід і баба за той час без яєчні сильно охляли, то й зраділи чудесному порятунку, обійняли курочку та вознесли хвалу вседержителю.
І жила вона далі з ними в мирі, але яйця квадратні більше не несла, а тільки кока-колу в пластикових пляшках.