іде цей вірш — сказать інакше, вірша —
чи не приречена лишитися вона
простим літописом собак, сусідів, спеки,
птахів і вітру?.. Знову від думок
нікуди не втечеш — о ні, нікуди —
от пригадав, як їхав я кудись
і думав: Добре, що міста безликі —
уся увага людям, до людей —
якщо не хочеш навіть, а прилипне,
пригорнеться увага. На землі
(так думав, проїжджаючи хрущоби)
нема нічого в нас, окрім обличч —
похмурих, правда, брезклих і спітнілих —
у некрасі — таких радянських лиць —
як, взагалі, ці спогади приходять?
Чому сучасний спорожнів момент?
Але ж, як пишеш, то хіба можливо
переживати інше щось, і буть
у вихорі, або ж хоча в кюветі
життя. Писати — існувать
ув інших вимірах. Чи просто дрейфувать
і час життя у різне фарбувати —
як музика.
Цей нескінченний вірш —
а я мастак на нескінченні вірші.
Зупинимося. Замість реалізму
тут вечір спогадів намітився. Чи знов
сказати? Хтось від'їхав. Б'ються відра —
вони трусили щось — я чув цей звук,
як падають — як ляпають об землю —
не яблука ж? — морелі, мабуть так.
І я сьогодні двічі їв морелі.
Та хто там їздить? Пискнули гальма.
Сміялася, от пригадалось, мама
(і довгий-довгий ненатужний писк)
що може і вона тоді писати
про тріщини хіба на стелі кухні,
чи ще (газує) там аби про що.
Це зараз роблю я. Завжди я роблю
ув інших. Треба вікна зачинать —
вікно, точніше. Комарі летять —
чи можуть — буду знов ховатись
під простирадло з головою. Треба встать
і відірвати руку від паперу.
Ось дивне щось намітилося: Так
дорослішають — думка — просто фраза
з'явилась. Голова уже важка —
так нахиляюся та розчепірив лікті —
ну годі, крапку ставимо. Усе.
Я знову сів. Ну що вже тут поробиш,
що у житті повтори на повторах —
собаки гавкають, неначебто годинник,
а я написане (уважно?) продивися —
і знову рушив. Може прийде ціль,
як відбувалося з думками. Ось одною
ділюся з вами. Вже пішла вона в
минуле —відчуваю — відчуваю
прозорість хати звукам звідусюд,
та уявляю, як поїду завтра
до Львова. (Чи поїду взагалі?)
Як Семенко уп'явся у модерн —
я навпаки відпочиваю серцем —
мов за кордонами СРСР,
за рамками поезії. У ритму
одноманітних хвилях. Уперед!
Якою ж думкою хотів я поділитись
із вами, друзі милі. От хіба —
що є насправді млявий цей віндсерфінг.
На хвилях ковзаюся. Добре, уперед.
Усі вагання нецікаві. Анекдот.
Такий от спогад — якось коридором
я біг у школі на перерві. Ще малого
за шкірки директриса ухопила —
я зараз уявляю наче ноги
у мене одірвались од землі —
і ніби лантухом порожнім потрусила,
немов злочинця, наче кошеня
як ся не помиляю — Дроговоз.
Чи, може, я неправильно чиню й
портачу — й треба починати
життєписа з початку, як годиться?
З найперших спогадів. А що, це варіант —
хоча це, звісно, будуть мемуари —
"написані шизофренічним стилем",
як каже Воннегут. Втомився я. Піду.
От тільки що востаннє занотую,
що знову спека в тілі, думав тут,
чи варто базгранину друкувати —
аж ось раблезаянськії рядки! —
Я комаря убив! Голодного! На "-ськії"!
А це не смішно. Ні, це вже не смішно —
це як життя — не важко і не легко —
а просто те, що є, і так, як є
сьогодні — чи було те вчора —
я прочитав — забувся вже про що —
бо думка перебила, як інверсій
багато більше у художників, поетів,
і творчих хлопців, жужми, взагалі.
Помовчу трохи. Дайте пригадати.
Аж, ось, нарешті. Знову загубив.
Чекай-но... Ні, тепер же точно.
І знову втратив у потоці слів.
І ще — тепер обачливо та чітко:
Не пишемо ми, людоньки, про те,
що нам важливе. Відбуваються пориви —
і землетруси в нашому житті,
буває, дригом догори перевертає
усю світобудову, ба слова
блідою тінню тільки відбивають
саму фактуру, навіть не думки —
а де вже там те справжнє, невимовне,
що у підвалини закладено глибкі.
(А що, це нагадало Леопарді —
це, може, й добре. Може й непогано.)
(А в окулярах краще. Я хотів
спочатку написати про сей намір —
та не пішло, тож вирішив я кризу,
спочатку окуляри почепивши
на носа. Так у творчости моїй,
називаній умовно, всі проблеми б
перестановкою збивати зразу з ніг.)
Тож, Леопарді. Хоч і глибини
і громадянського тут пафосу немає —
хіба що пафосик, як хочеш, пафосунчик
простої екзистенції (просто-о-ї?)
Отож назад. Аххх, потягусі —
чим істинніша буде, важливіша
для долі річ — блідішою вона
як тінь у плетиві словесному загине.
Так, може бути, що Самійленко відчув
багато вищу річ (багато вищу?),
ніж розповів.
А я повторююсь і тут —
вже і думки зациклились. І мозок
весь кров'ю наливається. В очах
постали сльози. Спека. Спека. Спека.
Водички випити? Умитися? Чи кинуть?
О, наче проясніло ув очах,
полегшало — та руки, щоки, груди
ще хвилі відчувають — я кажу —
і нібито словами викликаю
відвищення в собі температури.
Але вже варто зупинитися. Сьогодні.
Година котра? Дев'ять сорок п'ять
нам пасувало би — та незабаром десять
без дев'яти хвилин. Цікаво, як
я озирнуся на дурну дорогу,
що в півтори години протоптав...
=================================
ОШУРКИ
ХРЯЩОТВОРОБКА
Собаки півні люди риби миші
допитливо прокинулись і вуха
взаємні звуки гучно зрозуміли
та очі колективові проміння
підставили гарячому. В землі
пісний пухир через полоску кида зливу
кипить не знаючий аскольда монастир
з яких молочних кухонь рибопір
куняють хрещено на розпити козливі
Чи нас так важко з розуму зіпхнуть?
Кільце свідомості сліпе голує слово.
Хай переплутається тільки — і в очах
і страх, і біль, і щастя довгождане
любове, це найкращий твій рецепт!
ковбаня ліпиться оскалом глухоти
тож глухарям повинно брунькуватись
коли на світлі колба хихотить
неначе Аспер — Чагас — Аттіс
Я бачу срібні інею цикади!
В сухому дереві дзвенить душа моя.
Це — я — думки стартуючих церков
ловлю в — моїх — думках чужого світу...
ВЕЛИКЕ БОЛДІНО
вулиця Калініна
вулиця Гагаріна
вулиця Чапаєва
вулиця Колхозная
Тракторная уліца
уліца Строітєлєй
уліца Цвєточная
уліца Совєтская
уліца Центральная
уліца Московская
уліца Зельоная
Заводская уліца
вулиця Дзержинського
вулиця Базарная
вулиця Пархоменко
вулиця Беззубова
вулиця Слєсарний Овраг
вулиця Красний Флот
уліца Классовий Враг
уліца Гуйтєвротаеп и
вул. 324-ї Стрілкової Дивізії
вул. Патріса Лумумби
вул. Полковника Валькевича
вул. Космонавта Ніколаєва
вулиця 50-ліття СРСР
вулиця 60-ліття СРСР
вулиця 70-ліття СРСР
вулиця 80-ліття СРСР
вулиця Леніна
вулиця Маркса
вулиця Енгельса
вулиця Крупської
Устакаси
Хурынлых
Василькасы
Ільбеші
вулиця Кукшумська
вулиця Шота Руставелі
вулиця Свободи
вулиця Перемоги
НАСТУПНИЙ РІЗДВЯНИЙ ТАНОК
Продовжуючи танці по грунту, витоптаному до літосфери
вкинути би слова, що висловлено з етеру,
на якому поставили хреста
Майкельсон і Морлі —
так би сказати:
Чи непомітно померло
в людині щось непотрібне й суттєве?
Це продовження казки про Адама та Єву,
що відкусили від яблука й
отруїлися гербіцидами.
Фактами, фактами!
Арфами, арфами!
Літрами, цитрами!
З усією можливою обережністю вживаючи ланцети,
освячені інквізиторами, — препарувати газету
й видобути істину із автомата газованої води,
під яким ширяється душок із німбом. Твердим
редакторським кроком пройти недолугими рядками,
роздаючи кому булочку, а кому неминучий камінь,
та до чого це я... Коли би перекладали Септуагінту
на 2 тисячі років запізнившися, напевно би вийшло
щось гібридне між карним кодексом і вишнею
коло хати, де мешкають Антонич і хрущ.
І почали би казочку про невгасимий кущ
словами: "На початку був аванс, а платня 25-го".
(що є 7-ме за стилем). Ми є те, що ми платимо.
Ми є те, що ми віримо.
Те, що ми любимо.
Мулька
тільки в тому, як точно світогляд і настрої
визначає не слово, а цифра прибутку. Прекрасно.
Хоч і сумно. Але ж, як і було тут заявлено,
це картина з ракурсу, продиктованого ямою,
яку старанно вичовгали ноги прочанина,
про яку старанно наскаладали думи
безокі співці, нагуділи безтямне "падме хум"
ченці та монахи, залишивши мені
деградований чорнозем і
слова, неначе по війні
по третій, розмутовані на
триголових монстрів...
***
...І крутиться вогненне колесо
то посолонь, то супротивно,
співаючи морозним голосом
про честь, і меч, і силу дивну...
ДРІБ'ЯЗОК
1.
Меркаптофос усіх од нього
комах виводить —
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
на засіданні
парламенту (Верховної ради).
Засіданні чого?
Складаний меч.
Ви меча складіть
і в кишеню заховай —
(назад)
— те.
2.
Я пропоную значно
простіший вихід — (said)
я вийняв кишеньковий
ніж
труснув (махнув) і
з нього став меч.
Мій меч — твоя голова з...
е-е-е... плєч.
Були такі розумні.
Не варто цього робити, —
погодився Дід Панас. — Не
пам"ятаю (знаю) чому, але
не варто.
Хто-небудь пам"ятає
як рубати, щоб не відрос-
тало?
А якщо просто зали-
шити? Викликати нех-
ай дустом попшикають?..
3.
меч-складанець
Давайте викличемо
дух Григорія Петровича
дуже зручно і з гарантією.
Григорій Петрович, ви з нами?
Аякже, каже Григорій Петрович.
Ато.
Синдром Римського-Корсакова
стосується прямих за-
питань (прямої мови),
тоді непрямою тра питати, звер-
таючись безпосередньо
до підсвідомості.
Отак Іванов-Осадчук
спитав Діда Панаса.
4.
Два таксисти лаються
арабською серед...
Передній дивиться назад і
ЇДЕ, не дивлячися куди...
На подвір"ї поет і ком-
позитор розставивши руки
заганяли (зайву) голову
в корпус. Голова басу-
вала на кривих лапках
і пирхала синім вогнем.
Несміяна:
праве око
плакало скупими чол. сльозами
ліве щирими жіночими, —
рясними,
було червонішим.
Політ проблєми в майбутнє.
5.
Чи не стане з цього
чогось поганого.
— Дід Панас відповів, що не
станеться, — відповів Дід Панас.
Гіпнотизувати, показуючи,
дивлячись на годинник.
— Ви вже
15 хвилин талдичите, а я
все не гіпнотизуюся
за вашим годинником...
Де в ньому три тисячі літ?
Ноги полоскав, а ми тепер
маємо (це) пити?
Це ж спирт — вишкірився
змій —
усе стерильно.
"Ембріон" (відрубана голова).
6.
Злочинно-слідчий
зв"язок
зв"язок між причиною та
слідством
вступили у причинно-наслід-
ковий зв"язок.
Причинний зв"язок, і наслід-
ковий зв"язок.
Безпричинно-н-
аслідковий зв"язок.
"Причинна".
До першого пункту — з широкою душею
залишайте, будьте ласкаві,
(а то) від великих тереве-
нів у мене голова болить.
І психопата свого з ножем
забирайте.