Це швидше поради дитини, яка немає ніякого життєвого досвіду, бо все життя прожила відірвана від реального життя за маминою спиною. Канадці, до речі, бояться щось радити. Може, за невдалу пораду на них можуть і до суду подати? У перші місяці нашого перебування в Канаді зять ще залишався таким, як і в Києві і я та дружина ще вірили в здійснення його мрії. Зять пояснював своє наполягання на моєму і мої дружини виїзді з України та перельоті через океан своїми переживаннями за нас та бажанням зберегти нам життя. Я і моя дружина тоді через його благородство і самопожертву не змогли відмовити зятю в його проханні й навіть почали телефонувати родичам і знайомим та рекламувати їм безпечне життя в Канаді й пропонувати скористатися програмою CUAET, щоб жити разом з нами в одному будинку в Канаді. Пізніше я зрозумів, що зять просто хотів нагнати якомога більше людей та поселити всіх разом з нами в орендованому будинку, щоб розділити з ними оплату винаймання житла та купівлі продуктів. Зять буде капітаном криголама й майстерно кероване ним судно прорубає фарватер серед канадських крижин і за криголамом по фарватеру підуть судна наших родичів і знайомих. Я тоді ще гнав від себе думки, що криголам зятя роздавлять канадські крижини, тож я і моя дружина в кращих традиціях пропаганди скільки хорошого розповіли про Канаду, щодня надсилали рекламні відео про прекрасне життя в Північній Америці всім своїм родичам і знайомим, але чомусь найбільше почати працювати та лякали українку з двома малолітніми дітьми в Москві. Нині я і сам до кінця не розумію, як у мене вийшло, але москвичка помчалася подавати документи на CUAET в організацію, де, ймовірно, працювали співробітники чи інформатори місцевої таємної поліції — Федеральної Служби Безпеки росії. Фактично я робив все те саме, що й робив зять, щоб заманити мене та мою дружину і мою доньку в Канаду. Для мене, як і для нього, теж стало справою честі хоч когось заманити в Канаду, щоб догодити зятю та показати, що й мені таке під силу. Звісно, москвичці Канада за 3 копійки не потрібна: свого чоловіка українка знайшла в часи, коли попередня влада України ще обнімалася з керманичами росії; жінці, начебто, допомогла книга магії, яка виконала всі її головні вимоги до майбутнього коханого, зокрема, щоб він був москвичем, бо киянка надивилася тодішнього українського телебачення і все життя мріяла про Москву. Перший раз українка спізнилася з подачею документів, бо у неї зламалося авто, й вона розцінила це, як поганий знак та вже хотіла передумати, але я, щоб зробити приємно своєму зятю – благодійнику, почав ще більше настоювати на співбесіді москвички з подальшим переїздом в Канаду та втечі з росії від чоловіка заради порятунку її дітей і землячка здалася. Наступного дня після проходження москвичкою співбесіди про CUAET чоловіка цієї жінки, топ – менеджера великої державної всеросійської компанії, почали виганяли з керівної роботи. Топ побіг до своїх покровителів, але все було марно. Виявляється, в тебе дружина – українка, вибач, нічого не можемо зробити. Пізніше москвичка отримала дозвіл на тимчасовий виїзд в Канаду, але без дітей, громадян росії, тож так і не змогла скористатися гостинністю Північної Америки. Коли зять дізнався про крах кар'єри чоловіка москвички, то від радощів стрибав до небес, бо він знайомий з ним, заздрить його статкам та квартирам у Москві й давно вже за вищий соціальний статус дуже хотів дати йому в морду. Після цього мій ентузіазм дещо зменшився. Усі наші родичі в Україні й ті, хто чекає закінчення війни в Європі, нам відмовили, бо якось під час війни пристосувалися до нового життя. Хоча троє наших родичів з прекрасним знанням англійської мови, багатих і розумних людей, все ж таки прилітали "на розвідку" в Канаду і тиждень гостювали в нас: вислуховували розповіді зятя про чарівне життя в Країні мрій, їздили по державних установах, телефонували, говорили з місцевими й усе аналізували та випитували, а потім остаточно зрозуміли, що не потягнуть Канаду і їм буде набагато краще в Україні та Західній Європі. До речі, наші гості отримали по 3 тисячі доларів одноразової допомоги від Канади по програмі CUAET та віддали гроші зятю, бо не зважаючи на його казки про легке і безтурботне життя в Канаді, зрозуміли, що йому та й нам тут не солодко.
Канада не всім під силу, тут треба ризикувати. Якщо ви чогось варті, у Канаді це треба довести. Потрібно перейти через те, що не подобається. У Канаді ні іммігранти, та й майже всі канадці нічого не отримують просто так. Така країна! Я представляю команду тих українців, в яких нічого не склалося в Канаді. Хтось теж має представляти тих, хто у кого нічого не вийшло, чи хто відмовився від Канади. Гіркий досвід ще цікавіший за успіх! Не лише моєму зятю Канада виявилася не по зубах. Багато українців не готувалися до імміграції та ніколи її й не планували, а лише скористалися можливістю пересидіти війну в Канаді, тому не розуміють куди потрапили. Аби не було війни, то мало хто з нинішніх українців приїхав би до Канади. У Канаду українці по CUAET прибігли не за грошима, а втекли від війни. У Канаді не вийде, як в Україні, купити диплом, заплатити лікарю, звернутися до когось із корупціонерів, щоб розв'язувати свої проблеми. Дехто з українців не знайшов ніяких особливих переваг Канади, крім відсутності війни. Майже 150 тисяч українців, які приїхали до Канади по програмі CUAET, повернулися до Європи чи поїхали в інші країни світу, бо зрозуміли, що у них не вистачить вміння чи сил, щоб мати за океаном життя такого рівня, як у Європі. Багатьом вистачило тижня чи двох, щоб зрозуміти, що їм у Канаді нічого робити, отримали одноразову допомогу згідно з програмою CUAET і гайда. Налякані війною, неправильно сформулювали своє бажання: дуже просили в Небес допомогти лише потрапили в Канаду, не молили Долю, щоб допомогла налагодити потрібні зв'язки й отримати гідну роботу. Я розмовляв з тими, хто передумав залишатися в Канаді: дехто з них навіть називав програму CUAET пасткою без ніякого майбутнього. Я так не думаю, та й такі справи краще оцінювати за результатами: ось повернемося в Україну, зателефонуємо один одному і зрозуміємо де було краще, легше, вигідніше, цікавіше. Коли більшість іммігрантів тікали в Канаду від бідності, то останні 3 роки українці тікали в Канаду від війни. Чимало українців, як і мій зять, вдома жили краще, ніж у вимушеній тимчасовій імміграції, тому іноді й бурчать. Приїзд українців до Канади по програмі CUAET збігся з найтяжчими економічними часами в цій країні. Коли українці хочуть просто дочекатися закінчення війни за кордоном, то краще це зробити в Європі, в тих країнах де є хоч якісь виплати, можна отримувати пенсії та й додому змотатися, хоча вже поїздки додому в деяких європейських країнах стають проблематичними. У Канаді не все залежить від вас: проблем вистачає й невідомо яка вдарить по вас, а яка зробить вас успішним. Аби ці майже 150 тисяч українців лишилися в Північній Америці, то їхні пригоди в Канаді були, можливо, ще цікавішими, ніж у зятя. І це добре, що самі дійшли висновку чи їм хтось сказав:
-Люди, Канада – просто країна не для вас!
Українець приїхав у Канаду один; орендував авто та почав іноді майже цілодобово працювати у таксі Uber; але, як не крутився, усі гроші йшли на оплату оренди житла, авто, страховки., їжі; плюнув і повернувся в Європу. Я ще, коли тільки приїхав до Канади, то якось почав помічати, як тільки в українців очі згаслі, то невдовзі попруть назад у Європу! І я їх розумію. Я був чемпіоном школи по шашках, але найкращий друг привів до мене учня з початкових класів і той легко в мене виграв кілька разів підряд, а коли хлопчина виріс, то став нардепом і мільйонером. І досі ту поразку я вважаю найбільшою невдачею у своєму житті, як найбільшою вдачею – зустріч з моєю дружиною, з якою я вже понад 40 років. Дай Боже, щоб програш в шашки був і надалі моєю найбільшою невдачею в житті.
Дехто з іммігрантів, особливо з країн колишнього Радянського Союзу, навіть, як помсту намагається створити негативний імідж Канаді як хитрій, депресивній і нудній країні, в якій ледве не кінець світу, але то, взагалі, смішно і несерйозно, бо Канада входить у 7 найрозвинутіших країн світу, а коли Канада вам не підійшла, то це проблема не стільки Канади, а ваша. Хоча, з філософського погляду, всі ми та й увесь світ, вся цивілізація, винні у тій ситуації, в яку потрапив зять і мільйони українських біженців. Несерйозно і найлегше звинувачувати лише зятя в усьому, починаючи від війни й закінчуючи нашими сімейними претензіями, бо життя не таке просте й зрозуміле, як його намагаються видати людям. Мені чому згадується конфлікт між майбутнім президентом України Віктором Ющенком (пам'ятаєте, Цірукинічогонекрали) і майбутнім прем'єр – міністром Юлією Тимошенко (Мій дохід лише нещасні 30 тисяч гривень і я бідую!) ще у 90-х роках, за часів, коли нашу державу очолював батько української корупції Леонід Кучма. Я іноді захоплювався рідкими проявами мудрості Леоніда Даниловича, які мене вразили. Його запитали кого пан президент буде виганяти з роботи, Віктора Андрійовича чи Юлю Володимирівну.
-Обох, — відповів Кучма.
Журналісти почали просити Леоніда Даниловича не рубати так з плеча і розібратися хто більше винен, та Кучма відповів:
-Усі винні.
Поки грошей в Канаді вистачало, то спання цілими днями зятя нікого особливо не дратувало.