Достатньо їх вигадати та просто відпустити. Вони відразу починали займатися своїми справами, а через деякий час серед дерев уже можна було побачити подібних до створених мною істот.
Через те, що я періодично жив у реальності, мусив згодом здихатися свого першого жука. Кожного разу повертаючись у той ліс, я знаходив нещасну комаху, перевернутою на спину. Він жалісно махав усіма трьома лапками й не міг перекинутися. Тому, щоб не мучити істоту, я його розвіяв.
Натомість почав заселяти ліс створіннями, яких або бачив у реальності, або яких вигадав хтось інший.
У лісі з'явилися їжаки, зайці, лані, олені, мавпи, лемури, орли, одуди та безліч іншої живності. За ними прийшли розумні міфічні створіння, вигадані людством: кентаври, єдинороги, ельфи, гноми, дріади, гобліни, гремліни тощо.
Після Толкіна я згадав вітчизняну міфологію. Мавки, дідьки, бабайки, лісовики. Більш грізних персонажів я поселив якомога далі від місця, де загалом відпочивав.
Хотів створити казкового Кощія Безсмертного, але пригадав, що він отримав своє ім'я від тюркського слова "кощій", що у перекладі означає "кочівник". Вирішив не долучати московитського персонажа до свого лісу. Деякі його риси я розділив між Чудом-юдом та лихом Однооким, і закинув обох якнайдалі, в найтемніші кутки лісу.
Бабу-Ягу зробив позитивним персонажем, нарік її Відьмою, бо дуже розумна, надав вигляду доброї бабусі, з розумною усмішкою та металевими колючими очима кілера, і поставив її хатку десь там, далеко… А то, мало що… Хто знає, що в неї там, під вишиваною хустинкою. Загалом фантазію я увімкнув, як міг.
Іноді, коли мені здавалося, що натхнення скінчилося, я в реальному житті брав до рук книжку, або сідав дивитися історичні передачі, в яких змальовувалися герої та персонажі казок, або міфології народів світу, і йшов спати вже з новим образом і приємними передчуттями.
У моєму лісі життя вирувало всюди: під землею під'їдало коріння рослин, ходило по землі й харчувалося, чим Бог пошле, літало від квітки до квітки та від гілки до гілки, плавало та пірнало у водах велетенського лісового озера.
Все повзало, шурхотіло, совалося, бігало, стрибало, але, що найважливіше, якось уживалося між собою та із навколишнім світом. Я не ставив перед собою завдання розрахувати баланс живої ваги на кубічний метр мого світу. Якось так сталося, що я просто обмежився своєю волею, як господаря сну. А якщо десь там хтось когось зжере, то я тут ні до чого, а на загальний баланс цей сумний випадок ніяк не вплине.
Людська фантазія так влаштована, що нічого нового створити не може. Точніше сказати: людина може створити щось нове лише зі старих, уживаних складових частин.
Певний час я тішився, що з пегаса і єдинорога склав крилатого єдинорога, поки не зрозумів, що використав для цього нового створіння старі складники з двох інших істот, які, своєю чергою, запозичили їх колись від птаха, коня та носорога. А пізніше я взагалі засмутився, бо отримав інформацію, що крилатого єдинорога вже хтось вигадав до мене, і навіть назву йому вигадали: "Алікорн".
Створюючи свій ліс, я неодноразово роздумував над недосконалістю нашого світу. Мені здається неправильним, що життя може продовжуватися, лише харчуючись іншим життям.
Однак іншого світу я не знаю і, маючи на озброєнні лише складові частини мого світу, не можу вигадати автономних, незалежних від оточення істот. Вигадана мною прісноводна медуза, яку я обмежив у харчуванні й вважав повністю автономною, з часом безслідно розчинилася у воді.
Зрозумів, що з медузою я вчинив, як циган у класичному анекдоті. Той, за допомогою сили волі довго утримувався від паління цигарок і врешті звільнився від шкідливої звички палити. Побачив, як то добре, і задумав відучити кобилу від шкідливої звички їсти щодня. Але скотина виявилася зовсім невитривалою і чомусь здохла.
Уві сні, як і в реальності, присутні певні закони жанру. Неможливо думати про все одночасно. В результаті ті наші створіння, над якими ми більше не задумуємося, бо відпустили у вільний сон, підлаштовуються під ті закони реального світу, до яких ми звикли в реальності.
Тобто якщо я, наприклад, літаю уві сні й усі зусилля волі використовую на контроль свого польоту, то одночасно я не можу контролювати все інше. Дерева вигаданого мною лісу продовжують рости й брати ресурси із ґрунту, як у реальному житті, птахи – літати й харчуватися, якщо і не комахами, то чимось іншим, але вони мають харчуватися, бо без харчування зникнуть.
Отже, поки я витрачаю волю на щось одне, все раніше вигадане живе виконує свою одвічну функцію і міняє реальність навколо себе, але виключно згідно з тими законами, які діють у реальному житті, і міняти які, водночас із підтриманням свого польоту в мене не вистачить мізків.
Себто, я можу контролювати лише те, що можу контролювати. І від реальності це відрізняється тим, що уві сні свій шматок реальності я можу контролювати й міняти безмежно.
Одвічний закон збереження енергії уві сні не працює. Не сподобалося своє тіло, імпульс – і ти Аполлон, та ще й красунчик. Дуже густий ліс попереду, імпульс – і дерева розступаються, а по землі стелиться стежина. Навіть якщо тобі не сподобається велетенська гора біля горизонту, твій контроль і твоя віра, яка уві сні значно більша від гірчичного зерна, дозволять тобі, не напружуючись, прибрати ту гору у велике ніщо.
Але за все треба платити. За цю уявну всемогутність потрібно платити контролем. Варто втратити контроль, як образи починають тьмяніти й розмиватися, підсвідомість починає підкидати тобі випадкові картинки та нових героїв, сюжет сну змінюється і тобі вже не підкоряється. Врешті-решт, ти або заснеш глибоким сном, або прокинешся, трохи розлючений тим, що не втримав контроль.
Та все ж, байдуже, чим скінчиться свідоме сновидіння. Навіть якщо у тебе вийшло хоч мить побути у свідомому сні, заряд бадьорості та енергії на наступний день тобі забезпечений.
∞ Колись
П'ять років. Саме стільки знадобилося мені, щоб почуватися уві сні, як у себе вдома. З усією відповідальністю можу стверджувати: те, що я отримав, варте і десяти, і навіть двадцяти років тренувань. Але на підтримку цього твердження не можу навести жодного доказу, бо хто сам то не спробував, той усе одно ніяк не зможе мене зрозуміти.
Дехто міг би зарахувати мене до снозалежних. Це схоже на ігроманію. Але без сну людина довго не протягне, тож я повністю виправдано міг користуватися вісьмома годинами сну щодня, і ніхто не міг мене за те покарати. Бо довго без сну не можна. Кажуть, копита повідлітають.
Про страх смерті я взагалі забув. Не тому, що вважав підготовлені мною віртуальні локації своїм майбутнім раєм, а тому, що завдяки можливостям, які маю уві сні, вважав, що у цьому житті я бачив усе, і померти, порівняно з тим, що я переживаю щоночі – це такі дрібниці, на які не варто звертати увагу.
Свій зрілий вік я зустрів одинаком. Нині працюю то тут, то там, щоб нашкребти грошей на кімнату в однієї знайомої бабусенції. Маю де заночувати, маю що перекусити.
Будинок, де я колись був прописаний, давно продано. Зняти відмітку у паспорті я весь час забуваю. Трудову книжку закинув на полицю, бо на сто відсотків упевнений, що до пенсійного віку не доживу, а якщо доживу, ніхто мені за мій латаний-перелатаний стаж і копійки не дасть.
Від повного безхатька відрізняюся тим, що маю комп'ютер і своєчасно плачу за використання Інтернету. Телевізор, що стоїть у великій кімнаті хазяйки і який вона дивиться цілодобово, джерелом інформації не вважаю зовсім. Із потоком новин знайомлюся через Інтернет.
Крім джерела новин і засобу для розширення кругозору, користуюся комп'ютером для ігор. Уже давно закинув би ту іграшку, в якій понад десять років маю трьох персонажів, але, займаючись сновидіннями та тренуючи контроль я, певно, захворів на якусь форму перфекціонізму. У мене не підіймається рука закинути своїх персів, не одягнувши та не озброївши їх по першому слову техніки.
Всі обладунки я бажаю отримувати лише коштом ігрового процесу, тому принципово ніколи не вкладав грошей для швидкого результату, бо, на мою думку, донат є неспортивним, а купувати вигадані пікселі вважаю недоцільним.
Але граю не системно, тому, лишень устигну повністю скрафтити крутий шмот і пуху, як у грі відбувається обнова, і одяг, який я з таким трудом здобував, переходить із категорії "perfect", в категорію "good".
І перед моїми персонажами знову постає зла доля злидарів та нищебродів. Новий шмот і крута пуха притягують до себе погляд старого геймера, і змагання витраченого часу та нового апгрейда починається знову.
Ось у такому стані й застала мене війна. Тієї ночі я прокинувся, тому що задрижали вікна від голосного "Бум!". Подумавши, що взимку гроза – це досить рідкісне явище, перевернувся на другий бік і спокійно заснув.
Приїжджав на роботу я раніше від всіх, тому невеличка метушня людей на вулицях і майже повна відсутність клієнтів у офісній споруді, де я працював, не справили на мене особливого враження.
І вже десь о дев'ятій годині ранку, коли хтось із зайд сказав, що кацапи довгими колонами із боями вирушили з усіх сторін углиб України, холодок якогось незрозумілого страху поповз під серце.
Одразу згадалося, як днів зо три тому клієнтка питала мене чи нападуть, чи ні? Я впевнено сказав, що не нападуть. Але моя впевненість базувалася зовсім не на тому, що я вважав кацапів прогресивними, або людьми. З цим у мене все було правильно.
З певною натяжкою я міг вважати себе націоналістом. За Радянського Союзу, у шкільному віці, коли отримував паспорт, у паспортному столі мені ненав'язливо порекомендували в графі національності вписати "русскій", щоб мати змогу перевестися у престижнішу російську школу та під час вступі до вишу мати преференції. Тоді, пославши всіх під три чорти, гордо написав "українець", та завжди цим пишався.
Моя впевненість, що московити не нападуть, базувалася на тому, що москалі мають усюди своїх шпигунів і засланців, що дійсно так і є, і їхньому командуванню повинні були повідомити, що, на відміну від чотирнадцятого року, народ України змінився та замість хліба з сіллю дадуть кацапам тягла.
Зараз же, отримавши повідомлення про початок війни, я радів, що кацапи виявилися ідіотами, або у них не спрацювала розвідка, і вони напали, маючи в строю лише двісті тисяч живої сили.