Бракує освіти. Та й розум середній. Аж, ніяк не видатний.
путін знайшов амфору на морському дні. Сенсація! Це як відео з тік-току: малюк знайшов черепашку серед камінчиків і хизується перед дорослими.
Найбільш безликого правителя за всю історію росії піарники зробили суперменом.
путін дуже хотів, щоб його називали "батьком нації". Не вийшло. Почав зустрічатися з молоддю. Розповідав про безпілотники, польоти на Марс, штучний інтелект і пасіонарність російського народу. Відносини з молоддю особливо не склалися. Росіяни почали звати путіна "дідусем нації".
Почали лунати пропозиції, щоб зробити святого з президента росії Володимира путіна. Почали малювати ікони з зображенням президента. путіна так розхвалюють, що висновок очевидний: народ не гідний такого святого керівника. Росіянам потрібно добре постаратися, щоб стати гідними президента, який ставиться до своєї посади не як до можливості задовольнити свої божевільні бажання та набити кишені державними грошима, а як до важкої роботи. Йому є за що любити батьківщину. Як тільки пощастило росії! Країною, в якій всі керівники крадуть, керує чесний, кришталево чистої душі путін. Позаздрити можна!
Пропагандисти не припиняють розхвалювати диктатора:
— путін постійно на своєму прикладі показує, як треба жити. Не курить, не п'є, займається спортом, відпочиває на вітчизняних курортах, працює на пенсії та їздить на вітчизняних автомобілях.
Народу легше, коли його обкрадає злодій, який не курить і не п'є?
Пітерський режисер Ігор Шадхан зняв фільми "Ваша високоодинокість", "Влада" та "Вечірня розмова з президентом", в яких вихваляв путіна. У "Вечірній розмові" путін сказав:
- Як це не здасться дивним, але у своєму житті я здебільшого мав справу з людьми, спілкування з якими мене збагачувало. Мене завжди оточували люди, яких я цілком можу назвати порядними та чесними. Я задоволений.
А з простих росіян хтось задоволений путіним і його бандою?
Володимир Володимирович вважав режисера своїм. Особливо путіну сподобалося те, що Шадхан усім розповідав як дитиною, щоб його не били на подвір'ї за єврейське походження й підняти свій авторитет серед однолітків допомагав злодієві красти гроші у пасажирів трамваїв. 13-літнього хлопчину навіть затримали правоохоронці, але тоді через вік не змогли притягти до кримінальної відповідальності.
У 1992 році мер Анатолій Собчак заради піару затіяв серію фільмів, в яких збирався представити свою команду корупціонерів і злодіїв. Путін захотів, щоб сюжет про нього зняв саме Шадхан. Перед цим режисер зняв документальний фільм про людей, які відбували покарання в сталінських тюрмах, а ця тема була близька путіну. Тоді Шадхан не захотів знімати якогось там чиновника і навіть прийшов до путіна, щоб відмовитися брати у нього інтерв'ю. Та путін сказав режисеру кілька компліментів про його творчість і митець, як згадував, розтанув та закохався в свого героя:
- Людина невеликого зросту з дуже виразними сірими очима. Як у моєї мами. Він мене купив, всі ми марнославні, я зробив з ним передачу і не пошкодував. Мені було з ним цікаво. Можна сказати, він мене в такий спосіб завербував. З того часу ми з ним досить часто зустрічалися. Можна навіть сказати, товаришували.
Між ними виникли приятельські відносини. путін замовив режисеру фільм про доблесних співробітників пітерського КДБ, яке допомагало місцевим кримінальникам скоювати злочини, захищало бандитів від покарання та обклало поборами бізнес. путін попросив показати які людяні й світлі працівники місцевої політичної поліції. Володимир Володимирович знав, що Шадхан вміє знайти, точніше вигадати прекрасне в будь-якому злочинці. Режисер став відданим фанатом путіна. путін попросив своїх друзів і ті кілька років давали гроші студії документального кіно, організованої Ігорем Шадханом, у якого відтоді легко вирішувалися всі фінансові питання. Ігорю Шадхану вірили мільйони людей, бо вважали його метром російської кінодокументалістики.
У 2004 році в Мексиці відносини між режисером і президентом розладилися. Шадхан вважав себе розумнішим за людей, про які знімає фільми. Не соромився повчати й критикувати героїв своїх картин. Тож на правах старого авторитетного приятеля почав пояснювати Володимиру Володимировичу як потрібно керувати росією. Мовляв, країна рухається в неправильному напрямку. У путіна з'являються риси автократа. Від таких слів режисера Володимир Володимирович і присутня при їх розмові дружина Людмила путіна спочатку розгубилися. Потім у Людмили несподівано трапилася істерика й вона стала на бік режисера. Разом почали переконувати путіна, шо той даремно пішов на новий президентський термін. Для путіна такі розмови – то вже був перебір. Щоб довести свою правоту Людмила почала ще й плакати. Режисер зрозумів, що зайшов занадто далеко й побачив те, що путін ховає за гарними картинками свого щасливого сімейного життя.
Та Шадхан продовжував вірити у вигаданий ним самим образ путіна, прекрасної людини, яка просто не знає, як насправді живе країна. Певне, оточення президента приховує від нього реальний стан справ. Чиновники спотворюють інформацію, яку надають путіну Це й стало головною ідеєю фільму "Ваша висоодинокість", який Шадхан зняв у 2005 році на каналі ТВЦ. Після того, як фільм показали, то за шедевр Шадхана вигнали з роботи генерального директора цього каналу.
Та режисер все одно до останнього дня життя захищав путіна:
- Який народ, такий і президент. Одне від іншого невіддільне. Не доросли ми просто до демократії. путін близька до народу людина. І я не вірю, що кожен, хто виступає за Володимира Володимировича, неодмінно куплений. Цього просто не може бути. Мушу вам сказати, що приблизно половина, а може, й більше людей його таки підтримують.
Якось Ігоря Шадхана запитали:
— А ви хотіли б зробити фільм про Путіна, коли він уже не буде президентом?
— Дуже хотів би обов'язково. Якщо доживу.
Ігор Шерхан не дожив. А хтось з росіян доживе, якщо диктатор остаточно втратить розум і розпочне Третю світову війну?
У своїх фільмах Шерхан не критикував президента, намагався показати путіна як звичайну людину, свого хлопця. З своїми емоціями й слабкостями. І це тоді збіглося з пропагандистською політикою Кремля. Усе, що знімав, погоджував особисто з путіним і той не був проти. Режисер не відчув, що з путіна в майбутньому ліпитимуть супермена, а потім і святого. Створюватимуть культ особи путіна.
Тож через кілька років багато відзнятого Шадханом про путіна почало псуватимуть образ Спасителя з Кремля. Владі довелося фільми Шадхана покласти на полицю. Фільм "Вечірня розмова з президентом" по державному телебаченню показали лише один раз, а зняті за державні гроші наступні стрічки "У дорозі" та "Однокашники президента" взагалі ніколи не вийшли в ефір, бо у них не було компліментів путіну. У першому фільмі про Путіна розмірковували прості пасажири поїзда, а у другому — колишні однокласники президента. Як згадує вдова Шадхана:
-Однокласники дуже по-різному згадували путіна. Двоє критикували за авторитарність.
А ось як звучить головна думка фільму "путін", знятого у 2018 році:
- Не знаю жодної помилки, яку б путін зробив за роки президенства. Він дуже акуратно приймає рішення.
Ці слова в фільмі говорить найближчий помічник путіна Ігор Сечин. Пропагандистську агітку зняв кремлівський пропагандист Андрій Кондрашов. У фільмі путін показаний як видатна історична особистість, з яким російському народу пощастило жити. Ледве не Бог. Рятівник росії й світу. Один з господарів планети Земля.
Якщо у фільмі "Вечірня розмова з президентом" Шадхана путін у синій сорочці з короткими рукавами, джинсах і кросівках п'є з режисером чай із бубликами на кухні та бажає всім сподобатися, то в пропагандистському шедеврі Кондрашова путін сидить у повністю чорному костюмі та краватці та ще й у кабінеті з масивним дубовим інтер'єром і намагається нагнати страху на весь світ.
Майже у всіх книгах і фільмах про путіна є історія про його зустріч зі щуром у під'їзді будинку, де жив у дитинстві. Історія путіна й пацюка переходить з одної його біографії до іншої. Улюблений епізод дитинства. Та ще й, схоже, вигаданий. Журналісти питали про пацюків у мешканців будинку, де жив путін. Ніхто з сусідів путіна у їхньому під'їзді ніколи ніяких пацюків не бачив. Диктатор любить повторювати цю повчальну історію, але щоразу вона звучить трішки по-іншому, залежно від того, що нею Володимир Володимирович хоче сказати.
У книзі "Від першої особи", написаної у 2000 році журналістами Геворкян, Тімаковою і Колесніковим, маленький хлопчик просто злякався щура, так само як дівчатка бояться миші. Тобто путін такий же, як і всі ми, і за це ми повинні його любити:
Одного разу я побачив величезного пацюка і почав переслідування, поки не загнав його в куток. Бігти йому не було куди. Тоді він розвернувся і кинувся на мене. Це було несподівано та дуже страшно. Тепер уже щур гнався за мною. Він перестрибував через сходи, стрибав у прольоти.