Та поліціянти нічого не могли зробити з кримінальним мурашником. Коли приїздила поліція, то нелегальні мешканці ховалися в будинку й поводилися тихо, як миші. Згідно з законом поліція не має права входити до будинку без рішення суду. Тож балканець, який орендував будинок, просто не пускав поліціянтів у будинок, а вів з ними нескінченні розмови про Конституцію і закони, бо видавав себе за юриста. Поліціянти починали розуміти, що вони просто втрачають даремно час, прощалися, перепрошували й їхали далі на наступні виклики.
Балканець повертається до будинку. З вікна підвалу на мить визирає бліде обличчя одного з його нелегальних квартирантів і миттєво зникає. Мешканці ховаються, наче таргани від світла.
Поліційна сирена затихає десь на сусідній вулиці, визнаючи поразку перед законом, який захищає тих, хто його зневажає.
35.Будиночки за ціною літаків
Ринок нерухомості — це казино,
де власник завжди сподівається на дурня
У суботу перед будинком №193 знову виставили плакат "День відкритих дверей". Цей 2-поверховий бетонний монстр за два мільйони доларів стоїть пусткою вже кілька років. Він — пам'ятник поганому смаку: лабіринти коридорів, вікна, що дивляться в глухі стіни, і ціна, від якої зупиняється серце. Зять виходить на поріг нашого орендованого дому, тримаючи в руках горня кави, і спостерігає за черговим актом вистави та думає.
"2 мільйони. За ці гроші в Україні можна було б відбудувати цілий квартал після обстрілів. А в Канаді це ціна за викривлений проєкт і запах свіжої фарби, що маскує плісняву. Рієлтор виглядає так, ніби він щойно виграв лотерею, але в його очах — відчай невдахи. Ми всі тут щось продаємо: він — цей непотріб, а я — свою совість за право жити в Міссісазі".
Зять підходить до огорожі й бачить старого знайомого — п'ятого за рахунком рієлтора. Агент з нерухомості нервово поправляє гірлянду, яка залишилася ще з Різдва, хоча на дворі вже березень. Зять махає йому рукою і кричить:
— Що знову меблі вивезли? Минулої неділі тут стояв рояль, а сьогодні лише відлуння.
Рієлтор натягнуто посміхається:
— Стратегія змінилася. Тепер ми продаємо простір для фантазії. Люди хочуть бачити чистий аркуш. Гірлянди? Це створює атмосферу свята. Ви ж знаєте, покупці купують емоцію, а не бетон.
— Емоцію за 2 мільйони? В цьому будинку коридор веде в туалет, який відкривається прямо у вітальню. Це не емоція. Це діагноз архітектору. Чому такі ціни? Звідки вони беруться в країні, де стільки землі?
Рієлтор стишує голос, оглядаючись:
— Землі багато, але дозволів мало. Високі ціни вигідні всім, крім покупців. Банки отримують відсотки з космічних кредитів на 30 років. Місто отримує величезні податки на майно. Рієлтори — комісійні. Навіть уряд зацікавлений, щоб бульбашка не лопнула, бо на цій нерухомості тримається економіка Канади. Це велика пральна машина для грошей емігрантів.
— Тобто ви просто продаєте квитки в чергу до банку?
— Я продаю канадську мрію. А те, що вона всередині схожа на цей безглуздий проєкт — це вже деталі. Головне — правильний ракурс на фото в Instagram.
— В Україні ми боялися ракет. Тут я боюсь, що одного дня цей пил в очах людей осяде, і вони побачать, що платять мільйони за порожнечу.
Зять повертається до своєї орендованої частини будинку. Рієлтор знову вмикає різдвяні вогні. В сонячний день вони виглядають безглуздо і жалюгідно, наче макіяж на обличчі небіжчика...
Ми орендуємо житло в місті емігрантів Міссісага поруч з новим будинком, який його власник хоче продати за 2 мільйони доларів. На кожні вихідні приїздять потенційні покупці, але їх відлякує поганий проєкт. Будинок знаходиться в центрі Міссісаги. Будинок 2-поверховий, але має чомусь найгірший проєкт всередині від усіх подібних будинків поруч. Власник будинку-невдахи змінив 5 рієлторів.
Використовували різні фокуси, щоб обдурити покупців. Завозили орендовані розкішні меблі, але потім відвезли назад у фірму прокату. Обвішували будинок гірляндами на Різдво.
Будинок — це не стіни, це спокій. Але як знайти спокій у храмі, побудованому абияк та ще й на жадібності? Ринок нерухомості в Канаді — це суміш людського фальшу та розбитих ілюзій.
36.Бункерний зять
Дитячий плач б'ється об двері,
за якими замість батька
сидить самотній звір
День народження внука.
Усі за столом, крім зятя.
Дитина тихо підходить до дверей кімнати батька, стукає шоколадною медаллю по фанері:
— Тату... Вийди. Ми торт розрізаємо. Я хочу, щоб ти подивився на мою машину...
З-за дверей чути голос, що переходить на крик:
— Пішов геть! Я сказав — не чіпай двері! Дайте мені в спокій! Всі! Дайте мені хоч годину пожити без вашого скиглення!
Хлопчик відступає, очі наповнюються сльозами. Теща підхоплює його на руки, притискаючи до себе.
А зять зітхає за дверима і думає:
"Я зачинюся в цій кімнаті, бо тут я можу бути королем у своєму власному гної. Тільки не чіпайте мене. Не нагадуйте мені, що я — ніхто".
Коли приходять свята, наш дім наповнюється запахами страв, але серце дому мертве. Зять замикається у своєму бункері. Він зрікається радості, як зрікся українського прапора.
Усі релігійні та державні свята в домі святкують без зятя. Свята в цьому домі перетворилися на акти жорстокості. Коли родина збирається на Великдень, Трійцю, День Незалежності, Різдво чи Новий рік, зять замикається у своїй кімнаті, наче в бункері ненависті, і нікому не відчиняє двері. Він замикається, як поранений власною гордістю звір у клітці, яку збудував сам. В атмосфері будинку відчувається його забарикадована лють.
Навіть у день народження власного сина, коли малюк шкрябає маленькими пальчиками у двері, благаючи тата просто вийти й погратися з ним, з-за перепони лунає не привітання, а звіриний рик. Постійні сцени з сином під дверима остаточно позбавляє зятя будь-якого людського обличчя. Зять за зачиненими дверима зрікається навіть власної дитини заради ілюзії свободи та жадоби до спадку.
Свято в домі закінчилося, так і не почавшись. Старі люди мовчки прибирали зі столу недоторканий торт. За дверима бункера зятя було чути лише важке дихання і клацання клавіатури — він знову перевіряв банківські рахунки та фото київських квартир. Він жив майбутнім, де всі навколо помруть, залишивши йому простір для великого ледарства. Він не помічав, що вже зараз він такий же порожній, як кімнати його офісів у центрі Києва.
37.Шлюб ненавидить, але терпить заради квартир
Найважчі кайдани — це ті,
що вилиті з обіцяного спадку
Зять ненавидить цей шлюб, проклинає матір, яка змусила його одружитися, і марить життям вільного ледаря. Зять мріє жити один і робити все, що хоче.
Він мріє, щоб я його вигнав з дому й провокує мене щодня. Я лише зціплюю зуби. Я змушений терпіти це чудовисько, бо без його грошей за оренду будинку сім'я опиниться на вулиці. Я дивлюся на старшу доньку з невимовним жалем: вона зв'язала життя з вампіром, який з'їдає їх живцем, мріючи про самотність і легкі гроші. Горе, що прийшло в цей дім, має конкретне обличчя — красиве, солідне й абсолютно мертве всередині.
Зять шепоче в слухавку таким ніжним тоном, що якби його голос почув режисер дубляжу фільмів, то обов'язково запросив для озвучування ніжних і тендітних закоханих персонажів. Зять розмовляє з мамою:
— Так, мамо... Я все роблю, як ти казала. Я терплю їх. Ти ж не забула про квартиру на Печерську? Я тут у пеклі заради нашого майбутнього. Тільки не віддавай нічого цій... Моїй дружині. Це все має бути моїм.
А про себе зять думає:
"Як я ненавиджу їх усіх. Цю жінку, яку мені підсунули, як зручний матрац. Цю дитину, яка вічно чогось хоче. Мати... Вона думає, що купила мене цими обіцянками спадку. І вона права. Я буду плазувати, я буду цілувати їй руки в телефоні, аби тільки отримати своє".
Він не сміє розірвати ланцюг шлюбу, бо на іншому кінці — мати і її київська нерухомість. Мати йому чітко сказала:
— Втечеш з сім'ї – не отримаєш ні метра з моїх квартир і дач.
Він розуміє, що мати не жартує, а все віддасть молодшому брату, своєму улюбленцю. Тому зятю доводиться продавати свою душу за квадратні метри, які сподівається отримати після її смерті.
Зять продовжує плазувати перед матір'ю, мов тінь, в очікуванні її київських квартир, виміщаючи всю злобу на тих, хто поруч. Спадщина — це єдиний бог, якому він молиться, виміщаючи ненависть на живих.
Зять думає, що його рідні мама і бабуся зіпсували йому спокійне життя ледаря і базіки. Але зять не може посваритися з мамою, бо сподівається, що вона віддасть йому частину своїх грошей та нерухомість у Києві.
38.Клоун
На фоні дурня будь-яка
посередність виглядає інтелектуалом
Зять п' є в ресторані дороге вино й отримує задоволення від гучного сміху багатих друзів. Зять розпинається й жестикулює:
— ...І я їй кажу: якщо твої старі ще раз на мене косо подивляться, я їх виставлю на мороз! У Канаді закон на моєму боці! Я тут господар!
Багатий знайомий обмінюється глузливим поглядом з товаришем і висловлює захоплення від крутості зятя:
— Ну ти і звір! Слухай, замов собі ще лобстера, ми пригощаємо. Розкажи ще, як ти тещу довів до сліз минулої неділі? Це ж краще за будь-яке кіно Netflix!
Зять розпливається в усмішці, заковтуючи наживку зневаги разом із дорогою їжею.
Зять — цей духовний самогубець — навіть не усвідомлює, що без жертовності дружини чи опіки матері він просто розчиниться в депресії під глузливий регіт своїх друзів.