А ті риси, які зять зберіг, як свою прямолінійність і озвучення перед будь – якою людиною всього, що думає, і невміння тримати язик за зубами лише шкодить в Канаді. Життя в Канаді вчить, особливо, іммігрантів говорити те, що потрібно в конкретній ситуації, а про те, що насправді думаєте та хочете сказати, не може бути й мови, щоб не мати купи проблем.
Нині зять все більше розчаровується в Канаді й у людях довкола. Я думаю, як його вивести з цього стану. Завищені та невиправдані очікування щодо Канади та ідеалізовані уявлення про цю країну розсипалися в прах. І філософія у зятя цікава: як би його так зробити, щоб нічого не робити й усе мати. От, я в Канаду переїду і все у мене буде "по щучому велінню, по моєму хотінню". Я з зятем, наче потрапив у російські народні казки. Чомусь зять думав, що приїхав до Канади і — життя вдалося! Все! Нічого більше робити не треба. В'їзд до Канади, то не кінець здійснення мрій, а лише їх початок. Як в Україні, нахрапом добитися успіху в Канаді не вийде, а нетерплячим українцям так хочеться всього і відразу. У Канаді все робиться по плану. Усі біжать у Канаду за грішми, але тут виявляється, щоб заробити потрібно бути не лінивим, мати спеціальність, багато працювати та ще й не завадить подружитися з Удачею. От, облом! Після кількох місяців перебування в Канаді зять вже ходив сам не свій, бо все більше розумів, що штангу з написом "Канада" йому не підняти, тільки зганьбиться. Шлях до успіху в Канаді довгий через особливості цієї країни і потребує терпіння, майже неможливо добитися швидкого результату, як це люблять показувати голлівудські фільми, і ніяка проблема не вирішується автоматично: потрібно чекати і докладати зусиль. Дехто радить розбити своє життя на п'ятирічки, як це робили в колишньому Радянському Союзі, й поступово наполегливо підійматися до вершин успіху. Як і мільйони іммігрантів, зять жив казками та міфами про Канаду, начебто, фантастичну країну, яка легко здійснить всі його мрії, не цікавився реальним станом справ у цій країні. Нафантазував собі, що коли країна розвинена, то все само собою має бути на вищому рівні, а отримав реальне життя у постійному стресі. Якщо впишетеся в Канаду, то так, але спочатку всім важко. Та я й сам дивувався, чому ні по телебаченню, ні в Інтернеті ніхто не розповідав про справжнє життя в розвинених країнах, лише робили передачі та ролики з рекламою для туристів. Понад три десятиліття перед повномасштабним вторгненням жодного навіть натяку на купу проблем у розвинених країнах! Журналістів ще можна зрозуміти: то підневільні люди, які заглядають у рот тому, хто їм платить, але чому мовчали прості звичайні заробітчани чи ті, кому пощастило жити в розвинених країнах? Щоб їм заздрили та хотіли опинитися на їхньому місці? Ну, ось опинилися. Мільйони людей, які були не готові до такої зустрічі. У перший час перебування в Канаді в такий стрес, як у зятя, потрапляють майже всі, але потім про цей стрес забувають, бо треба заробляти на життя, або стрес переростає у повне несприйняття Канади, як у зятя. І оце вже проблема! Зять третій рік постійно знаходиться в стресовій ситуації. Важко роками жити в негативі. Ми боїмося, що зять, ось – ось, зламається та остаточно втратить віру в себе. Зять прокидається й бореться з небажанням іти на роботу і зранку ходить, як наче його вестимуть на розстріл. Зятя напружує, що в Канаді доводиться працювати заради виживання з туманними перспективами, а не, як у Києві, де ходив на роботу лише для того, щоб насолоджуватися життям та відчувати себе якоюсь особливою успішною людиною, столичною штучкою, з великим майбутнім, котрій усі заздрять.
Канада не винна. Коли у всіх тут виходить, а у вас ні, то причина не в країні, а у вас. Зять перетворює перебування в Канаді на життєву трагедію, хоч багато українців не дуже розуміють чому таке з ним сталося, бо закотили рукава і працюють у робочі й вихідні дні, в робочі й післяробочі години або вже за кілька останніх років знайшли таку роботу, що їм вистачає зароблених грошей і вже так не напружуються. Іммігранти збудували країну, яку хотіли і яка поки що прекрасно функціонує. Канада — країна можливостей для працьовитих і підприємливих людей, які згодні грати за її правилами, а більшість українці саме і є такими. Коли на недільному богослужінні в українській церкві бачу лише успішних роботящих людей, то здається, що ми єдина сім'я, яка не зуміла вписатися в робочий ритм Канади й налагодити своє життя в цій країні трударів, та лише мучимося, тож чим раніше повернемося в Україну, тим краще для нас. Зять, крім хрестин сина за наполяганням сім'ї в українській церкві, більше ніколи не заходив до соборів: сидить в авто біля церкви або їде у своїх справах доки не закінчення богослужіння. В українській церкві я не бачу нещасливих облич, а на свята, взагалі, всі сяють. Українці полюбили Канаду буквально за все, рятують місцеву економіку, добросовісно трудяться, відкривають бізнеси, сплачують податки, українців хвалять і канадці, й уряд. Усі нещасні й незадоволені українці покинули Канаду? Хоч я нещодавно на дитячому майданчику зустрів молоде подружжя з донечкою, яке, щоб врятувати чоловіків від мобілізації в Україні приїхало до Канади. У чоловіка теж не дуже виходить з роботою: наразі він безробітний і сім'я живе на гроші з кредитної банківської картки. Молоді батьки в розпачі. Обоє височезні й це ще більше підкреслює їхню худорлявість. Я хотів надати їм список "фудбанків" і пунктів, де можна отримати їжу, які є в Інтернеті, але подружжя переконували мене, що з їжею у них все в порядку і вони просто на дієтах, хоч я їм і не повірив. Мовляв, це все тимчасові труднощі й усе в них наладиться. Дай то Бог!
Як тільки у 2014 році почала розгортатися війна росії проти України, зять почав мріяти іммігрувати до Канади й жити в одній з найрозвиненіших, найбезпечніших та спокійних країн світу. До Канади хотів поїхати через свої величезні амбіції та гординю, бо думав, що Україна винна в тому, що не зумів повністю реалізувати себе та не став великим босом і мільйонером? Як і в багатьох українців, уявлення зятя про Північну Америку сформували голлівудські кінофільми, гарні картинки і рекламні ролики, які показують, що в багатій і чарівній країні Канаді легко здійснюються всі ваші бажання, гроші сиплються на голову і ви не встигаєте їх витрачати або тут сади, де замість листя – грошові купюри – заходь і бери доларів скільки потрібно. Ні зять, ні ми не готові були до життя в Канаді. Хоча чимало українців були підготовлені, бо мали родичів, до яких прислухалися, чи самі в усьому розібралися, приїхали без рожевих окулярів, не сподівалися на легке життя в казковій країні, мали гроші, потрібні зв'язки чи конкретні плани щодо свого невеличкого бізнесу або ким вони тут працюватимуть і як житимуть, а ще були готові трудитися день і ніч, щоб утримувати свої сім'ї. І для підготовлених українців не було в Канаді вже ніяких особливих розчарувань чи несподіванок. Приїхав до Канади – знімай корону з голови. Не бери приклад з мого зятя, який уже 3-й рік ніяк не може розпрощатися зі своїм вигаданим славним минулим. Може зятю варто зняти корону й заховати її в найдальшій шухляді й нікому не показувати. Чи корона приросла намертво? Рано чи пізно Канада зіб'є з вас корону разом з гонором, але може бути боляче. У перший рік війни підтримка українців в Канаді була величезною, підсиленою медіа, багато українців скористалося пропозиціями місцевих безплатно пожити в їх помешканнях, але потім настала втома від підтримки, як сказав один мій земляк, "мода минула", українці в очах канадців стали такими, як інші приїжджі. Так влаштований цей світ. Ловіть момент, який дає Доля! І чимало українців цей момент піймали: знайшли гарні місця роботи, дешеву оренду. Українці не бояться переїздити в інші провінції, де більше можливостей влаштувати своє життя. Покинули все, не таке вже й погане, — і переїхали туди, де краще! Найкраще серед українців влаштувалися підприємці, які відкрили бізнеси в Канаді. Подружжя українців займається бізнесом, на двох зі своєю собачкою заробляють по 250 тисяч, з яких 100 інвестують і ні в чому собі не відмовляють. Чим менші очікування – тим більше приємних несподіванок! Трудяги — українці, які до переїзду в Канаду по CUAET працювали на будівництві в Європі, взагалі, не мали ніяких завищених уявлень та казкових мрій про Канаду, як мій зять. Період адаптації у трудяг, як і в азійських іммігрантів, які й не сподівалися, що тут буде так добре, відбувся миттєво без розчарувань і кажуть, що задоволені: тут ту саму роботу виконувати легше, бо не так підганяють, як європейці, та й платять більше; але, мовляв, було б ще краще аби вдалося потрапити на будівництво до США, бо там зарплати найвищі. Українці, які нині приїздять до Канади, вже без рожевих окулярів, серйозно налаштовані. Роботяги можуть і рік працювати без вихідних, які вважають поганими днями, бо за них їм не платять. Нечутливі товстошкірі матеріальні люди дуже швидко прилаштовуються до Канади. Чим менше у вас духовності і зв'язків з Україною, тим вам легше в Канаді. І як би вас не дурили чи відносилися до вас, вам це за великим рахунком, як кажуть мої земляки — роботяги, — "по цимбалах, фіолетово"!
Ми їхали в Канаду пересидіти війну, а от зять хотів залишитися тут назавжди.