Уряд не знає, що робити з такою кількістю людей: не стимулює створення робочих місць, якихось проривів в економіці. Для уряду все досягнуто ще в 90-х роках минулого століття і країна спокійно пливе за течією не дуже зрозуміло куди? Запитайте в інших країнах, а що виробляє Канада, крім гарних вражень? Відповіддю буде мовчання. І це проблема Канади. Здається, Канада стоїть на місці, не розвивається, не освоює нових територій, ділить між своїми те, що має. Я не думав, що в Канаді так багато ручної й механізованої роботи, такі відсталі промислові технології та брак роботизації. Немає нових виробництв і потреб, країну наповнюють люди для низькокваліфікованої праці. Як на мене, то економічне зростання Канади відбувається шляхом завезення іммігрантів, а не зростання рівня життя канадців. Часто найперше, що дивує українців, які тільки приїхали до Канади, чому тут так багато поганих доріг. На відміну від України всі електричні стовпи в Канаді — дерев'яні та ще й з павутинням товстих проводів. В Україні вже давно лише бетонні електростовпи. Коли дивлюся на ті дерев'яні стовпи, то таке враження, що потрапив у минуле століття в Радянський Союз. Багато чого в Канаді робиться користуючись сусідством з США. У канадського уряду не було проблем з економікою, бо сусідні США охоче купували все, що тут тільки можна виробити. Канада особливо не парилася, сповна використала сусідство з США, на яких зав'язала майже всю свою торгівлю, а тепер отримала торговельну війну. Канадці ще до обрання на другий строк президентом США Дональда Трампа зі сміхом розповідали, що чимало недалеких американців переконані: Канада – то територія США, а канадці через бажання отримати вигоду не дуже їм і заперечували. Отак зрослися ці країни! Тепер канадцям не до сміху, бо Трамп заявив, що хоче зробити Канаду 51-им штатом США.
У Канаді все менше дармового. Старожили мені говорили, що за останні роки Канада змінилася не в кращий бік. Як і весь світ. Багато канадців плаче за попередніми десятиліттям, а дехто каже, що "Канаду зламали". Хто рано встає, тому Бог дає! Наш сусід приїхав до Канади у 2007 році, взяв кредит у банку і за 60 тисяч купив будинок, який нині коштує 2 мільйони. Всі українці, які приїхали до Канади 10 – 20 років тому, — успішні, веселі, бадьорі, гарно живуть і гарно заробляють. Кажуть, з 2000 по 2020 роки економіка була сильною, уряд перемагав кризи й думав про людей. Розповідають, що все було значно краще: більш – менш пристойні зарплати; великі можливості для навчання; по кишені ціна на оренду і купівлю житла; на 100 – 200 доларів можна було накупити для сім'ї продуктів на 7 – 14 днів; по кілька разів на рік тиждень подорожувати по всьому світу, а не як зараз, в основному, лише до бідної Мексики чи нещасної Куби і т.д. За останніх 5 років усе це було втрачено: урядовці змушені були боротися з пандемією та захопилися вирішенням якихось другорядних модних питань, які в усіх були на язиці, недостатньо займалися економікою, не зуміли приборкати стрімке зростання цін, зокрема, на нерухомість. У політику прийшла нестабільність та невизначеність, а в країну – невпевненість у майбутньому і елементи кризи. Нині місцеві економісти розповідають, що вийти на попередній рівень вдасться лише за 10 — 15 наступних років, але канадці не звикли до важкого життя. Канадці – це не українці чи радянські люди, хоч багато людей знаходить деякі схожості Канади з Радянським Союзом. Усіх все влаштовує, а будь – які питання в Канаді вирішують бюрократією і суцільним контролем, в яких губляться ініціатива та енергія населення, якому все стає до лампочки: маючи мільйонні кредити, народ дивиться хокей по телевізору, нікуди не поспішає і ні за що особливо не думає та пливе за течією, повторюючи слова політиків і видаючи їх за власні думки. Коли щось потрібно купити, то знову беруть кредити та інколи не уявляють як їх віддаватимуть, бо, головне, насолодитися життям сьогодні й не псувати собі настрій тим, що не можеш собі чогось дозволити.
СЛОН У ПОСУДНІЙ ЛАВЦІ
До і після Канади – Падіння Бога – Дві сторони однієї медалі – Мій зять цікавіший за персонажів багатьох книг — Розчарування в Країні мрій – Канада не винна – Лови момент! – Без англійської мови ніяк — Керувати, то ламати людей – В Європі допомога біженцям більша, ніж пенсія деяких місцевих — ФСБ проводить співбесіду по CUAET? — Зять уміє підіймати в атаку, але потім сам втікає? — 150 тисяч українців подякували Канаді і гайда в Європу — Щедрий і конфліктний зять– Все, у що я одягнений, навіть білизна, куплена зятем — Кінозірки можуть позаздрити зовнішності зятя – Готовий підкоряти Австралію, де, начебто, проживають ті, хто допоміг зятю втекти з України – Великий чоловік з Києва – Чужа дача як подарунок зятя заради дружби — Підліткові комплекси й криза середнього віку – Японське авто за 1 долар – Відсутність міського транспорту й міжміського сполучення в Канаді – Хочеш провести кілька років у дорозі, то приїзди до Канади! – Зять заробляв мільйони, але не мав ні копійки – Знайомий зятя украв 150 мільйонів доларів і приходив до зятя ремонтувати мобільний телефон – Втомився розповідати про свою велич запрошеним гостям і пішов подрімати – Його експромти захоплюють і лякають – Суперовою рекламою Канади міг би створити великі проблеми місцевим прикордонникам — Моральна каторга заради хвастощів – Рюкзаки біженців, повні скарбів – Орендодавці завжди раді нагріти внука й сина мільйонерів –Липовий професор – Договори читають лише боягузи – Друг зятя взяв автомат і всіх чорношкірих перестріляв – У Канаді поводьтеся тихіше води й нижче трави — Як і Ленін, зять іде власним шляхом – Пів Києва відлупцював — Родичка зятя за анекдоти для начальства отримала 2 квартири в Києві, а зять сам стає анекдотом
До переїзду в Канаду я сприймав зятя ледве не як ангела, а моя дружина ще краще, – як Бога. За 15 років шлюбу моя дочка ніколи не сказала жодного поганого слова про зятя, завжди лише хвалила і ми раділи їхньому щастю. Та й зять завжди у Києві демонстрував лише найкращі свої якості (доброту, чесність, скромність, відкритість), а нині я з гіркотою і професійною цікавістю спостерігаю за падінням Людини – Бога. Інколи падіння Бога цікавіше за сходження сміливців до вершин чи на Олімп. У Києві в компанії з зятем життя ставало живішим і цікавішим. Він створював навколо себе атмосферу оптимізму, бачив лише світлі сторони будь – якої ситуації, вірив у чудеса і здатен був радіти дрібницям, які інші люди й не помічали. Я в Києві вважав, що у нього тонка й вразлива душа, ні про яку злість і ненависть з його боку не могло бути й мови. Щедрість завжди була стилем його життя й цю рису не втратив і досі: готовий віддати останнє. Як і раніше, ніхто не може дорікати зятю, що чимось з кимось не поділився чи щось зажав. Внуку не сподобався мультик і гахнув моїм смартфоном об стінку, зять відразу поїхав і купив мені новий та ще кращий смартфон, а розрахувався своєю банківською кредитною карткою. Зятю подобається бути благодійником, особливо до старих людей, до яких у Києві відносився з особливою теплотою, й віддавати їм останню грошину, що є в гаманці. В Україні виключенням з благородних правила зятя була лише його бабуся, але він пояснював, що вона його нещадно била і ми якось не дуже задумувалися над дивним відношенням до старенької. Нині в Канаді до нас, пенсіонерів, відноситься так само як і до своєї бабусі, та не хоче навіть нас бачити й усіляко намагається тонко й вишукано образити, вже й не діждеться, коли позбавиться літніх людей. У Києві я думав, що Вищі сили, коли послали нам такого чудового зятя, то нагородили нас медаллю за наше просте і чесне життя трудівників, але виявилося, що медаль, як і Місяць, має дві сторони: світлу й темну. Зятя прямо переклинило через кілька місяців після приїзду до Канади та так і не може все у своєму житті повернути до нормального стану. Коли я в Києві нерідко вважав зятя ковтком свіжого повітря, то іноді в Канаді – стихійним лихом. Мені іноді не віриться, що в Канаді той самий зять, що і в Україні. Як підмінили. Все втрачено? У Києві зять зізнавався, що любить пригоди і в Канаді отримав їх сповна через свій характер, що раптом став важким і конфліктним.
Зять дуже цікава і колоритна особистість з жорсткою непередбачуваною вдачею, цікавіший за багатьох книжкових персонажів, має сильний і незалежний та норовливий характер. Авантюрист — експериментатор тільки запахло жареним, покинув усе і відправився у невідомість. Везіння дружить із зятем, чоловік має вроджену прекрасну інтуїцію і я вірю, що його ступор і невдачі тимчасові й до нього повернуться його унікальні якості. У Києві зять був переповненим позитивом з жагою нових емоцій і знань. У Канаді стає песимістом з купою негативу. Все, за що я любив зятя, поступово зникає і змінюється на протилежне. До війни все було фальшиве, награне? Неповага до батьків, до літніх людей. Порозвішував у себе в кімнаті ікони, накупив молитовників. Допомагає? Прикро, хоч і цікаво, спостерігати, як природжений дипломат і миротворець, до якого зверталося чимало приятелів за порадою, як вирішити сімейні чи робочі проблеми, перетворюється на злопам'ятну людину. Безбідне й комфортне життя в Києві давало змогу зятю показувати себе лише з найкращого боку, але повномасштабне вторгнення і випробування в Канаді зірвали з нього всі маски й ми побачили який він насправді.