Це було ідеальним виконанням умов.
Один викид енергії й спокійний плин подій далі. Неначе тобі принесли папери на підпис, ти завізував, зафіксував подумки, що це буде виконано, і відклав документ у шухлядку з поміткою "Прочитано", повністю викинувши його зміст із голови.
Я навіть не знаю, чи робила Аня акцент на відсутності намету над аркою. Це вже було неважливо.
Весь тиждень видався дощовим. Мрячило, капало і хлюпало. І лише в суботу від самого раночку і до заходу сонця небо було ніби чисто вимите, сонце ласкаве, повітря свіже.
Волога, якої за дощовий тиждень набралося більш ніж достатньо, випаровувалася і розносила довкола терпкий запах трави та зелені.
Усе пройшло чудово. Фотограф багато разів виставляв закоханих так, щоб волосся нареченої світилося в променях сонця.
Але, як часто бувало до цього, за весь день нікому не спало на думку згадати про нашу із Ганною угоду. Це відійшло у минуле, як жарт. І таке траплялося майже завжди, коли результат був позитивним.
Значно частіше люди виявлялися спостережливими та дорікали за невдачу, коли дослід закінчувався поразкою. Бо тоді на мене можна спускати всіх собак. Мене такий стан речей зовсім не зачіпав.
Я добре знав, що варто мені відчути хоч трішечки образи чи якогось обурення за те, що мене, такого геніального, не помічають, результат декількох наступних тренувань можна викидати на смітник.
Не знаю, чи помічали ви, що люди, які серйозно займаються духовними практиками, дуже врівноважені. Це звичайно стосується лише тих, які дійсно щось можуть.
На таких людей не впливає ні лайка, ні надмірна шана, ні зміна вартості їхньої послуги, ні чиясь авторитетна думка, ні навіть щира вдячність.
Це тому, що варто такому майстру почати неправильно витрачати енергію, як усі його напрацювання підуть шкереберть.
Це дуже схоже на більярд. Щойно ми запустили кульку нашого волевиявлення в певному напрямку, ми більше її не чіпаємо, але її починають бомбардувати інші кулі з питань, хвилювання та сумнівів.
Ці кулі можуть належати як іншим людям, так і автору волевиявлення. Якщо ти не реагуєш на ці закиди, то всі сторонні кулі проходять повз.
Якщо, наприклад, хтось тобі скаже, що твоє бажання нереальне і ти засумніваєшся, відбудеться зіткнення куль і твоя куля змінить вектор руху та до лузи вже не потрапить. І тут важливим є не те, що тобі хтось щось там сказав, має значення лише те, що ти засумнівався.
Це і є найтяжчим у роботі із підсвідомістю. Виробити у собі стовідсоткову віру та впевненість у своїх діях. Важко тому, що в реальному житті майже кожне друге рішення людини є неправильним, а на кожне перше соціум накладає всілякі обмеження.
Дуже тяжко, майже неможливо, звичайній людині спонтанно, не маючи такої цілі, навчитися не перейматися через усі невдалі рішення, невдалі спроби, та сприймати їх виключно як досвід на майбутнє.
Тобто, необхідно навчитися зовсім не рефлексувати із приводу як удач, так і поразок. Лише аналізувати, робити висновки, і складати події у спеціальну нішу пам'яті з поміткою "пророблено".
Напевно, саме тому серед відомих пророків, чарівників, відьмаків та іншої духовної еліти шарлатанами є абсолютно всі. Жага до влади, бажання популярності та жадібність до грошей також є деструктивними для духовних практик.
Думаю, що сім смертних гріхів тому і вказані, як недопустимі, бо контроль над ними дасть тобі можливість не витрачати енергію на борсання у метушні людських хвилювань.
Однак не варто думати, що якщо серед верхньої ланки духовного бомонду немає справжніх митців сили духу, то всі вони знаходяться на нижній. Звісно в кожному правилі існують винятки.
Можна вважати, що як серед бомонду, так і серед безхатьків може знайтись майстер, і у такому випадку це справді буде майстер з великої літери, бо він не підпаде під вплив тих хитких суспільних емоцій, що підштовхують людей до крайнощів.
Але основна частина духовних митців знаходиться ближче до серединки. Непомітні й сірі. Вони живуть своїм непомітним життям, якомога менше контактуючи із неврівноваженим соціумом.
У день весілля Ані все ж знайшлась одна спостережлива людина, яка запам'ятала і надала значення змінам у погоді тієї суботи. Це була менеджерка нижньої ланки нашого відділку Світлана.
Та її спостережливість можна було пояснити не тим, що вона мала схильність до роботи над собою, а лише тим, що як більшість молодих дівчат, вона часто закохувалася, і саме тоді мала якісь матримоніальні плани на мій рахунок.
Я ж тоді зовсім не перебував у пошуку нових стосунків. Ця моя поведінка, знову ж таки, базувалася на питанні грошей. Тож я вперто не звертав уваги на її знаки прихильності та продовжував ставитися до неї, як до подруги.
Ми обоє не мали авто і були пішоходами. Наступного вівторка ми разом ішли від офісу до зупинки.
– Валерію, а ти помітив, яка гарна погода була у суботу на вінчанні Ані з Жорою?
– Звісно, помітив. Усе, як було замовлено.
– То ти пам'ятаєш, як пообіцяв Ані погоду на подарунок?!
– Звичайно пам'ятаю. Я ж пообіцяв. Якою я був би людиною, якби не пам'ятав своїх обіцянок?
– А звідки ти дізнався, яка погода буде в суботу?
Я ніколи не приховував від знайомих свої хобі. Але, напевно, був дуже нудним у спілкуванні, або моє хобі не викликало у широкої публіки зацікавлення, бо коли мене заносило і я починав натхненно розповідати про свідомі сновидіння, співрозмовники мої нудилися та починали шукати привід здихатися від мене.
Зробивши правильний висновок, я призвичаївся не нав'язуватися людям, не вивантажувати на них весь той пласт інформації, який я устиг засвоїти аж за два з хвостиком десятки років, а лише відповідати на питання.
Це давало можливість людям ставити питання доти, поки їм не набридне. А потім ми без втрати інтересу переходили до нової теми в розмові.
– Я не знав, яка буде погода.
– Просто взяв Анюту на понт і пощастило?
– Звісно, ні. Я запланував погоду на суботу.
– Ого, ти й таке вмієш?!
– Я такий!
– І де ти "такий" такого навчився?
– Нащо воно тобі?
– Зізнавайся! Країна повинна впізнавати своїх героїв за фасадом.
– Світлано, на це питання у мене є кілька варіантів відповідей. Від простих і відірваних від реальності, до складних, які потребують високого ай-к'ю. Який тобі підходить?
– Я на частину не погоджуся, мені потрібно все. Тому обираю всі варіанти, але по черзі. Починай із простого.
– Мама у мене відьма, а я у неї дурник. То вона мене трохи навчила.
– Мама ві-ідьма? – миттєво вихопивши для себе цінну інформацію, хитро примружила очі Світлана. – Ніколи не бачила твою маму… Познайомиш? Може, їй учениця потрібна, щоб своє вміння передати?
– Ні, двох відьом в одній хаті я не переживу. І ти хочеш, щоб мати мене відразу вбила, коли я приведу додому дівчинку шкільного віку, і скажу, що знайшов їй ученицю?
– Мерсі за компліман! – Світлана на ходу зуміла зобразити кастровану подобу кніксену. – Я знаю, що відмінно виглядаю. Можеш нічого про ученицю не казати, скажи, що знайшов собі дівчину. А я під таким маскуванням проведу дослідницьку роботу, навчусь у неї відьомству та стану відьмою!
– Ви мені тут, шановна, вдвічі молодша від мене молода особо, свої інсинуації не закидайте. Бо на таку гру маю козирну карту, що б'є всі твої аргументи.
– Ану, кидай на стіл свою карту.
– Я живу з мамою.
– Ну-у-у! Так нецікаво! Я знімаю з тебе звання лицаря мого серця! Ти його не заслуговуєш! І мені не сподобалася перша відповідь. Давай найскладніший варіант.
– Для того, щоб планувати погоду, я використовую Біблію.
Світлана скривила носик.
– Це-ерква. Ну-удно. Хоча… Продовжуй!
– Вирішила прийняти виклик? Так тебе зачепила необхідність високого ай-к'ю?
– Цікаво просто. І факт мами — відьми має непогану магічну перспективу.
– Добре, тоді я тобі накидаю купу змінних, а рівняння з них ти вже сама складати будеш. Перша: "Віра і релігія – це різні речі". У цьому випадку ми будемо використовувати Біблію як символ віри, а не як символ релігії. Друга: коли Ісус давав якісь настанови учням, він сказав щось на кшталт: "Коли збереться вас двоє, або більше, в ім'я моє, то буде вам по вірі вашій." І ще щось із приводу того, що, маючи віру розміром із гірчичне зерно, ви ладні будете зрушити гору. Не пам'ятаю, як там конкретно було сказано, але для себе я зробив саме такий висновок. І третя перемінна: я зібрав себе та Аню, тобто нас було двоє, а як я розумію, для таких дрібниць, як розгін хмар, достатньо і двох, окреслив завдання, увімкнув віру і запрограмував погоду на суботу. Все. Як тобі?
Світлана на деякий час замислилася.
– Але Анька тобі не повірила. Вона про все відразу забула. А значить, двох до віри ти не залучав.
– Вона мені свідомо не повірила, але віру можна визнати не за словами, а за діями. Вона виконала ритуал, потисла мені руку та уклала угоду, а отже, на підсвідомому рівні в неї з'явилася віра. І хоч її там з'явилося небагато, але якщо гірчичного зерна вистачить на гору, то на погоду вистачить і того дріб'язку, який я зміг розбудити в Ані.
Світлана знову трохи подумала.
– Ще варіанти твоїх відповідей є?
– Є. Штуки три. Але по складності це вже щось середнє між першою та останньою. То що скажеш?
– Що я можу сказати? Нудно з тобою. Нафантазував, нагородив, а правду казати не хочеш. Та все ж таки дещо я зрозуміла. До пульта від телевізора вставляються дві батарейки. З однією батарейкою пульт працювати не буде. Отже, ти був першою батарейкою, а Аню використав, як другу. Тобто ти скористався Анею, навіть не як жінкою, а як батарейкою! Ти використав її як дармову робочу силу! Це гидко! Валеро, ти страшна людина! Угоди з тобою укладати не можна!
Я демонстративно зло примружився.
– А ти й справді розумна! Будь обережною, ти мені починаєш подобатися.
– Ні-ні-ні! – Світлана струснула волоссям, поправляючи зачіску. – Потяг уже відійшов. А мама – то святе. Все! Мені на маршрутку. Чмокі-чмокі, па-па! – за розмовою ми підійшли до зупинки й моя колега попрямувала до своєї маршрутки.
Наступного дня у Світлани був новий лицар її серця. І хоча він, можливо, ще не здогадувався, чому вона часто зупиняється біля його столу і ставить незначні та наївні запитання, але здобич уже заковтнула гачок і так просто з нього не зірветься.
Думаю, щоб уникнути полону, в нього не знайдеться такої козирної карти, якою володів я…
Шмат V
∞ Тут і зараз
"– Ти їсти взагалі збираєшся? Чи поки весь свій бестселер до кінця не напишеш, із місця не зрушиш?"
"– Раніше я думав, що ти – частина моєї підсвідомості, яка оселилася в моїй голові, надбала свою унікальну особистість та гордо називається шизофренією.