близькі й помітні. Але
їм не холодно,
навіть
якщо вони чують навпаки.
Я, може, насправді — ящірка?
Вони просто грають у холод.
Як граються вони у пасочки зі смертю.
Мене ж цей холод колись уб'є.
Я знаю.
5.
Я молився б на холод,
але це все одно що
молитися смерті.
Безглуздо молитись.
Що я можу
тільки ненавидіти, бо
це дає безвихідну силу
ненавидіти себе і числа
на табло годинника.
У 8
годинах роботи 480 хвилин
у 480 хвилинах 28 800 секунд,
і кожну треба відчекати на морозі.
Як можна
молитись на 480 хвилин?
Хоча, коли від холоду
репає шкіра на руках,
хоч і вдягнених у дві рукавички,
коли брови
починає ломити від холоду,
коли від холоду макітриться у голові
та мозок,
що неповільно
перетворюється на субпродукти
починає кіксувати і кулаки спухають
до розмірів самосвала, а в печері рота
виникають
голоси —
молитимешся
і лаятимешся
однаково без
сило й безна
дійно бо хол
однохолодно
холоднохоло
днохолоднох
6.
Що ж, я, звісно, людина.
Казати, що ні, було би
неправдою, давайте хоч раз у житті
заради хохми будемо
правдивими.
не така щаслива. Можливо.
І не така добра, як ви, жаби.
І не така чесна й весела і правильна.
Це ви знаєте, як треба жити.
Жаби.
Вас би, жаби,
на моє місце,
так у вас би
жопа в кулачок скрутилась.
Я не кажу, що я оригінальний.
Велика, теж мені, справа.
Просто мені холодно.
І сумно до істерики.
Не дай боже
щоб радіо заграло зараз
щось із того, що мене
зриває з котушок.
"Переверни сторінку" Боба Сіґера.
"Це тільки сором — от і все" Генезиса.
"Я стежитиму" Стінґа.
Щось Dire Straits.
"Сумую" Всього, крім дівчатка.
Заплакав,
мабуть би на вулиці
просто, з ненавистю дивлячись на
перехожих у відповідь, якби ж то
погляд мій палив, чи кидав кулі...
Рюмсало ти, рюмсало.
"Намотуючи соплі на кардан" —
як то хрипів москаль.
Якого я не люблю.
Вас,
жаби,
я напалмом би палив.
І руки грів, коли б горіло ваше м'ясо.
Я не кажу, що я не жорстокий.
Не кажу не сентиментальний.
Мав би я владу...
Добре, що я на холоді,
як мертвяк у трупарні,
тут, серед жаб, що весело стрибають
тротуарами, тут, на холоді, де
зрушити не можу, а
то би
біг
розсипаючи торохкотливі сльози
туди де повії жебраки та поети
7.
повинен бути біль" —
казала жаба що писала
про секретарів парткому
а
потім
молилась за Україну
але не в куточку в соромі
а ва всю іванавскую
через мікрофон
радіостанції.
Увага, бачте, вмикаю тетрофан.
В поезії мусить бути
холод.
Болю тобі, суко?
Чийого тобі ще болю.
Так нехай.
Хай болить тобі, суко.
"Шевченко,
така моя думка,
то український бог" —
казала жаба і робила гордовиту
паузу.
І в цієї жаби я навчився кумкати?..
8.
Та
чому ж так холодно, господи!!!
Це ж місто червиве на одній паралелі з
Тбілісі чи Баку,
звідки ж таке "морозиво",
як то кажуть друзі-болгаринці.
І нічого не зробиш
і не врятуєшся
заховатися нікуди тільки
можна їсти свій мозок
виїдати його великою ложкою
із черепної чашки, підігрівати
ненавистю,
так, щоб зварився він на круту.
Пекельно холодно.
І нічого не вдієш.
Тільки хіба
уявляти осатаніло, як
одірвешся нарешті о четвертій ранку й
полетииииииииииииииииииииииииии
полечууууууууууууууууууууууууууууу
полечу нарешті б'ючи об боки
порепаними руками
полечу
писати вірші, які зневажаю,
для людей,
на яких плювать.
Слиною.
9.
Х
Х мені
Як мені Х
Я палю цей дурний ментол
і плюю на всі боки.
Якби виблювать
душу із себе
нарешті.
Я все розумію
і чому люди такі жаби
і навіть чому так холодно на світі.
Я навіть смерть свою
готовий прийняти і зрозуміти —
АЛЕ —
якого чорта
я не відчуваю від цього диму
вже ніякого кайфу, як попервах!!!!!!
Оце вам загадка, оце проблєма.
Бо паливо коштує два
п'ятдесят на день
і це немало
як на
мене.
Якої холєри
про ЦЕ ніхто не пише
всі ці кретини гусерлі й вітґенстайни
сартри-ґайдеґґери лоуренси
дарелли та джемси джойси?
ТранСЦЕдентальна хвеноменоЛОХія,
ще мені велика справа...
Он дим не смакує,
та ще й дурна
запальничка не працює ніяк,
в мене вже руки буряковіють на
вітрі, а ні пшик ні бздик...
а Х тобі
10.
"Гей, ти!" —
співає Рожевий Флойд
о другій ранку на вулиці
порожній нарешті від людського ге.
"Гей, ти, на холоді!"
Маню, це ж про нас з тобов.
Треба бути сліпим, щоб співати.
Треба бути
незрячим і вірити, що
настане розгрішення і знято
буде весь біль і всю муку
і покладено печатку
на лоба
Покладено зараз
не потім, не так
як Ісус набрехав
А негайно.
Треба бути сліпим.
Кобзарі ще співають,
а зрячі стають до роботи,
яка робить безплідним і ницим.
Кажіть мені про дух.
Якби без нього не
проіснувати
як без повітря та жрачки, тоді
я би
повірив.
Туфта це все.
Туфта й полова.
Я пишу, бо коли пишу
не думаю. Я не
хочу думать.
Я хочу не думать, щоб мені більше
не було холодно. Якби я не мерз тут на вулиці
під небом, на якому жодної зірки, то
кинувся би писати довжелезну
книгу, писати з такою силою,
щоб мозок через вуха
вичавило і нічим
було більше
думати.
І назвав
би ту книгу
не "Світло".
Що мені світло —
яка дурня.
Зідрав би з землі атмосферу,
щоби замерзли океани
на правдивий лід.
І висік би на тих сторінках
тую книгу, і назвав би її єдиним словом
яке ще не з'їла жовта брехня
назвав би ту книгу —
ХОЛОД
==================================
КАНТИ ДО ХАРИТІ
1.
Є час, коли
долоні прозорішають для світла, є
такий час.
Тоді шестикрилий перепел
хилить додолу вогненного списа й
губка, сповнена оцтом торкає
краю землі. Гіркота
перетікає в неї
входить
пливе
у крові та плоті, в образах і
подобах, словах і тіні, що залягає
глибоким рівчаком коло плоту, просякнутим
темрявою.
Тьма — то недовтілений страх
падіння.
Є такий час.
Тогді з губки — краплі та плин —
святість... о, святістю світ
переповнено... світе святий, свят-
вечір зависає, б'ючи
крилами —
роз'їдає світ до
прозорливого натяку на...
Такий то час, той час
святості й оцту.
І люди передбачливо
ся ховають у
рукотворних горіхах домівок,
запалюють свічки, майже чорно горять вони
у цій рожево-пурпуровій заграві на все небо,
наче метелики попелу
б'ються судомно
на голці
гнота...
У час такої святости
собаку з дому хазяїн не вижене,
щоб не знайти тьмяного ранку на
подвір'ї сніжно оскалений
череп сірка серед
мережива дрібних
кісточок —
так мудро кажуть
старі люди, і
здригаються...
2.
Свят-
вечір, саме так, свят-вечір
на самій середині серпня.
Коли керваві язики
лижуть
челюсті неба.
Кожна денна загибель —
повна високої отрути.
Від неї або
гинуть або ні.
Чекати марно, коли
помре все живе, щоб у
морозній труні
у дзвінкій домовині, де
порожнеча м'якою порошею
стеле шляхи... — даремно чекати, так.
І марно
грішними руками готувати
дванадцять страв: ні жінка,
роздерта мукою народжень, ні
чоловік, що прокидається
і засинає, марячи
смаком яблука
на губах,
вкритих сухою коркою, як у землі його
що родить лише тернину та осот...
Не ввійде-бо
Господь
в оселю грішних, під стріху,
вкриту соломою, м'якою та гнучкою,
як золото плоті, ні у вечір зимовий,
ні в будь-який інший.
Свят-вечеря ж бо
зварена мусить руками
восьмирічної дівчинки:
хай навіть жменька
пшона та дві
пучки солі.
Дитячими руками зготовлена страва.
І ступить Бог у дім той, хай
навіть вбивці й ката
господа суть, ката і вбивці.
Там і тоді і для тих
світ-вечір...
3.
Ой, творив Бог Україну
та не стало неба.
"Дав я землі цій
і дерево плодовите,
і річок живлющих виток,
і зело з насіннєм,
і щасне імення –
тільки неба на неї не стачило."
Загородив Бог веселками
неба край
та й поклав дорогу в рай
чистим душам на проживаннє
грішникам на покаяннє.
А веселки горять-палають,
музикою тужною грають,
у вогні блискавиць попелом витлівають,
райську дорогу ламають.
Та зламалась дорога до веселого раю,
а Господь у високих чертогах
того не знає,
грішні душі карає,
чисті до себе прикликає.
І рече Бог:
"Создав я чоловіка
для краткого віка,
у свій образ сотворив його
на суходіл посадив його.
Не йдуть у сад небесний праведні душі –
не стало їх, видно, більше.
Се кінець небес і землі з усім воїнством,
се час розгортати великую книгу,
час докіньчити світ,
бо святих на землі вже ніт."
Кинув Господь оком на Вкраїну –
аж бачить, що міст небесний загинув.
Загородив тоді Біг
пеклом небесний поріг:
"Як на мене ці люди не зважають,
Вседержителя свого забувають –
хай буде над ними пекло замість неба,
хай буде земля ця місцем, де би
кара божа пробуває
сліпі душі карає
іншим людям в науку й покаяніє."
4.
Ой, лежить велика книга
на високих горах.
Всяка земля в ній записана,
всякий дім в ній позначений,
кожна річ свята
кожна грішна.
А одна сторінка у книзі –
земля польова,
а друга сторінка –
твердь небесна,
кров'ю писана, зорею закладена,
і птаство пернате в ній, і звір дикий, і гад повзючий.
Все на світі у великій книзі списано,
тілько нема святої Вкраїни.
І рече Бог:
"Заграйте, води, душами живущими,
не давайте Вкраїні попущення
сорок днів волі не давайте,
великою карою карайте,
землю цю прознайте:
чи ж до книги її записати,
чи пеклом вогняним накривати."
Послав Господь Бог на землю янгола,
злетів янгол на поле:
жито пожав,
зерно у жменю зібрав,
до Пана Бога ся повернув.
"Ой, Пане Боже, земля ця багата:
соломою крита кожна хата,
в полі три колоски зійшли –
один колос порожній,
у двох других по зернині.
Візьми, будь ласкав, звізду вечірнюю,
запиши в книгу, щоб не загинула."
Послав Бог на Вкраїну xepувима,
полетів xepувим у церкву:
праведників полічив,
грішних мітой помітив,
до пана Бога ся повернув.
"Ой, Пане Боже, земля ця неложна:
по церквах дзвони гудуть,
а женці у полі жнуть.
Віри чин вважають,
Творця свого знають,
пиши, будь ласкав, їх до раю."
Послав Бог на Вкраїну чорта,
чорт церкви злякався,
у полі об стерню поколовся,
до Пана Бога ся повернув.
"Ой, Пане Боже, земля ця святая,
та ж її книга твоя не має."
І рече Господь: "Візьми, будь ласкав, звізду ранкову,
запиши землю цю на сторінку польову.
Не так тую землю,
як бідну вдову:
вона пари не має,
за чоловіком сороковини справляє,
дочці Хариті личко сльозами умиває."
А чорт на слово те не зважає,
роги в чорнило мочає,
землю китайську до книги пише,
на землю нашу злобою дише.
"У тебе, Вкраїна, стерня колюча,
мене, чорта поганого, хрестами замучиш –
лишай ся в книгу неписана".
5.