Марія Матіос — Солодка Даруся (стислий переказ)

ДАРУСЯ

ДРАМА ЩОДЕННА

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Події роману розгортаються у гірському селі Черемошне на Буковині. Дві сусідки, Марія і Василина, говорили про солодку Дарусю, яка носила викопане коріння жоржин по селу, як дитину, загорнувши в ковдру. Тим часом сама Даруся сиділа недалеко і заплітала свою сиву косу, слухала розмову і усміхалася. У селі люди думали, що вона дурна, але Даруся не дурна — вона солодка. А коріння жоржин загортала в ковдру, щоб не змерзло.

Був кінець літа. Даруся думала, чому усі вважають її дурною, адже вона багато знає: як що називається, який сьогодні день, скільки яблунь вродило в Маріїнім саду, скільки від Різдва до Різдва людей у селі родилося, а скільки вмерло. Даруся говорила з деревами, курми, але з людьми вона не хотіла говорити, бо вони могли дати їй цукерку…

Якось Маріїн син Славко напився, зарізав свиню і кинув у ріку, погрозивши усім, щоб не витягали. Було спекотне літо, і пішов сморід, та ніхто не наважився щось зробити. Тоді Даруся прив'язала до свині камінь, щоб пішла на дно. Славко зрозумів, що це зробила Даруся, тож назвав її дурною, а потім кинув під її двері жменю барбарисок. У селі знали, що про цукерки Дарусі краще не нагадувати, бо вона відразу захворіє. Цього разу після Славкового вчинку її голову наче стискали залізні обручі. Марія намагалася допомогти Дарусі, але легше ставало тільки тоді, коли Даруся заходила у холодну воду в річці. Інколи вона закопувалася посеред городу у землю. На те, що подумають люди, їй було байдуже, лиш би про цукерки не нагадували...

Даруся завжди несе на цвинтар татові кулачок масельця, яке готує з молока, що інколи приносить Марія. Збираючись до тата, Даруся довго готується, бере великодній кошик, куди складає сир, масло, літрову банку з молоком, трохи хліба. Біля брами цвинтаря її завжди чекають пси. У такий час люди на цвинтар не потикаються. Лише на могилі Даруся довго шепче, але оглядається, чи ніхто не бачить. Якось Варвара розповідала Марії, що чула на цвинтарі, як нечиста сила людським голосом говорить, та страшним таким, грубим, кричала "тату". Але Варвара і подумати не могла на Дарусю, бо знала, що та не вміє говорити.

На цвинтарі Даруся говорила з татом, але як тільки вертала додому, тато приходив у сни і мучив її. Цілу ніч стояв на дверях, чорний, неголений, обдертий, з простягнутою рукою і просив молока. На ранок Даруся бігала селом з горнятком, і люди розуміли, що вона просить молока. Коли серед ночі її будила простягнута татова рука, знала, що через день-два почне боліти голова. На ранок Марія знаходила Дарусю із вповитою п'ятьма хустками головою, відверненою до стіни, із землистим обличчям.

ІВАН ЦВИЧОК

ДРАМА ПОПЕРЕДНЯ

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Раніше солодка Даруся ділила нещастя з Іваном Цвичком. Він був у селі зайдою, а якось пристав жити до Дарусі. Він рідко говорив, часто їздив у автобусах і грав на дримбі. Люди і діти в Черемошнім називали його Цвичком, бо дуже любив Іван збирати по довколишніх селах залізяччя, а найбільше — цвяхи, по-тутешньому "цвики", з яких робив дримби і продавав їх. Іван мав прирослий до піднебіння язик — і через те його мова нагадувала торохтіння підводи по сільській вулиці. Іван не мав житла, дехто іноді наймав Івана на роботу. Зрідка Іван приставав жити до котроїсь молодиці, але більше, як два місяці, його не затримала ані одна.

Якоїсь весни колов Іван Цвичок дрова в Марії, Дарусиної першої сусіди. Він заграв на дримбі, а потім побачив Дарусю і пішов колоти дрова до неї. Даруся почала носити дрова в повітку і акуратно складати. А потім вона відкрила Іванові двері в сіни. Цвичок мовчки зайшов. Сусідка Марія дивувалася, бо Даруся нікому не відчиняє хатніх дверей сама.

Від весни до осені Іван жив у Дарусі. Від його гри Дарусю ніколи не боліла голова. Коли Іван їхав продавати дримби, Даруся падала в хаті на ліжко і цілими добами дивилася в стелю, не підводячись до їжі.

Одного разу солодка Даруся взяла з собою на цвинтар Цвичка. Іван прихопив з собою косу. Поки Даруся ходила до тата, Іван із псами стояв на брамі, а як Даруся показалася перед ними, пішов углиб цвинтаря. Він викосив мало не пів цвинтаря від трави і бур'янів, а особливо ті могилки, на які ніхто не ходить.

Якось Іван почав збирати різне залізяччя, навіть діти приносили те, що знайшли. Та одного разу прибігла дружина колгоспного бригадира Передерія – Ірина, і вчинила лемент. Вона говорила, що вчора у неї вкрали бильце від залізного ліжка, і назвала Івана злодієм. Іван зірвав з її голови хустину і затоптав, а Марія вдарила Ірину у плечі. Тоді Іван спитав, де лежало те бильце. Ірина мусила зізнатися, що на смітті. Іван потряс перед нею вилами і вигнав додому. На очах усіх сусідів Цвичок пішов до переляканої Дарусі, притиснув її до грудей і лагідно погладив по голові.

Згодом Іван зробив з того всього залізяччя огорожу на могилку Дарусиного тата. Цвичок примудрив на огорожі клямку, а Даруся так і переночувала на могилі. Якось Марія покликала Цвичка до себе на обору і сказала, щоб ніколи не приносив Дарусі цукерок. І навіть не показував. Іван відповів, що знає, бо йому розповіли вже.

Одного разу Іван зібрав Дарусю і рушив з нею в дорогу. З Черемошного до Кутів віз Дарусю підводами. Під обід — уже автобусом — дісталися Косова. І Цвичок повів Дарусю прямісько в районну поліклініку. Вони зайшли до якогось лікаря, і Цвичок сказав, що Даруся не німа, але не говорить. Молодий доктор був районним інфекціоністом і дієтологом в одній особі. Доктор сказав, що Даруся німа, бо йому не було діла до неї. Іван накричав на лікаря і сказав, що сам її лікуватиме.

Цвичок зрозумів, що Дарусю рятує від хвороби вода. Однієї ночі він повів її до ріки, сам зайшов у воду і покликав. Вони стояли по груди у воді, навпроти одне одного, з витягнутими вперед руками. На березі Іван вгорнув їй ноги і плечі, розчесав руками волосся, розтер руки, а потім носив з довбанки холодну воду, щоб напилася. А вдома Іван дізнався, що Даруся досі дівка. Він радив їй не знати чоловіків, бо вони можуть образити її, ще й дитину зробити. Тієї ночі з Дарусі таки вирвався чи то стогін, чи виття, вона відповіла йому: "І-ва-не…". Після тої ночі Іван знав, Дарусю можна вилікувати. Як — не знав, але знав точно, що можна. Її все рідше і рідше мучили напади болю. Іноді вона могла навіть усміхатися. Цвичок відмовився від звичних своїх мандрів. Та людям було заздрісно дивитися на їхнє щастя. І скоро пішли чутки, що Іван і Даруся в одній постелі з псами сплять, що у них живе нечиста сила …

Одного дня Івана викликали в сільраду. Голова і міліціонер Степан почали допитувати, що у нього з Дарусею відбувається ночами. Іван довго мовчав, а потім сказав, що їхня влада, МГБ, забрала колись його хату, а маму побила до смерті. Потім Іван сказав, що мусить йти додому працювати, бо йому не привезуть усього готового, як для голови, якому фірами з ферми возять усе потрібне. Також Іван сказав, що розповість усім про міліціонера, який з револьвером за молодицями гониться, а його жінка самогонку варить з колгоспного цукру…

Цвичка забрали на 15 діб у район, а потім дали дряпак у руки — і пішов замітати вулиці райцентру. Додому він не мав у чому йти, бо одяг був геть подертий. Якийсь сержант, що був наглядачем для арештованого, дав Іванові свій армійський одяг: темно-зелені штани-галіфе і зелену сорочку з блискучими ґудзиками. У такому вигляді Іван з'явився перед Дарусею. Побачивши його, Даруся зомліла. Поки Іван відливав Дарусю водою і заносив її в хату, прибігла Марія. Вона казала Іванові, що не варто було цього робити, а той не розумів, чого саме.

Напад головного болю тривав у Дарусі від 21 вересня, аж до Покрови. Вона не їла, лиш пила воду із сухарями, на Йвана не подивилася й разу, а вгортати голову давала лиш Марії. Цвичок приводив священника і сільського фельдшера, але ніхто не міг допомогти. А коли Даруся встала, то зібрала Іванові речі і відкрила перед ним двері. Дуже тихо вона сказала: "І-д-и-І-в-а-н-е".

МИХАЙЛОВЕ ЧУДО

ДРАМА НАЙГОЛОВНІША

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Матронка з Михайлом недавно побралися і жили тільки вдвох. Жінку у селі називали Михайловим чудом, бо він сам її так назвав на весіллі, коли міцно крутив у танці. Михайло Ілащук був сиротою, з дитинства служив по людях. Парубкував довго, поки на таку-сяку господарку не склався і ось спромігся на весілля з Матронкою з чужого села. Жінка невдовзі народила дівчинку. Михайло ходив працювати по людях, бо був добрим майстром. А коли він десь працював далеко, то приходив додому лише на неділю. Зранку Матронка виганяла худобу в луги над Черемошем, потім йшла поратися по господарству, а ввечері приганяла худобу.

Однієї ночі Танасій Максим'юк, який любив ходити до чужих молодиць, почув сильний плач Матрончиної дитини. Він зайшов у хату, але Матронки не було. Танасій покликав Марію, сусідку Матронки. Та говорила, що Матронка вдень була вдома. Люди повідомили Михайлові про зникнення жінки. Михайло пішов до лейтенанта-румуна Лупула і розповів про свою біду. Лупул сказав, що зараз тривожний час, але жінку шукатимуть.

Всі ці події відбувалися у червні 1940 року. По два боки Черемоша гніздилися двоє гірських сіл з однаковою назвою — Черемошне. Те село, у якому жив Михайло, належало Румунії, а село на протилежному боці від 17 вересня 1939 року належало совітам. Річка була кордоном.

Наступного дня Лупул сказав Михайлові, що вибирається з села, бо скоро владу тут займуть совіти, тож хай він просить у них допомоги у пошуку жінки. А після обіду в Черемошному змінилася влада… Люди вважали, що від совітів добра не буде.

… Матронка знайшлася на третю добу. Лежала у лузі, корова пропала без сліду. Жінка була дуже побита, особливо по спині і ногах. Пальці у неї були такі, немовби їх кліщами тиснули або били камінням. У жінки пропало молоко, і Михайло почав привчати дитину до коров'ячого молока. Довший час Матронка лежала нерухомо на ліжкові під вікном і німувала.