Михайло Стельмах — Щедрий вечір (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

Розповідь у повісті ведеться від першої особи − хлопчика Михайлика.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Михайлик − головний герой повісті, жив з татом Панасом і мамою Ганною у клуні, яка слугувала їм хатиною. Клуня дісталася Панасові у спадщину по батькові Дем'яну. Коли ділили дідизну, між Панасом і його братами Іваном і Яковом зникла згода, що жила колись у дідовій оселі. Дідова хата дісталася дядькові Івану й дядині Явдосі, і вони пилами розрізали хату навпіл, а дах зі сніпків зірвали. З оселі ставало руйновище, а все годяще вивозили возом. Михайлик налякався такого видовища і забився у садок, де довго плакав. Дядько Яків, заможніший, узяв на звіз тільки дідову катрагу. А Михайликовому тату дісталася стара клуня і дванадцять з половиною соток городу. Панас попри скрутне становище завжди жартував і жив чесно.

Їхній сусід, дядько Володимир, після поділу спадщини прийшов до Панаса, на городі якого росла груша, що її садив ще Володимирів дід. Тепер сусід хотів зрізати дерево, а мамі Михайлика було жаль живого дерева. Та сусід не хотів, що плоди з грушки діставалися іншим. Панас запропонував, що посадить Володимиру на його городі грушу, але той не хотів чекати, поки грушка почне родити. Суперечка за грушу так і не вирішилася, і дядько Володимир пішов додому.

Михайлик знав, що їхню сім'ю обсіли нестатки. Його батько був на заробітках в Одесі. Там йому порадили переселитися у Херсонські степи, де ще вистачало орної землі, та от Михайлик і мама не хотіли їхати туди, де немає лісів, улюблених пташок, суниць. Тато ж спланував продати свою десятину за 100 карбованців і вибиратися разом з сім'єю. Мама зажурилася і говорила синові, що тепер мають аж три журби, як отой соловей, що звив низенько гніздо. Перша − нема людської хати, друга − земелька стоїть перед торгом, а третя − лежить невідома дорога, мов горе.

Якось зранку мама розбудила Михайлика і відправила з кобилою, яку кликали Обмінна, до лісу, щоб надивлявся, бо хто знає, чи більше побачить в чужих краях. Там не почує ні соловейка, ні зозулі, ні одуда, ні деркача, там лиш дрофи живуть, а вони не співають. Михайлик вискочив на Обмінну і поїхав у ліс, а потім − до якимівської загорожі з надією, що там днює його подружка Люба.

Дивіться також

Люба зустріла його з глечиком з суницями, які цього року дуже зародили. Дівчинка повела Михайлика до борсучої нори, де вивелися малята. Там діти приклали вуха до землі і почули шарудіння і попискування. Люба пожалілася, що дядько Сергій ще минулої осені хотів убити борсука на жир.

Помітивши, що Михайлик сумний, Люба почала розпитувати і дізналася, що його тато хоче переїжджати. Дівчинка просила не їхати.

Додому хлопець приїхав пізно, тоді і прийшов знову дядько Володимир. Він вже знав, що сім'я збирається переїжджати, тому запропонував продати йому поле. Батько просив 120 карбованців золотом, дядько давав 60, а після торгів зійшлися на 90. І діло б уже завершилося, якби Михайлик не втрутився і не сказав: "Дядьку Володимире, і нащо так торгуватись, коли ви гроші мірками міряєте?" Дядько розсердився і пішов додому. На щастя, батько не сварив за це Михайлика.

Засинаючи, Михайлик знову чув, як батьки сперечалися про переїзд. А вночі тато розбудив його і сказав, що мама десь зникла. Хлопчик налякався, а коли батько пішов на пошуки, і собі вийшов з хати. Було ще дуже рано, Михайлик побачив маму. Віно підходила до дерев, до соняшника і наче прощалася. Заспокоєний, Михайлик пішов досипляти. А зранку прийшла Люба і просила хлопчикових батьків нікуди не їхати, потім простягла глечик з суницями і сказала, що принесла їм, бо ж у тих краях суниць не буде. Мати схлипнула, батько закліпав, а потім сказав, що доведеться послухати дітей і нікуди не їхати.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Одного ранку Михайлик побачив крізь вікно дядька Володимира і згадав смішний випадок. Коли навесні мати підсипала квочку, в них гостював дядько Микола. Він дізнався від Ганни, що з кругленьких яєць вилуплюються курки, а з довгоносих − півні. І, напевне, щоб перевірити мамині слова, чоловік одразу ж подався до дядька Володимира та й по секрету нараяв йому підсипати квочку лише довгоносими яйцями, бо, мовляв, з них виходять самі курочки. Дядько Володимир і тітка Марійка послухалися лукавого порадника, і вивелось у них з 20 крашанок аж 19 півнів і 1 курочка. Ох, і лютував тоді дядько Володимир, та він гнівався майже на всіх у селі і був дуже скупий…

Михайлик поїхав на Обмінній в ліс, а потім до Люби. Дівчинка раділа, що вони більше не розлучаться. Люба похвалилася, що вчора у її тітки Василини був аж з Вінниці якийсь головний над співаками. Він привіз тітці ноти, а ще послухав, як співає тітка з Любою, і похвалив дівчинку, сказавши, що вона "голос".

Дівчинка мала у торбині липовий цвіт, який хотіла здати на ліки і заробити собі на зошити. Діти зібралися йти нарвати ще, але раптом побачили дядька Сергія з берданкою. Цей чоловік жив не зовсім чесно, ненавидів Михайликового батька, вбивав у лісі тварин. От і тепер шукав кізочку або зайця.

Друзі пішли до липи аж біля яру, щоб нарвати ще цвіту. Та скоро почало гриміти і збиратися на дощ. На землю стіною обвалилася злива, і Люба побігла з Михайликом до великого дупла, де можна було сховатися. Після дощу друзі допомогли куріпці знайти своїх пташенят, які розбіглися під час зливи. Михайлик і Люба уже йшли до Обмінної, коли перед ними проскочила кізочка. Гримнув постріл, кізочка повалилася на землю. З її ока потекла сльоза, а з невеликого вим'я сочилося молоко − кізочка була матір'ю. Люба пригрозила дядькові Сергію, який вбив козу, що розповість усе дядьку Себастіяну. Дядько Сергій спочатку розізлився, а потім почав пропонувати Любі карбованець, бо знав, що їй потрібні зошити. Дівчинка жбурнула гроші у траву, а дядько кинувся шукати.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Якось літком тато з Михайликом їхали вечором на сіножать. Дорогою вони зустріли вдову Одарку, яка ходила дивитись на своє жито. Михайлик з татом своє жито збиралися жати завтра, і хлопчик хвилювався, чи вийде у нього, бо це ж він уперше буде женцем. Вдова побажала Михайликові бути гарним женцем, і косарем, і орачем, і сіячем, а сама зітхала, бо в неї війна забрала косаря і орача. Під час усієї розмови перепілка наче повторювала: "Спать підем, спать підем...", а тітка Одарка жаліла пташину, бо де ж вона подіється, коли завтра з'являться женці.

Батько з сином опинилися на скошених луках, де темніли стіжки сіна. Тут уже на далеку пісню перепела обізвався деркач. Їхня сіножать тулилася до річечки, за якою починалися луги сусіднього села.

Пізніше Михайлик з татом пішли до діда Корнія, що варив у полі куліш. Дід називав хлопця Пшеничним і питав, чи він вміє жати. Тато говорив, що в нього син не ледащо. Дід пожалівся, що йому серп став уже заважким, випадає з руки. Він подивився на свої шрами на руці, що були стягнуті на живу нитку.

Дізнавшись, що дід Корній був на війні, Михайлик почав просити розповісти щось. Коли дід, тато і Михайлик повечеряли кулішем, хлопчик нарешті почув цікаву історію. Дідів син верховодив у партизанів, як стояли тут денікінці, син прислав до діда посланця із лісу і просив, щоб дід привіз у ліси заховану зброю. Дідо не знав, як же через денікінців переправити зброю, а посланець сказав, що можна в труні (дід тримав її у коморі на всякий випадок). Чоловіки поскладали вночі зброю у труну та й поїхали. Посланець плакав, наче й справді когось поховав. І коли їх спинили денікінці, то й повірили у сльози того чоловіка. Згодом дід спитав посланця, як той навчився так вправно плакати, а чоловік відповів, що ще з дитинства мав очі на мокрому місці. Дід спитав: "Чого ж ти, плаксивцю, у партизани пішов?", а той відповів: "Бо я люблю, коли сонце визбирує росу, але не люблю, коли земля визбирує сльози. От як, діду!" Звали того чоловіка Себастіяном. Михайлик відразу зрозумів, що йдеться про дядька Себастіяна з їхнього села. Доставивши зброю і погомонівши з сином, дід зібрався повертатися додому, але труну він теж прихопив. А щоб денікінці не запідозрили його, в'їхав у село іншою дорогою. Та все одно його спіймали і почали рубати, а потім вкинули в домовину, ще й віком накрили. От воли й привезли діда самого додому. Уся родина вже зібралася і голосила, та дід прийшов до тями. Його поклали під грушею, де він довго вилежував рани. Зараз дідів син у Харкові в начальстві ходить, дід збирається до нього в гості, бо хоче до онука…

Зранку тато розбудив Михайлика і вони поїхали жати. Мама теж рано з'явилася в полі, і вісі троє взялися за роботу. Коли хлопець нажав 9 снопів, то геть втомився. І тоді батько відправив його по воду до кринички в долинці. Там Михайлик трохи відпочив у прохолоді, думаючи, чи спроста, чи неспроста послав його тато на долинку? Напевне, таки пожалів. Того дня хлопець почував себе славно, бо став женцем.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Літо збігло, як день, і прийшов вересень. Михайлик з нетерпінням чекав першого шкільного дня. І от він настав. Зранку Михайлик зустрів дядька Миколу і спитав, чому той не купує лошат. Хлопець знав, що в чоловіка немає грошей, але дядько відповів, що ніяк не може у в самісіньку точку підібрати масть. Потім хлопець зібрав у торбу своє школярське добро, батьки тішилися ним. Мама приготувала квіти для вчительки, а батько подарував сину блаватну шапочку із справжнісінького сукна. Він говорив, що це австрійський картуз, який залишився од війни. Михайлику не дуже подобалася шапка. Коли він вийшов з дому, то впакував у неї букет для вчительки.

Дорогою до школи хлопець зустрів свою вчительку Настю Василівну і подарував їй квіти. Дізнавшись, що хлопець ціле літо допомагав батькам і навіть жито жав, вчителька похвалила його.

Біля школи Михайлик зустрів своїх друзів та однокласників.

1 2 3

Інші твори Михайла Стельмаха скорочено:


Дивіться також: