Олесь Бердник — Лабіринт Мінотавра (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Олесь Бердник

Лабіринт Мінотавра

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Частина перша

ПЕРША ГРОЗА

РИТМИ КРОНОСА

Дівчинка Гіпатія та хлопчик Ісідор живуть в Александрії. Хлопчик кличе її ніжно "Па", а вона його – "Сі". На старовинних руїнах вони граються у хованки, бігають до моря купатися. Коли Ісідор бігає за Гіпатією, то не може її наздогнати. Вона видається хлопчику маревом, хмаринкою, птахом. Гіпатія мріяла стати рибою, чайкою, навіть богинею. Ісідор дивувався: хто вона, що не боїться казати такі слова? Хіба не знає, що боги чують все? Коли Ісідор будував на березі палац з піску і говорив, що житиме там з Гіпатією, вона казала, що їй стане сумно і в найгарнішому палаці, бо вона захоче на волю і знову буде бігти понад берегом моря. "А я доганятиму тебе, – сумував Ісідор, – і не зможу догнати". Діти поринали в недитячу задуму, слухали одвічні ритми невтомного моря – нескінченну гру всемогутнього Кроноса.

Минають літа. Гіпатія й Ісідор виросли, вони завжди нерозлучні. Наливаються снагою м'язи Ісідора, над губою з'являється чорний пушок, а в голосі низькі, вольові обертони. Очі Гіпатії, мов криниці, віддзеркалюють небо, хмари, сонце – цілий світ. Наливаються бунтівливими соками ноги, руки, і золотавий водоспад кіс огортає гордовиту голову сонячним ореолом.

Хлопець і досі не може наздогнати дівчини. Біжать вони, а між ними – незримий бар'єр. Вони закохуються одне в одного. Мандруючи берегом, Гіпатія якось сказала хлопцеві, що хотіла б стати маяком, та не кам'яним, а таким, як Платон, як Сократ, як Есхіл, щоб довіку сяяти людям. Ісідор, вражений силою дівчини, обіцяє вічно охороняти її вогонь.

Дивіться також

Ісідор став могутнім воїном і ходив з когортою батька в похід супроти пустельних розбійників, які нападали на провінції Александрії. Шістнадцятилітня Гіпатія чекала його, втративши спокій. Та Ісідор повернувся, і батько хлопця – славетний стратег Сократес, і батько Гіпатії – відомий всій імперії математик Теон, здогадалися про кохання дітей.

Якось Гіпатія грала на арфі, і після гри Ісідор зізнався, що кохає її. Дівчина теж кохала його, але була здивована. Вона думала, що від кохання з'являються крила або стається щось незвичайне. Ісідор не знав, що сказати коханій. Гіпатія говорила, що відчула якийсь потужний поклик. І вже не зможе того забути. Мусить розгадати таємницю того вогню. "Чи підеш і ти зі мною?" – питала Ісідора. Хлопець говорив, що довіку не покине її, тільки хай дасть наздогнати її.

Теон вирішив послати Гіпатію до Афін на навчання. Батько вважав, що дочка повинна знати вчення еллінських мудреців, бо звідусюди сунули неуки-християни. Ісідор відправився разом з дівчиною, щоб захищати її.

СМЕРЧ

Коли на кораблі усі прощалися з Ісідором і Гіпатією, дівчина розповіла батькові і хлопцю дивний сон, який налякав її. Їй снилося, ніби вона піднімалася на високу страшну гору. Де-не-де жовтіли кості людей, які прагнули до вершини, але не змогли подолати крутизни. Дівчина йшла сама, було важко, але вона вибралася дуже високо. Вже бачила великий океан вдалині, вже з неба сяяли якісь дивні зорі. Угорі біліла приваблива вершина, до якої вона прагнула, а довкола багряніли квіти, наче краплі крові. Вона рушила далі. І тут налетіла зграя чорних птахів-трупоїдів, які почали клювати її. З-за скелі з'явився чоловік, який почав відганяти птахів. Кликав до прірви і казав, що там є місточок, по якому вони втечуть від трупоїдів. Вона не бачила місточка… а, окрім того, їй конче треба було дістатися вершини. Птахи розділили їх, і вона відчула, що отримала удар по голові і померла. Тіло впало, але сама вона була ніби збоку. У неї виросли блакитні крила, вона могла летіти. Полинула до вершини. Там чекав її хтось рідний і близький. І вже не було перепон для польоту.

Теон стривожився сном дівчини. Ісідор сказав, що не вірить у цей сон. На прощання Сократес сказав синові, щоб пильнував Гіпатію, бо коли щось станеться з дівчиною, то хай син не вертається додому.

Корабель рушив. Дівчина і хлопець стояли тихо. У грудях Гіпатії народжувалася мелодія, і вона попросила Ісідора принести кіфару. Дівчина заграла, навколо неї зібралася юрба моряків, сам господар, мандрівні християни, кілька дівчат. Усі були просто зачаровані. А господар судна сказав, що не чув такого голосу ніде, хоч мандрував чималенько по світу. Пів царства можна віддати за такий талант дивовижний. "Десять царств", – відгукнувся велетень-моряк, що стояв поруч господаря. В його чорних очах майнув зловісний вогонь.

Минуло два дні й дві ночі. До Афін – рукою подати. Та у морі раптом піднявся шторм. Насувалася страшна, тривожна ніч. Ісідор з Гіпатією були в каюті, коли моряки покликали їх. На закоханих чекала біда: велет-кілікієць вбив господаря судна, а сам зі зграєю розбійників кинувся на Ісідора, щоб забрати Гіпатію. Корабель став піратською моноремою. Велет сказав Ісідору, що відпустить його, хай тільки не заважає забрати дівчину. Хлопець відважно захищав себе і Гіпатію, але розбійників було багато. Кілікієць схопив дівчину. Він говорив, що дівчина має чарівний голос, і він продасть її азійським деспотам та отримає гору золота! Ісідор рубався за п'ятьох, намагався пробратися до дівчини. Та хтось підкрався ззаду, ударив палицею по голові. Хлопець впав у бурхливе море. Гіпатія закричала і впала німа й холодна…

РАБИНЯ

Вона прийшла до тями у якійсь темній кімнаті. Гіпатія добралася до дверей, постукала. З'явилася горбата баба, яка назвала дівчину повелителькою і володаркою. Дівчина сказала, що пливла до Афін, з нею був друг, потім – напад, бій, непритомність… Баба порадила забути все і жити в новому царстві. Гіпатія говорила, що вона донька Теона Александрійського, який віддасть усе, щоб звільнити доньку. Та стара засміялася і сказала, що матиме за неї таку гору золота, що Теонові за сто життів її не заробити.

Дівчина не хотіла, щоб її продали якомусь тиранові. Вона думала: хіба не смішні боги, які творили цей химерний світ? Навіщо, для чого? Хіба що для гри? А може, нема… нема ніяких богів… Її дух метався в лабіринті хаосу, шукав виходу, як прадавній герой Тесей з пастки Мінотавра.

ВОЛОДАР

Дівчину помили, натерли ароматною олією, одягали в розкішні шати. Її привели у широку розкішну залу, горбата баба дала їй кіфару і наказала грати, бо зараз прийде повелитель, який купить її.

Згодом прийшов чоловік. Він був молодий, високий, в гаптованому сріблом плащі, широких штанях і темно-малинових чоботях. Обличчя пришельця було бронзове, вродливе, над припухлою губою чорніли невеликі вуса, гарні вологі очі дивилися на дівчину жадібно й зацікавлено. В небаченому вбранні, з білим тюрбаном, він здавався Гіпатії казковою істотою.

Пришелець умів говорити чистою еллінською мовою. Він був володарем Пальміри. Гіпатія дивилася на нього з надією. Може, цей володар освічений і люб'язний? Тоді він збагне трагедію самотньої дівчини і допоможе дістатися додому?!

Чоловік говорив, що забере її до свого гарему. Гіпатія заграла і заспівала пісню про чудо-рибу, яку спіткала недоля-біда: хвилі викинули її на пісок, і у красі, що була навколо, вона померла. Сльози котилися по щоках Гіпатії, вона з надією дивилася в очі тирана. Чи збагне, чи зрозуміє? Чоловік сказав, що чудо-риба вмирає на березі, та надійде казковий рибалка, і пожаліє рибу, і кине її в своє море, де сам володіє вітрами. І вже ніхто не посміє скривдити чудо-рибу. Гіпатія зрозуміла, що допомоги від чоловіка не отримає. Володар сказав, що вона все забуде і стане щасливою.

ПОДИХ

Дівчина потрапила у гарем. Минали дні і ночі. Довкола євнухи, служниці, розкоші, щодня – обмивання, натирання. Її готували для східного тирана. Що йому прагнення Гіпатії, її втрачена любов, її туга за вітчизною? Дівчина заспокоювала себе і думала, що доки живе – не все втрачено. Мати тирана – суха, висока жінка, закутана в чорне, приходила до Гіпатії, але дівчина не вклонилася їй.

Коли володар прийшов до неї, Гіпатія зрозуміла: надійшов вирішальний час. Служниці принесли низенький столик з пляшками, суліями, з горами винограду, яблук та гранатів. Гіпатія сказала чоловікові, що не може його любити, бо в її серці живе інший чоловік. Вона хоче піти у світ, вмерти там, де вона з ним зустрілася. Володар сказав, що такою він любить її ще більше. Він віддав за неї пів скарбниці, а міг би оддати все царство, аби лиш вона полюбила його так щиро, як того невідомого…

Гіпатія вдарила ногою тирана в груди. Він впав навзнак, вдарився скронею об сулію. Бризнула кров, почувся жалібний стогін. Володар був мертвий. Збіглися чорношкірі охоронці і мати володаря. Тривожно пролунав гонг. Палац залементував, загув. Гіпатію схопили і кинули у темницю.

ОСТАННЯ МИТЬ

Її кинули в малесеньку кам'яницю. Там можна було лише стояти. Минала довга ніч. Десь далеко чулося голосіння, то лементували всю ніч найняті плакальниці. Гіпатія усміхалася сама собі: які вони смішні! Дух тирана звільнився з нікчемної земної клітки, а вони плачуть. Навіщо? Чи не краще радіти?

Зранку Гіпатію повели на міський майдан, де вирувала юрба. Лава воїнів широколезими мечами відганяла цікавих. На дощаному помості стояла гігантська металева клітка з двома пантерами. Та коли дівчину кинули туди, пантери не напали на неї. Дехто з натовпу кричав, що дівчина – свята. Кати схопили Гіпатію і підвели до дерев'яної колоди, де кат мав відрубати їй голову. Її поставили на коліна, зв'язали руки ззаду. Розкішне золоте волосся зав'язали вузлом на голові. Кат підніс гостру сокиру.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Частина друга

ДОРОГОЮ ТУГИ

СЛІД В ІМЛІ

Ісідор отямився у морській воді. Він кликав Посейдона на допомогу, але бог не приходив. Юнак був чудовим плавцем і тримався на воді. Страху за життя не було, він міг плисти кілька діб підряд. Хлопець знав, що треба жити заради Гіпатії. У небі між зорями він побачив її обличчя…

На світанку море викинуло його на скелі. Він дійшов до якогось села, де його гостинно прийняли у крайній хаті. Там жили старі рибалки – чоловік і жінка. Три дні відпочивав Ісідор у гостинних рибалок на острівці Латмос.

1 2 3 4 5 6

Інші твори Олеся Бердника скорочено:


Дивіться також: