Олесь Ільченко — Загадкові світи старої обсерваторії (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Олесь Ільченко

Загадкові світи старої обсерваторії

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ПРИГОДИ У ҐЕЙМЛЕНДІ

Оленка і Влад – двоє дітей, які знайшли в старій обсерваторії дивовижне Крісло Переміщення. За його допомогою вони здійснили шість мандрівок до незнайомих світів. Діти опинялися поза Землею і поринали в незвичайні, часом небезпечні пригоди. І лише кмітливість, знання і витримка допомагали їм повертатися до свого рідного світу, де жили вони, їхні батьки, друзі і дивакуватий професор Філ.

Філ мав карликового динозаврика трицератопса, якого Влад і Оленка якось привезли йому з химерного світу під назвою Юкеамоа. Діти знали, що зараз професор працює над тим, як поліпшити роботу Крісла і Ручки Переміщення й досягти абсолютно точного переміщення людей саме в ті світи, які вони самі вибирають. Адже бувало, що Оленка і Влад пересувалися невідомо куди або ж не потрапляли додому, коли того бажали. А щоб робота просувалася швидше, Філ запросив до обсерваторії доброго знайомого з Мексики – вченого Міґеля. Цей науковець придумав ворп-двигун, завдяки якому люди можуть доволі швидко потрапити на інші планети, не витрачаючи часу на міжзоряні перельоти. Або проникнути до паралельних світів, що й відбувалося в нашій обсерваторії.

Якось Влад і Оленка прийшли в обсерваторію. Міґель і Філ саме працювали. З'ясувалося, що Міґель чудово знає англійську мову. Відтак усі могли спілкуватися вільно. Міґель розповів про вдосконалений ворп-двигун з потужними магнітними полями, про зміни, внесені ним разом із професором у конструкцію Крісла. Відтепер подорожі до паралельних світів можна було точно планувати. Дітям хотілося здійснити подорож до світу, в якому можна просто гратися, відпочити від уроків і на хвильку забути про всі турботи. Міґель і Філ вирішили відправити дітей до Ґеймленду. Діти вмостилися в знайомому кріслі. Вони повернули ручку і опинилися в якомусь дуже дивному супермаркеті – величезному магазині іграшок та ігор. Проходи між нескінченними полицями нагадували вулиці. На цих вулицях стояли великі й малі автомобілі, екскаватори, пожежні машини, авта для перегонів, поліцейські фургони. Влад взяв футбольного м'яча й почав вести його широким проходом. Оленка тим часом перебирала ляльки. Влад копнув м'яча надто сильно, і той зник у темній смузі в стіні. Влад підійшов ближче, там був вхід. З темряви, у яку він зайшов, почав проглядати краєвид. За Владом йшла Оленка. Раптом з краєвиду вихопилися два вершники. Це були справжнісінькі козаки!

Дивіться також

Молодшого козака звали Петром, а старшого Данилом. Петро спитав дітей, чому вони шастають Диким Полем. Згодом Влад мусив проказати молитву "Отче наш", щоб довести козакам, що вони православної віри і не шпигуни короля. Потім козаки взяли дітей на коней і поїхали до фортеці.

Сонце вже почало заходити, коли діти побачили фортецю над рікою. Дорогою Петро розповів дітям, як важко було зводити це укріплення тут, на південній межі козацької держави, серед степів, якими прокочувалися хвилі завойовників. Козаки розвідали, що на фортецю скоро нападуть вороги, аби шлях углиб країни був відкритий і жодна фортеця з козаками не заважала навалі чужоземців. Усі ретельно готувалися до бою та можливої облоги. Діти наїлися з козаками справжнього козацького кулішу і повкладалися спати, адже ранок мав бути нелегким.

А зранку басурманська кіннота вже насувалася на фортецю. Оленка і Влад подавали козакам стріли. Та скоро козаки вже взялися за мушкети й пістолі. Оленка кинулась перев'язувати рану пораненому козаку. Тим часом кілька козаків, запримітивши ватажка ворожого загону, вистрелили в нього саморобною ракетою. Поки той збагнув, що відбувається, ракета вибухнула над його головою. Білий кінь рвонув з місця, несучи тіло незграбного вояки. Побачивши, що провідника вбито, кочівники втекли. Згодом Петро розповів дітям, що таку ракету з порохом майструє один їхній козарлюга, характерник і лікар Ааривон.

Козаки гасили пожежу, що влаштували вороги, але раптом кожен завмер. Влад і Оленка дивувалися, бо самі могли рухатися. Влад обійшов застиглого козака Петра з усіх боків. Діти вирішили зазирнути до козацької канцелярії, але там побачили у напівтемряві зелені літери: "GAME OVER". Вони ступили кілька кроків у напрямку зеленої стрілки, що наче запрошувала йти вперед. І знову опинилися в тому "магазині іграшок". Влад взяв з полички ліхтарика з написом "Світить вічно", щоб подарувати професору. Діти хотіли додому і побачивши вказівник "Планетарій", рушили туди. Там вони побачили Крісло і повернулися додому.

МАНДРІВКА ПІД ДУЛОМ ПІСТОЛЕТА

Влад і Оленка опинилися біля професора Філа. Коли Влад дав йому ліхтарик, професор зойкнув і мало не зомлів. Оленка кинулася до нього, але професор сказав, що мріяв про такий. Тільки-но діти почали розповідати, як двері обсерваторії прочинилися й увійшов незнайомий чоловік. Він погрожував пістолетом і вимагав сховати його в якийсь світ, подалі від поліції. Виявляється, чоловік знав, що з обсерваторії можна кудись мандрувати. Він вистрелив у стелю, потім вдарив професора. Діти змушені були сідати в Крісло з бандитом і вирушати у мандрівку.

Вони опинилися на одноманітній сірій рівнині, що простягалася ген до обрію. Земля була суха. Жодного пагорба, кущика чи дерева. Влад пояснив, що не міг передбачити, куди вони потраплять. Незнайомець підганяв дітей, щоб привели його у якесь місто. Діти йшли попереду, чоловік – за ними. Минав час. Довкола нічого не змінювалося. Та ж сама сіра рівнина з потрісканою землею простягалася до виднокола. Оленка відчула, що страшенно втомилася.

Раптом до них почала наближатися напівпрозора істота. Злочинець наказав дітям стояти і націлив пістолет на цей привид серед пустелі. Істота загалом нагадувала людину, але була неначе контуром – без обличчя, очей, рота. Вона сказала, що може вивести їх на шлях, що веде додому. Або до ще одного світу, гарнішого за цей. Але для того, щоб вийти за обрій подій, треба віддати шану Йому. Бандит був голодний і втомлений, тому погодився поклонитися. Істота повела мандрівників у якусь темну щілину. Усі якось неквапом просочилися під землю й опинилися в безкінечній залі, залитій тьмяним жовтим світлом. Високу стелю пітримували сотні стовпів. Далеко між стовпами Влад помітив якийсь рух. Це був Він. Бандит, Оленка і Влад вклонилися. Господар наблизився до людей, змахнув широкими рукавами свого одягу, схожого на халат. Світло впало на його обличчя. І тут стало видно, що, власне, ніякого обличчя немає! Є тільки щось схоже на гливке тісто з одним-єдиним яскраво-червоним ротом. Вигляд цього підземного господаря був настільки гидотний, що діти несамохіть здригнулися. Господар запитав, як там життя на Землі. А потім сказав, що відпустить мандрівників, але треба йти через лабіринт. Влад чомусь згадав леґенду про Мінотавра та Кноський лабіринт і йому стало лячно. Оленка теж чомусь зблідла.

Мандрівники рушили залою. Здавалося, що стовпам і залі не буде кінця. Та несподівано шлях перегородила стіна, верхній край якої губився десь у темряві. Посеред стіни були невисокі двері, оббиті залізом. Підземний господар відчинив їх і жестом запросив заходити. Тут починався лабіринт. Бандит сказав, що йому треба у нормальний світ, але не той, звідки прийшов. "А це вже від вас залежить – що ви зможете знайти! Кожному – своє! Ідіть! А я спостерігатиму за вами! Це має бути кумедно!" – сказала істота. Раптово бандит подався ближче до істоти й вистрілив з пістолета просто впритул. Підземний господар хитнувся, але замість упасти – голосно і страшно зареготав. Він буквально заштовхав ошелешених дітей і чоловіка до лабіринту. Двері з гукотом зачинилися.

Перед мандрівниками було кілька нешироких коридорів, що починалися просто від дверей. Вони ледь помітно знижувалися вдалині. Яким слід іти? На вигляд усі ходи були однаковими. Рушили вперед навмання. Дивним було те, що кожен крок озивався неначе уривком якоїсь дивної мелодії. Скільки часу Влад із Оленкою й незнайомцем ходили цими божевільними переходами й слухали монотонні звуки, які долинали звідусіль? Вони б не відповіли. Це було нестерпно. Іноді мандрівники здригалися, бо за рогом якогось повороту раптом щось гуркотіло й падало, неначе валилися камені. Влад позирав на пістолет бандита. Роздратований чолов'яга раптом з усієї сили копнув ногою стіну лабіринту. Несподівано стіна коридору неначе попливла вбік, а земля під ногами чоловіка почала сипатися, мов пісок. Ніхто не встиг отямитися, як бандит зі страшним криком провалився кудись у безодню. Діти приголомшено дивилися на розлам у землі. Оленка перелякалася і Влад довго заспокоював її. Зрештою, діти вирішили йти далі іншим коридором. Відлуння їхніх кроків змінювалося: тепер його тони підвищувалися. Одного разу лабіринт аж здригнувся від поштовху.

Стеля коридору ставала вищою, він поширшав і видавався вже доволі просторим, як станція метро. Жовте світло теж змінювалося: воно стало більш яскравим, мало не білим. Нарешті Оленка і Влад побачили кінець проходу. Здивованим дітям відкрилися неозорі гірські ланцюги. Діти стояли на краю бездонної темної ущелини, яка відділяла кінець проходу від найближчого гірського пасма. Оленка зойкнула і відступила від краю безодні. В цей час за спинами дітей почувся неприємний скрегіт, неначе хтось зачиняв рипучу браму. Вони озирнулися й побачили, що вихід з лабіринту зчиняється камінною брилою. Діти кинулися назад, але було вже пізно. Вихід зник. Вони стояли на вузькому карнизі над прірвою.

Влад глянув униз. Голова його паморочилася від висоти. Несподівано десь унизу щось зблиснуло. Влад міг би присягнутися, що то була блискуча металева баня їхньої обсерваторії. Але цей міраж миттєво зник. Раптом карниз, на якому вони стояли, шалено захитався і обвалився. Діти, відчайдушно чіпляючись за сипке каміння, полетіли вниз. Вони трималися за щось руками. Раптом професор Філ крикнув, що несе драбину. Виявилося, що діти висять під банею своєї обсерваторії, вхопившись за край щілини для рури телескопа. Філ підставив драбину, й Оленка, а потім і Влад спустилися вниз.

Діти заспокоїлися й розповіли науковцеві про все, що з ними відбулося.

1 2 3 4