Марина Павленко — Миколчині історії (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Марина Павленко

Миколчині історії

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

НАЙДА

Найда – це Миколчин пес, який охороняє хлопчика. Найда проводжає Миколку до Школи і чекає за парканом, переховуючись від Прибиральниць та Завгоспа. Школа – чужак. Вона тхне Миколчиними почервонілими вухами й зауваженнями в щоденнику. Школа вважає Миколку поганим учнем і навіть ледарем. Найда потайки завжди гарчить на Школу й не проти б її покусати. Якщо ж Миколка до школи не йде, вони вдвох пересиджують уроки в Халабуді, що зроблена з дощок, фанери і шиферу. Про Халабуду не знає ніхто в цілім світі, бо вона ген-ген на пустирищі, в дерезі. У ній Миколка ночує, коли Вітчим погрожує вбити його. Вітчим – чужак. Від нього несе часником, цигарками і перегаром. Вітчим обзиває Миколку байстрям, нахлібником, а Найду – шолудивим псом. Найда завжди гавкає на Вітчима й нападає, коли той без дрючка. Хлопці дражнять Миколку бомжем і безпритульним. Проте хай Миколка тільки скомандує – Найда вмить їм штани полатає. Для Найди – Миколка герой. Коли Найду, ще як був цуценям, кинули в багнюку, Миколка його врятував. Відтоді Найда став Миколчиним. Разом вони ходять на Смітник. Там можна поживитись. Інколи вони блукають Дворами. Там теж можна дещо підібрати.

Якось Миколка взяв з лавки гарний конструктор маленької дівчинки. Найда не знав, чи Миколка чинить правильно. Вони уже тікали, коли тато дівчинки впіймав Миколку за комір. Дівчинка і Її Тато – чужаки. Найда чув, що від Дівчинки смердить милом і цукерками, а від її Тата – потом, тяжкою роботою і любов'ю до своєї Дівчинки. Миколка віддав Конструктор. Яка ганьба!

Дивіться також

ВЕЧЕРЯ

Друзі обмацали голодними очима Вулицю і навіть пробіглися Дворами, але знайшли лиш зів'ялі яблука. Вирішили зганяти до Миколчиної хати. Але там був тільки п'яний вітчим, а мама ще не прийшла. Тож друзям довелося тікати з двору. Вони хотіли взяти з собою вудки з сараю, які лежали там хтозна з якої давнини, може, ще від котрогось із попередніх вітчимів. Але, на жаль, вудок у сараї не виявилось. А ще ж недавно, коли Найда з Миколкою витягали з-під завалів старого керогаза, щоб узяти його собі на нове Халабудне хазяйство, вудки були! Вони зникли, як до того безслідно позникали безліч інших речей. Найді не треба й принюхуватись: ясно, що це діло рук Вітчимових дружків, чи то пак численних гостей, котрі на всеньке літо окупували столика під грушею в Миколчиному подвір'ї. Вони крали, що бачили, і що не так лежало.

Тікаючи, Миколка ненароком наступив на граблі, які дивом уціліли після "гостьових" атак. Вони дзвінко торохнули його по лобі. Почухуючи лоба, хлопчик потягнув реманент за собою. Покинеш – однак пропаде. Найда ж тим часом, як навмисне, заплутався в старому тюлі. Миколка звільнив друга і взяв сувій під пахву.

Із вербових гілок, держака від граблів і тюлю Миколка зробив прекрасну хватку. Встановив її трохи бокаса там, де течія Болотянки найсильніша. Друзям вдалося зловити трохи рибки. На старій сковорідці на вогнищі Миколка приготував смачну вечерю. Найда терпляче чекав. Того вечора всі, хто проходив не дуже далеко від Пустирища, могли побачити ледь прозорий димок, який сочився над схованою від усіх у дерезі Халабудою. І здивуватись, занюхавши апетитний запах смаженої риби.

УРАГАН

Якось Найда відчув, що наближається щось небезпечне. Він хотів побігти аж у хату, але там був Вітчим. А Миколка поклявся не стикатись з ним наодинці. Небезпечно це.

Найда метався туди-сюди і не знав, куди сховатися. Він з Миколкою був у Халабуді. Хлопчик саме зводив підпорну стіну. Але Найда потягнув хлопця додому. Вони сховалися у сараї і замкнули двері.

Надворі спочатку різко потемніло, а потім почався сильний вітер. Сарай увесь загуркотів. Коли ж із даху почало зривати толь, а стіни захитались, хлопчик рвонувся до дверей і зняв защібку. Надворі робилося щось жахливе: з чорно-зеленого неба валив дощовий потік. Ревів шалений вітрисько і мало не до землі гнув дерева. Літали шматки шиферу, чувся гуркіт каміння, дзвін побитого скла…

Хлопчик хотів сховатися з Найдою у туалеті надворі. Але Найда не пустив хлопчика. Миколка погодився: Найда просто так не затримує. Щойно Миколка натужно прихилив і знову защіпнув сарайні двері, як у них із того боку гухнуло чимось важким.

Коли все закінчилося, друзі вийшли. Кругом по кісточки стояла каламутна піниста вода. Одна половина груші була відчахнута. Столика, що під грушею, розтрощено на друзки. Вікна у хаті повибивані: як одного разу після п'яної бійки Вітчима з гостювальниками. Усе подвір'я – в смітті, битому склі, трісках, у шматках толю, бляхи і шиферу. А на місці туалету… Лиш дерев'яна підлога – з діркою посередині!

Миколка сказав, що треба шукати маму. Вона часом давала Миколці їсти. Вона колись купила йому кросівки – оці, що хлопчик ходить у них і зараз. А ще вечорами, як гості розходились, або після сварки з Вітчимом, або після того, як сильно Миколку за віщось лаяла, – після таких оказій мама іноді обіймала сина й казала: "Ти ж єдина моя кровиночка!" При цьому вона пускала сльози. Найда в таких випадках вважав, що ці сльози – крокодилячі.

Утім, хлопчикова мама вже прийшла – жива і здорова. Миколка щасливо кинувся їй назустріч. Вона ж спершу оглянула руйнування й побідкалась над розбитими шибками та понищеним туалетом. Потім побігла перевіряти, чи живий Вітчим. Той виявився живим і здоровим. Він спав і не чув Урагану. Аж тоді вона вернулась до Миколки, пустила сльозу й сказала: "Моя кровиночко!"

Від Халабуди дошки на дошці не лишилось. "Гав!" — підбадьорює Миколку Найда, струшуючи з лап грязюку. Відбудуємо, тобто ще краще зробим! Миколка не сумує і хвалить друга за порятунок.

ТОВСТУХА

Це Найда перший помітив Товстуху. Точніше, спочатку він побачив Товстушину білу кицьку. Хотів уже гавкнути, як з двору вийшла Товстуха і покликала кицю: "Анхві-і-ісо! Обі-і-ідати! Свіжесеньке риб'яче хвіле!" Такої круглої жінки песик не стрічав, відколи живе. Товстуха поставила біля стежки мисочку, що пахтіла свіжозвареною рибою. Кицька неохоче зістрибнула з паркану й ліниво пішла до мисочки. Товстуха спокійнісінько засунулась назад у будиночок. А кицька, трохи полизькавши рибу, покинула обідати й повернулась на свої штахети.

Найда через дірку в штахетах зайшов в Товстушин дворик і добре поїв. Анхвіса ж – хоч би тобі оком повела! Найда вже вилизував миску, як Товстуха знов опинилася на порозі. Собака втік, прихопивши миску. Товстуха подумала, що забула погодувати кицю і знову винесла рибки.

Товстуха пішла назад. Кицька так само знехотя зістрибнула з паркану, так само знічев'я обнюхала рибу й повернулася на штахети. Найда знову побіг до миски. Але цього разу рибу запропонував Миколці, що саме прийшов. Так Найда з Миколкою ненароком натрапили на Товстуху. А ще на нову розвагу. А ще – дістали змогу часом трохи підживитись.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

БІЗНЕС

Коли Найда з Миколкою бродять Вулицями, кожен шукає свого. Миколка бачить усе, що вгорі, Найда – все, що під ногами. Якось вони зовсім випадково гуляли Базаром, який уже збирався розходитись. Миколка побачив різні пусті пляшки. "Буде нам заробіток!" — стішився Миколка. Він й раніше, надибуючи на підходящу пляшчину, відносив її в магазин і обмінював на продукти. Але якось не докумекував шукати їх ще й на Базарі. А тут пляшок тих – ого-го!

Раптом Найда помітив у пилюзі блискучий кружечок: гроші! Радісно гукнув Миколку. Хлопчик вмент виколупав копійку.

Відтоді майже після кожного Базару Миколка з Найдою вирушали на заробітки. Миколка видивлявся пляшки на своєму рівні, Найда – монети на своєму. Монет було ще більше, ніж пляшок. Бо пляшки часто перехоплювали місцеві алкоголіки з запахом Миколчиного Вітчима. Що ж до грошей… Найда й раніше помічав, що люди нині зажирілі. Переконався, що, навіть ненароком упустивши копійку, багато хто просто лінується чи соромиться нагинатись за нею.

Після кожних заробітків Найда з Миколкою несли пляшки здавати. Частину грошей вони тратили на "Фанту" й "Мівіну" для Миколки та кісточки для Найди. Решту зберігали в Халабуді. Миколка складав гроші в слоїк і закривав капроновою кришкою. Після цього слоїк щоразу закопувався у найглибшому кутку Халабуди.

ЧІКСА

Одного дня Найда довго чекав на Миколку під школою. Нарешті хлопчик вигулькує з-поза важких гаркітливих Дверей, і Найда остаточно винюхав щось не те. Миколка був сам не свій, крутився біля воріт, колупаючи носаком порваної кросівки руду траву. Найди він зовсім не помічав і все дивився на Двері. А потім стрибнув у кущі. А зі школи вийшла дівчина. Розмовляючи по мобілці, Вона гордо цокотіла каблучками широкою алеєю. Голос – наче в пещеної болонки. Пахла якимись незнайомими краями: Пустирище, Вулиця і Двори відпочивають! Іще – чимось солодким, хоч не цукерками, але звідки Найді знати про гігієнічну помаду?

Миколка розповів Найді, що це новенька з паралельного "А". "Класна чікса, правда?" — тремтячим голосом питав Миколка, стискаючи худими пальцями Найдин загривок. Чіксами шкільні та вуличні хлопці обзивали симпатичних дівчат. Тих, що Миколка перед ними вигукував Найді "фас!", хоч насправді жартував. Тоді Найда удавано сердито гарчав, а сам лукаво позирав на господаря: диви, злякалась!

Але тепер Миколка вимовляв слово "чікса", як ніколи не вимовляв досі. І дивиться якось… по-собачому. Миколка тепер перестав бути Найдиним.

Хлопець щодня чесався, вмивався і навіть обрізав нігті. Скрадаючись, він бризкався Вітчимовим одеколоном, який так смердить, що Вітчим його досі не спромігся допити! Але найгірше, що тепер Миколка щодня, мов на пожежу, поспішав до ненависної Школи.

Якось Миколка роздобув ті злощасні білі Хризантеми. Він вистежив Чіксу і підійшов до неї. "Я тебе люблю, і давай дружити!" — так він хотів сказати. Найда сховався, щоб не бентежити хлопця й не сполохати Чікси. І щоб не бачити цієї вистави. "Ану пш-ш-шов геть! Задрипанець! Приблуда бездомна!" — завищала Чікса. До Найди повернувся Миколка. На його вмитому обличчі паленіли сліди букета, наче від батога.

1 2 3 4

Інші твори Марини Павленко скорочено:


Дивіться також: