Всеволод Нестайко — Чарівний талісман (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Всеволод Нестайко

Повість "Чарівний талісман"

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Дитинству мого дорогого

Володимира Максименка

присвячую

Розділ перший,

у якому ви знайомитесь з нашими героями, а також із собакою Бровком і всі разом звичайнісінько, без жодних чар вирушаєте у ліс по гриби

Село Гарбузяни лежало біля гори Мурави і річки Голубенької. У крайній хаті над річкою жив русявий веснянкуватий хлопчик років дванадцяти – Марусик. Насправді він Сашко, але в дитинстві мати запинала його хусточкою. Він був схожий на дівчинку, і тато жартома прозвав його Марусею. Ім'я приліпилося, і став він Марусиком.

У сусідній хаті жив теж Сашко. Але Сашко Циган. Батько, дід і прадід його по-вуличному теж були Циганами, бо були чорняві й темношкірі. А справжнє прізвище їхнє Непорожні. І з циганським родом-племенем нічого спільного вони не мають.

По сусідству з Непорожніми жив довготелесий білявий хлопчина. Ви не повірите, але й він звався Сашко. На цьому кутку Гарбузян, який зветься Бамбури, улюблене ім'я – Сашко. Третього Сашка звуть Журавель. Прозвали його за схожість з колодязним журавлем (він майже на дві голови вищий за своїх друзів).

А на Цигановому подвір'ї жив здоровенний рудий Бровко. Він саме спав, але йому почала докучати муха. Бровко гавкнув і налякав курку, а та з відчайдушним кудкудаканням залопотіла крилами прямо над головою в Сашка Цигана, який спав на горищі. Він покинувся і вирішив скористатися нагодою раннього підйому – піти по гриби. У Цигана була оптимістична вдача. Хлопець одв'язав пса і пішов до Марусика, який ще спав. Циган з Бровком розбудили Марусика. Він довго вмивався, але на сніданок, так само, як і Сашко Циган, часу не витрачав. І Циган, і Марусик сніданок віддали Бровкові. Утрьох вони бігом подалися в садок до Журавля, який любив поспати. Особливо вранці, коли так солодко спиться. Журавель добре пам'ятав свої сни і любив розповідати про них. Хлопці облили його водою, і він нарешті підвівся. Журавель мав робити повітку, бо пообіцяв матері, але, зробивши зарядку і смачно поснідавши, пішов з друзями.

Дивіться також

Розділ другий,

у якому ви потрапляєте у Губанівський ліс, де біля таємничого озера відбувається несподівана зустріч, під час якої наш вірний Бровко поводиться зовсім незрозуміло. Жаб'яча лапка

Стежка до лісу вела понад річкою крутим берегом. Дорогою Журавель розповів про свій сон: йому снилося, як Карабас-Барабас летів на повітряному змії над Бамбурами, а ще снилося, як хлопці втрьох їхали "Москвичем".

Почалися переліски. Голубенька звернула ліворуч, попід густу кучеряву діброву, а хлопці пішли прямо, у темні обійми так званого Губанівського лісу. Відчувався грибний запах. Недарма цей ліс назвали Губанівським (майже усіма слов'янськими мовами "губи" – це "гриби").

Циган і Марусик згадали, що кінчається літо, скоро до школи. А Журавель сказав, що хоче до школи. Циган знав, що Журавель просто вдає зразково-показового. Журавель був на півроку старший за своїх друзів, але вчилися вони в одному класі, жили поряд, і ватажком серед них вважався Сашко Циган. Марусик йому підспівував. А Журавель пас задніх. Тому що був добрий, поступливий, м'який вдачею, страшенно не любив сварок і суперечок. І він не ображався, коли хлопці кепкували з нього. Звісно, при бажанні Журавель міг легко постояти за себе, але він лише простодушно усміхався.

Хлопці ішли все далі й далі у глиб лісу. Бровко як навіжений ганяв по заростях. Недалеко було лісове озеро Бакай. Місце було таємниче й загадкове. На березі озера біля самісінької води сидів незнайомець. Одягнений наче по-міському, але на голові мав старого солом'яного бриля. Голова його була лобата, як у казкового мудреця. Мав великий ніс, сиві кошлаті брови, примружені очі і великий, розтягнутий в усмішці рот.

Бровко кинувся лащитися до незнайомця. То було несподівано й неймовірно, бо Бровко був злим собакою. Незнайомець привітався. У лівій руці він тримав довгастий прямокутник темно-сірого картону, на якому були накреслені чорні лінії, що за обрисами нагадували Бакай. Поряд із незнайомцем на землі лежала пласка дерев'яна скринька.

Циган запитав, хто він такий. Той відповів, що чаклун, чарівник, і може це довести. Сашко Циган попросив довести. Марусик і Журавель завмерли й затамували подих. Тоді незнайомець дав хлопцям жаб'ячу лапку – чарівний талісман. Той, у кого він, може задумати будь-яке бажання – і воно здійсниться.

Циган не вірив, але жаб'ячу лапку взяв. Незнайомець додав, що задумати можна лише одне бажання. І коли бажання здійсниться або захочеться його одмінити, треба сказати: "Досить мені того" і передати талісман іншому.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ третій,

у якому Бровко знову поводиться не так, як завжди. Жмурки на озері… "Я піду додому", – каже Марусик

Хлопці попрощалися і, перелякані, побігли геть. А коли зупинилися, Циган розтиснув кулак. Суха жаб'яча лапка лежала в нього на долоні. Він хотів викинути її, але Марусик зупинив. Природа наділила його дещо хворобливою фантазією, і, коли ішлося про щось небезпечне або ж незрозуміло-загадкове, та фантазія малювала Марусикові яскраві картини. Журавель запропонував піти ще раз поглянути на незнайомця. Циган погодився. Хлопці рушили назад, до озера. І знову сталася дивна річ. Бровко тепер не захотів іти. Він стиха гавкнув, припав на передні лапи, наче вклонився, скочив і побіг убік. Хлопці далі до озера йшли пригнувшись, крадькома, пильнуючи, щоб не тріснула й гілка під ногами. Але на березі нікого не було. Хоч незнайомець наче ж не збирався одразу йти. Навіть навпаки. Відправив хлопців, щоб не заважали.

Сашко Циган кепкував з друзів, які трохи налякалися, і сказав іти по гриби. Але Марусик раптом захотів додому, а Журавель згадав, що повітку треба робити. Циганові теж не дуже вже хотілося йти по гриби. Хотілося якнайшвидше вибратися з того лісу, тільки він соромився признатися в цьому.

По дорозі додому вони не вимовили жодного слова.

Розділ четвертий,

у якому автор щиро вам радить: "Тримайте себе в руках!" – бо починаються події незвичайні і неймовірні. "Розпрягайте, хлопці, коні…"

Надвечір того самого дня до Журавля прибіг Сашко Циган. Вигляд у нього був незвичний, Журавель аж упустив із рук обценьки, і вони вдарили його по нозі.

Циган розповів, що для сміху загадав жаб'ячій лапці машину. Кузьма-поштар привіз пошту, в газеті був тираж грошово-речової лотереї. Сашко взяв білет, що у крамниці на здачу дали, як хлопці цукерки купляли. Виявилось, що хлопці виграли "Запорожець"! Циган говорив, що це збіг, а не допомога жаб'ячої лапки. Хлопець захоплювався автомашинами. Більшого знавця автомобілів не було, мабуть, не лише в Гарбузянах, а й в усьому районі.

Хлопці пішли до Марусика. Коли він дізнався новину, то налякався. Журавель і Циган заспокоювали друга. Журавель навіть пригадав, що йому снився "Москвич", видно, не дарма.

З вулиці почулося дирчання мотоцикла. То повернулися з роботи Циганові батьки: Павло Максимович і Ганна Трохимівна. Вони були хазяйновиті й працьовиті люди. Батьки й від Цигана вимагали такої ж хазяйновитості. Але, маючи дванадцять років і бурхливий темперамент заводіяки і отамана, хіба ж дуже хочеться поратися на городі або в саду? На цьому ґрунті між старшим і молодшим поколінням Циганів виникали конфлікти. Тому виграш "Запорожця" для Сашка мав ще й принципове внутрішньосімейне значення.

Батьки не одразу второпали, що й до чого.

У цей час саме повернулися з роботи й Марусикові батьки – тато Семен Семенович Байда і мама Марія Омелянівна. Господарство в них велося не так бездоганно, як у Непорожніх.

Майже одночасно з Байдами з'явилася Журавлева мама Катерина Іванівна Сирокваша і бабуся Горпина Улянівна. Тата Журавель не мав, бо той десь повіявся шукати безтурботного парубоцького життя, ще як малий Журавель не вмів і говорити.

Батько Цигана усім розповів про виграш. Особливо був вражений Семен Семенович. Жінки тільки сплескували руками і ойкали. А Журавлева мати Катерина Іванівна навіть пустила сльозу.

Павло Максимович наказав відзначити таку подію. І завирувало все навколо. З усіх трьох льохів потяглися до столу наїдки. Не минуло й кількох хвилин, як усі Бамбури вже знали про щасливу новину. Довелося виносити ще два столи… Усі співали "Розпрягайте, хлопці, коні" у новому варіанті:

Розпрягайте, хлопці, коні

Та лягайте спочивать,

А я піду в лотерею

"Запорожця" вигравать…

Тільки у Бровка було щось неспокійно на серці.

Зранку батько розпитував Марусика, хто тоді платив гроші за квиток. Хлопець згадав, що його грошей було два карбованці, Циганових – карбованець з копійками, а Журавлевих – сорок копійок.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ п'ятий,

з якого ви дізнаєтесь, що таке два карбованці, а що таке карбованець з копійками (не кажучи вже про сорок копійок). Батьки і діти

Циганів батько – Павло Максимович, ще вчора забрав у сина білет і сховав, щоб ненароком не загубився. Після вечері Семен Семенович – батько Марусика, попрямував до Непорожніх. Семен Семенович попросив віддати йому білет, бо завтра повезе його в район, в ощадкасу. Павло Максимович якось дивно глянув на Семена Семеновича і враз став червоний, як мак. Тоді сказав, що сам завезе. Семен Семенович сказав, що тоді, коли на здачу видали білет, в його сина було два карбованці, а в Журавля – карбованець з копійками. Хоч білет тоді взяв Журавель.

Батько Журавля на це відповів, що білет коштує лише п'ятдесят копійок, і тут ні до чого, хто скільки дав грошей. Семен Семенович і Павло Максимович почали сваритися. Бровко, почувши, що хазяїн підвищив голос, і собі люто загавкав на Семена Семеновича.

Бамбури вже стиха хихикали.

Хлопці в цей час саме сиділи у Цигановому садку і їли яблука. Хвилину тому вони жваво обговорювали маршрут першої подорожі на власному "Запорожці". Тепер вони примовкли і, затамувавши подих, слухали батьків, опустивши очі, не наважуючись глянути один на одного.

Марусик зітхнув і поклав надкушене яблуко на траву.

1 2

Дивіться також: