Дракони не мали де сісти, бо по обидва боки Дніпра села розташувалися майже впритул одне до одного. Михась заглибився в мапу і побачив, що десь тут має бути велика піщана територія – Олешківські піски.
32. Вогняні танці та драконячі співи
Олешківські піски були майже без снігу. Котька прокинувся й почав кликати маму, але Михась із Лихоманкою нагодували його бананами, які їм дав на дорогу Домінус Верба. Малюк заспокоївся і почав щось завзято будувати з піску. Гарбузяний Пих знайшов напівзасипаний сухий стовбур, витяг його з піску і підпалив одним подихом. Інші дракони теж притягли по чималенькій деревині, зрештою вийшло доволі велике вогнище. Дракони колом повсідалися довкола багаття. Це була рідна стихія вогнедихих істот. Пих обережно подув у полум'я – й воно спалахнуло яскравіше, осяйні пасма сплелися і закружляли в шаленому танку. В гудінні полум'я й потріскуванні палаючих гілок вчувалася незвична мелодія.Спочатку Лихоманка, потім сестри Лимонки, а тоді зненацька Хай-Тобі-Грець почали співати старовинну драконячу думу. У довколишніх селах попрокидалися собаки і приєднали своє виття до диких співів чудовиськ, а за дальніми кучугурами їм відповіли вовки. Далі попросиналися й люди, які подумали, що на олешківському полігоні випробовують якусь зброю. Михась співав і вуркотів на вуркоті разом з усіма. Згодом він відійшов трохи і побачив на піску якийсь механізм. Це була частина бомби. В минулому тут був військовий полігон, призначений для бомбометання. Михась щодуху помчав до багаття, бо здогадався, що тут дуже небезпечно. Спайк тим часом лежав біля вогнища, прийшов до тями і навіть ледь чутно підтягував драконячу пісню. Михась наказав драконам рушати.
33. Нова погана Котьчина цяцька
Котьці не дуже сподобалося, коли Золота Лихоманка вихопила його з піщаної нірки, яку він викопав у піску. Але він не надто пручався, бо встиг прихопити з собою дещо цікавеньке – залізну цяцьку, що трапилася йому в тій нірці. Коли Лихоманка побачила, що він щось має, то розповіла про це іншим. Михась глянув і відчув, як серце провалилося йому в п'яти, – малюк гриз... невеличку бомбу. Цілу. А Котька тим часом вирішив спробувати нову іграшку на зуб. Михась запропонував братикові свого ліхтарика, тож Котька кинув бомбу. Її встиг упіймати Пих і жбурнув Михасеві, хоч спершу і сам хотів погратися нею.Михась, умліваючи від жаху, хотів негайно позбутися того тягаря. Однак під ними, внизу, пропливали вогники передмістя Херсона. Там безтурботно спали люди, не підозрюючи, що над їхніми головами лине зграя драконів, несучи з собою смерть. Хома зрозумів, що Михась тримає бомбу, вони разом вирішили віднести її кудись далеко. Михась віддав Лихоманці карту і наказав летіти прямо на південь. Хлопець обережно перебрався зі спини великого Греця на вузьку спину Хоми.
34. Пекельний прилад
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.Авторські права на переказ належать Укрлібу
Михась уперше мандрував верхи на Хомі, і драконові було важко. Грушевий пихкотів, видихав клуби пари, відчайдушно вимахував крильми, але вони все одно втрачали висоту. Як на біду, вони летіли над містом. Згодом друзі опинилися над темною дніпровською водою. Михась боявся кидати бомбу у воду, бо могло загинути багато риби. "Дивно, – думав Михась, – Земля така велика, а виявляється, на ній так мало місця, куди можна кинути бомбу". Нарешті вони опинилися над морем. Михась побачив попереду довгу піщану косу. Сили грушевого дракона раптово вичерпались. Брати Вербицькі крутою дугою брязнули вниз. Михась чудом, в останню мить, таки встиг відкинути бомбу якнайдалі. І щойно вони вгрузли в мокрий пісок, земля раптом попливла кудись у безвість, небо спалахнуло червоним, оглушливий грім боляче вдарив по вухах.
Михася і Хому знайшла Лихоманка. Хлопець побачив, що у Хоми бракує принаймні третини хвоста. Дракониця зі сльозами на очах (а кожна сльозинка застигала й перетворювалася на кристал гірського кришталю) розповіла, що загубила мапу і всіх інших драконів. Все сталося через те, що дракониця побачила кораблі і полетіла глянути на них. Над морем зненацька налетів шалений порив вітру і вирвав мапу з її лап. Коли вирішила наздогнати зграю, вони всі неначе крізь землю провалилися, а потім неподалік щось гучно бухнуло, вона полетіла на той звук і ось знайшла Хому і Михася.
Друзі зринули високо над морем, Михась видобув з кишені чар і заграв. На мелодію примчали усі дракони. Починався світанок, і всі помітили, що Спайк засинає, адже він був мороком, який вбивало світло.
35. Шепіт зимного вітру
Смуга на сході поволі розгоралася. Бліде сяйво майбутнього світанку страшенно непокоїло Навігатора, і якби він міг, то зупинив би ранок. Уперше в житті він не хотів сходу сонця, бо розумів: з першим променем обірветься життя Спайка. У хлопця покотилися сльози. Коли він знову загубив інших драконів і приклав до вуст вуркоту, жодна струна не бренькнула. Лихоманка, на якій він летів, сказала, що вуркота може бути зламана. Та потім вона здогадалася, що хлопець втомився. Він і сам вже зрозумів – невідомо як, але чар відчув його ганебні думки. Лихоманка підбадьорила хлопця, він впевнено підніс до вуст вуркоту. І враз галаслива зграя мандрівних драконів вихопилася з-за найближчого пагорба. Навігатор оглянув своїх підопічних: Котька міцно спав у лапах Великого Греця, а от Спайкові дрімати не давали. Хтось із драконів постійно намагався розважати пораненого хижака, щоб не дати йому поринути в останній смертельний сон. Хома розповів, що вітер зірвав зі Спайка пов'язку, а замінити її нема чим. Михась побачив, що тіло Спайка стало ще прозоріше. Хлопцеві сяйнула думка дуже стрімко промчати над усією грядою Кримських гір. Хай-Тобі-Грець сказав, що зграя може за хвилин двадцять промайнути всі Кримські гори – від Севастополя до Керчі.
36. Кам'яне море
Дракони помчали чимшвидше. Михась сидів на спині Лихоманки. Разом з ними мчав Хома, який міцно вчепився у хвіст золотої дракониці, бо відсутність третини хвоста не давала змоги грушевому дракону самостійно розвинути належну швидкість. За ними гнала зграя на межі своїх можливостей. Товариство промчало над печерними містечками Ескі-Кермену, над круглими куполами Кримської обсерваторії, над мінаретами палацу кримського хана.Надія танула з кожною хвилиною, але попереду в гірському хребті відкрився просвіт, і хлопець раптом побачив спалахи, які пускали вогнедихи. Це були посадкові вогні. Нарешті вони опинилися на Карабі-Яйла – кам'янистому плоскогір'ю високо в горах. Посадкову смугу позначали дракони, які вишикувались коридором у два ряди і дружно видихали полум'я. З невеличкого будиночка з антеною на даху вискочило двоє людей і побігли їм назустріч. То були аспіранти з Інституту Експериментальних Досліджень Фольклорної Флори і Фауни – Олекса і Мурат.
Спайк утратив майже всю вагу і тепер важив не більше, ніж жменька снігу. Він ще жив, але очі в хижака були заплющені, а дихання слабшало з кожним подихом. Зненацька тінь Спайка запитала, чи повернеться Олелько. Михась відповів, що Олелько вже за п'ять днів буде вдома, канікули закінчуються! Спайк попросив передати привіт, а потім гучно видихнув повітря й затих, а ледь помітні обриси його тіла почали розчинятися.
37. Майстер драконів
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.Авторські права на переказ належать Укрлібу
Мурат рішуче наказав Михасеві грати, бо доки гратиме, доти триватиме життя Спайка. Потрібно було дочекатися Майстра Драконів. Хлопець грав і грав, він мусив до останнього, навіть попри безнадію, дбати про своїх драконів. Не перестаючи грати, Михась, скосив очі й побачив, що дракони знову вишикувалися у два ряди й почали дружно видихати вогонь, щоб створити посадкову смугу. Туди швидко знижувався неймовірних розмірів дракон на ім'я Астеріон, який мав пурпурову луску. На ньому сиділо двоє вершників – старий і дівчинка. Михась опустив вуркоту, але дівчинка махнула йому рукою, щоб він продовжував грати. У дівчинки було щось на зразок кобзи, а в старого – великий барабан, дуже схожий на той, який був у підступного галантерейника. Спочатку вони підхопили сумну колискову вуркоти, а тоді ритм прискорився і мелодія пожвавішала, повеселіла. Спайк ожив і навіть сказав, що голодний. Мурат повів Спайка на кухню, а до Михася підійшов Олекса і потиснув йому руку, наче дорослому. Олекса сказав, що ніколи не міг уявити, що такий хлопчик, як Михась, здатен впоратися з цілою ватагою крилатих чудовиськ! Хлопець привів до Караб-Яйли аж вісім драконів. Майстер Драконів додав, що восьме драконеня – молодший брат Михася, який мусить обов'язково перетворитися на людину.
Уважніше приглянувшись до чарівника, Михась згадав, що це бабусин сусід, той самий дід Шпак-музика, що змайстрував вуркоту! Щоправда, тепер старий був зодягнений у широчезну оксамитову синю мантію, якою вільно мандрували сузір'я, хвиляста біла борода майже сягала колін, а чоло прикрашав золотий обруч з величезним сапфіром. Дідусь сказав, що тоді в Карпатах одразу збагнув, що з Михася буде добрий Навігатор драконів, тому й подарував вуркоту. Михась запитав, як вийшло, що чар потрапив і до Амура Ґаланта. Тоді дідусь розповів, що колись побував у дитячій художній школі і звернув увагу на одного хлопчика. Усі діти малювали якусь тварину, а цей хлопчик намалював дракона. Дідусь вирішив, що той добре ставиться до драконів, і подарував йому чар-барабан пояснивши, яку владу він тепер матиме над крилатими ящурами. Та потім виявилося, що той хлопець захоплювався не самими драконами, а тільки красою їхньої шкури. Першого довіреного йому дракона він підступно приспав, розкроїв його шкуру і створив колекцію вишуканих галантерейних виробів. Коли розбагатів, вигадав собі ґламурне ім'я – Амур Ґалант. Щоб отримати нових драконів, він вдавався до шахрайства і контрабанди. На совісті цього мерзотника життя вісімнадцяти вогнедихів. Ніхто не міг його побороти, бо він знайшов охоронця, що знався на магії Сходу. Карлик Жовтий Треш оточив драконарій якимись чарами недосяжності.