Він лишився жити з дочкою і зятем. Микола знайшов старих знайомих людей і поставив їм з горя такого могорича, що й сам з ними звалився під лавку й проспав там п'яний цілу ніч. Цілий тиждень Микола запивав своє гірке бурлацтво і приходив додому п'яний. Дочка й зять зглядались між собою й мусили мовчать. Та швидко Микола перестав пити, за свої гроші купив конячку з візком і почав хазяйнувати.
У селі завели волость, і громада обрала за голову одного багатого чоловіка. Голова зараз почув, де раки зимують, і почав з писарем потроху обкрадати людей. Микола це зрозумів і разом з людьми скинув того чоловіка з посади. Громада забрала шинки в попередніх орендарів і передала їх двом вербівським чоловікам.
Тим часом почали наділяти селян землею. Пан забрав собі кращі землі, а половина села мусила брати землю на шпилях понад крутими балками. Одна така гора припала й Джері і його зятеві. Також під панські землі відійшов ліс, а в тому лісі були людські садки. Там був і садок Джерин; там стояла з давніх давен пасіка його батька. Громада домоглася, щоб приїхала комісія, яка наділила селян кращою землею, їм повертали навіть ті хутори й садки в лісах, що польські пани ще передніше від них забрали. До кінця свого життя Джеря не мирився з панською сваволею та несправедливістю з боку тих, хто наживався на чужій праці. Він вважав, що саме ці кривдники занапастили його життя.
В Вербівці настав молодий піп і почав брати велику плату за треби. Джеря перестав ходити до церкви, але молився богу в пасіці. На старості літ Джеря любив довгими зимовими вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, в яких краях ходив, з якими людьми зустрічався. На літо Микола перебирався на свій хуторець. Він був за пасічника і в інших пасіках, котрі стояли поблизу.
Якось тихого літнього вечора Микола сидів у своїй пасіці коло куреня з малими онуками. Коло пасіки росли яблуні й груші, за пасікою був маленький баштан. Джеря сидів на пеньку коло вогню і тримав на руках маленького замурзаного онучка. Коло нього сиділо дві дівчинки-онучки, а старший хлопець з батогом в руках стояв проти діда й не зводив з нього очей. Любка принесла дідові харчі в клунку і стояла під гіллям груші. Дід дав онукам по огірку і все розказував їм про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали неначе якусь дивну казку та все розпитували. Сонце вже зайшло, а Микола усе розказував, а діти все слухали, а бджоли гули, неначе гула гучними струнами кобза, приграваючи до чудової казки-пісні пасічника Миколи Джері.
1876 рік
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу