Капітан наказав кинути якір і перепитав дівчат, чи справді вони готові попрощатися назавжди. На прощання Альберт сказав Рено, що вона добре фехтує, і довго тис їй руку. Хлопець зітхнув, бо вони ніколи не побачаться. Моряки зробили петлі з канатів, поставили у них човен. Дівчата сіли у човен. Моряки почали спускати човен у один зі стрімких потоків. Дівчата лягли на дно, човен понесло вдалечінь. Подруги думали про те, чи вийде в них повернутися до гроту.
Повернення
Невідомо, скільки минуло часу. Нарешті потік стишився. Дівчата боялися розплющити очі. Вони виявилися у печері. Над головами була стеля зі сталактитами. Коридор почав звужуватися, потік зупинився, дівчата почили відштовхуватися від стелі, допомагаючи човну рухатися. Човен виплив із печери, і дівчата побачили річку, рідне місто, пляж. До берега було недалеко. Цікаво було, який зараз день. На березі подруги здули човен. Вони боялися повертатися додому, бо там їх уже напевно шукали. Та спершу вони домовилися мовчати про все, що з ними відбулося. Клава та Рено ввійшли у двір. Подруги розбіглися по своїх під'їздах.
Млинці із сиром та варенням
Рено підіймалася в ліфті, і ноги її тремтіли. Вона уявляла, як зайде до квартири, як назустріч кинуться схвильовані батьки. Коли вона зайшла, то здивувалася від тиші. На кухні біля плити стояла бабуся і наспівувала. Коли вона обернулася і побачила Рено, то запитала, чому дівчинка така брудна з самого ранку. А потім наказала перевдягнутися, вмитися і приступати до сніданку: млинців із сиром і варенням. Рено розчулилася, обняла бабусю і пообіцяла відпускати коси.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу