Зайшовши на подвір'я, кози замекали, з хати вийшов дідусь. Бабуся попросила його перед польотом в Київ дістати з горища мішків. Щойно дідусь зник на горищі, бабуся полізла по драбині і закрила його там. Потім вона пішла порадитися з бабою Мариною, що то робити.
Тим часом із корабля вийшли на подвір'я міжпланетні мандрівники і визволили Лялю з Кашею. Можна б випустити й дідуся. Щоправда, ключа від хати бабуся забрала з собою, а на горище інакше як з коридорчика не потрапиш. Дідусь заволав, що його силоміць утримує дружина і що план польоту може бути порушено. Він доручив Каші брати діжку і летіти замість нього. Каша зраділа, підхопила на роги діжечку і потрюхикала до човника. Дорогу їй показали зелені друзі. Каша давно мала мрію покататися на дельтаплані, тож раділа майбутній мандрівці. Потім інопланетяни викопали Куща, опустили його корінням у діжечку, засипали земелькою і гарно полили водою з озера. Далі діжечку занесли до човника, Каша закрила люк, Гооо сів за кермо, і вони полетіли.
Розділ XIV. Про те, як сумно залишитися вдома, коли твої друзі вирушили в подорож до Києва на міжпланетному човнику
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Бабуся Катря повернулась від товаришки за годину. Нічого путнього та їй не порадила. Cказала тільки, що був Карпо у неї вдень із якимись дітлахами в зелених спортивних костюмах. Діти, вона так зрозуміла, мають їхати на змагання до Києва, і їм ніде ночувати. Повернувшись додому, бабуся побачила, що Каші немає, проте Карпо виявився на місці. Дідусь сказав, що до Федора замість нього Каша полетіла. Уночі дідусеві снилося, що Каша захотіла навчитися керувати човником і якимось чином умовила братів дати їй штурвал. І сталося так, що корабель вона посадила не на Прирічній, а в зоопарку. Був у сні в зоопарку і Федір із сином та дружиною Маргаритою.
Розділ XV. У якому Каша, троє прибульців та Кущ знайомляться з нічною столицею
Вгадати, де розташований потрібний будинок у Києві на Прирічній вулиці, було складно. Прибульці мали карту міста, але серед ночі будити людей і набиватися до них у гості не хотілося. Човник вирішили посадити на березі затоки Дніпра, куди виходили вікна більшості будинків вулиці Прирічної. Усі вирішили поглянути на нічне місто. Потрапивши на пляж, друзі побачили різні чудернацькі скульптури з піску. Каша зачепила копитом хвіст русалки і ненароком зруйнувала його. Гоо швиденько все поправив. Потім націлив на русалку прилад, подібний до ліхтарика, і скульптура вмить закам'яніла. Коза вирішила, що вони мусять зліпити дідуся Карпа. Інопланетяни послухалися і невідомо звідки взятими маленькими пропелерами нагнали величезну купу піску. За годину піщаний дідусь вже дивився в небо. Поруч стояла піщана коза з дзвіночком на шиї. На дзвіночку було написано "Ляля". І дідусь, і Ляля були дуже подібні самі до себе. Потім Гоо направив на скульптури ліхтарика, і вони закам'яніли.
На світанку друзі побачили оголошення про міський конкурс на кращу скульптуру, виконану з піску, на який запрошуються всі охочі. Мандрівники й гадки не мали, що весь час, поки вони в ліпили дідуся Карпа з Лялею, за ними з кущів спостерігав якийсь дядечко.
Розділ XVI. Про те, як дідусь Карпо, бабуся Катря та Ляля отримали звістку від друзів
Уранці дідусь Карпо увімкнув телевізор і побачив київський пляж, на якому вже другий день тривала виставка піщаних скульптур. Вони з бабусею не могли повірити, коли побачили піщаного дідуся і Лялю. Ця скульптура з назвою "Мрійники" отримала перше місце. Проте автор, чи автори, шедевру на нагородження чомусь не з'явилися. Дивним також було те, що всі скульптури ні з сього ні з того зробилися дуже міцними, ніби з каменю. Крізь натовп до телекамери протиснувся дядечко, який говорив про козу неземної краси, дивних істот зеленого кольору, шикарний гіллястий кущ, який розмовляв людським голосом. Ведучий пожартував, запитавши дядька, чи не бачив він також Чорну Руку і Вершника без голови. Від таких новин дідусь був дуже щасливий. Ляля нишком заглянула в кухню, і бабуся навіть не вигнала її.
Розділ XVII. У якому бузина зустрічається з київським дядьком
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Мандрівники поспостерігали за нагородженням із висоти кількох метрів, а потім полетіли шукати потрібний будинок. Дядько Федір жив на останньому, дев'ятому, поверсі. Човника посадили на даху, Го та Гоо винесли діжечку з Кущем. Балкон дядька Федора був незаскленим. Тож залишалося просто спуститись на нього – і ти вже в гостях. Так вони і зробили. Коли всі опинились на балконі, то побачили через вікно, що всередині квартири дуже охайно. Каша обережно постукала рогами в скло, потім ще, голосніше. Нарешті у дверях з'явився спантеличений огрядний дядько в окулярах. Він відсунув тюль і побачив красиву вгодовану козу, трьох хлопчиків і якісь гілляки. Дядько думав, що це все вигадала його дружина, щоб привітати з днем народження. Чоловік запросив усіх всередину. Почувши, як коза балакає людською мовою, дядько потер скроні, вуха, зняв окуляри, потім знову насадив їх на ніс. Каша розповіла, що родом з Полісся, з рідно села цього дядька. Той нічого не розумів, думав, що перевтомився на роботі. Каша запитала, чи Федір Петрович чув вислів "У городі бузина, а в Києві дядько?", бо хоче дізнатись, що станеться, коли київський дядько зустрінеться з бузиною. І не просто з бузиною, а з бузиною, яку він колись власноруч посадив. Дядько подумав, що захворів, але надіявся до завтра одужати. Він розумів, що в реальному житті таке неможливе, бо бачить прибульців і розмовляє з ними про бузину, яку колись посадив.
Згодом дядько торкнувся усіх з надією, що вони зникнуть, але цього не сталося. Каша попросила капусти і отримала миску брюссельської капусти. Такої вона зроду не куштувала. А коли дядько пішов ще й по моркву, на порозі квартири з'явилася його дружина Маргарита. Вона любила командувати дядьком Федором і всіма, хто потрапляв у її поле зору. Жінка побачила козу, яка їла з глиняної миски брюссельську капусту, стару діжку з Кущем і дітей, вбраних в зелені костюми і з лицями, помальованими зеленою фарбою. "Ге-е-еть!" – пролунало так голосно і пронизливо, що Каша в два стрибки опинилась на балконі. За нею поспішили прибульці, не забувши прихопити діжку з Кущем.
Розділ XVIII. Про несподівані пригоди, які можуть статися, поки чекаєш на повернення друзів
Дідусь Карпо сумував, Ляля теж не мала настрою, тож вирішила поїсти капусти на городі. Згодом вона пішла до дідуся на озеро. Там саме якась жінка акуратно складала одежу на березі, бо хотіла скупатися. На купі одягу лежав солом'яний капелюх. Ляля підкралася, взяла капелюх і побігла. Він апетитно пах, тож кізочка почала жувати його. Потім вона понесла капелюх до дідуся. Той наказав віднести назад, але жінка уже бігла до них. Дідусь почав просити пробачення, та жінка не могла заспокоїтися. Дідусь зрозумів, що треба тікати. А за ним побігла і Ляля.
Пізніше дідусь загадав Лялі логічну загадку: Один дядечко опинився на березі річки, маючи купу капусти, козу та вовка. Біля берега був припнутий човник, але такий маленький, що в ньому міг поміститися тільки дядечко та вовк, або дядечко та коза, або дядечко та капуста. Запитання таке: як їм усім дістатись човном протилежного берега? Є одна умова: дідусь не може залишити на березі разом вовка та козу, а також не може залишити разом козу та капусту. Ляля не знала, як розв'язати таку задачу, тож вирішила, що дідусь і коза повинні штовхнути вовка в річку. Далі коза з'їдає капусту і вони щасливо перепливають на протилежний берег.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ XIX. Про те, як дехто з наших мандрівників на шляху до Брюсселя ще й на дельтаплані покатався
Корабель уже підлітав до села. Каша побачила світ, краєчок столиці. Прибульці, схоже, також були задоволені. Кущ не міг остаточно вирішити, чи вдалася його подорож. Ніби й дядька, який колись урятував йому життя, побачив, але якось воно не так усе склалося. Проте Кущ усвідомлював, що час від часу подорожувати набагато краще, ніж просто вікувати вік, учепившись корінням у ґрунт. Хоча, з іншого боку, рідний краєвид вселяв упевненість у завтрашньому дні.
Раптом Каша згадала, що з подорожі вони не везли ніяких подарунків. Го вирішив, що треба летіти по подарунки Брюссель, столицю Бельгії, де має бути повно капусти, яка б посмакувала Лялі.
Човник гойднувся і рвонув у небо. У дорозі друзі побачили справжній дельтаплан, а на ньому – якогось дядечка. Той летів і співав пісню якоюсь чудернацькою мовою. Каша теж хотіла так летіти, та інопланетяни пояснили, що вона не має рук, тож буде важко щось придумати. Друзі вирішили застосувати мішок із сітки-тіні – невидимої сітки. Прибульці прорізали чотири дірки для ніг кози і більшу дірку для голови. Ззаду мішок зав'язали на вузол і карабіном причепили до крила дельтаплана. До іншого крила для рівноваги причепили Гоо.
Хазяїн дельтаплана, уздрівши їх, на якийсь час утратив мову. Потім він спілкувався з інопланетянином німецькою мовою, а Каша нічогісінько не розуміла. Коли дядько завів пісню на честь цього польоту, Каша забекала на всю околицю. Шкода тільки, що ніхто цього не міг чути. Окрім Гоо, звичайно.
Розділ XX. Про гарне місто Брюссель та реформу в готелі
Ввечері дідусь Карпо вирішив подивитися новини. Як завжди, спочатку розповідали про важливі державні справи, а потім розповідали про дельтапланеризм, про те, що в Німеччині живе такий собі повітроплавець-аматор, якого нарекли на честь засновника дельтапланеризму Отто Лілієнталя. А вже тоді почалося щось неймовірне. Виявляється, сьогодні цей самий Отто літав спокійнісінько в синьому небі, аж раптом невідомо звідки до дельтаплана причепилися надзвичайної краси коза та зеленошкірий прибулець, які співали пісню. Дідусь та бабуся Катря заклякли, втупившись в екран, а Ляля навпаки, скакала, наче її обсіли бджоли. Дідусь не розумів, чому вони полетіли аж в Німеччину, а бабуся переживала, чи добре годують Кашу.
У цей час човник наблизився до Брюсселя, столиці Бельгії, де мандрівники мали запастися подарунками.