Спайк їв багато, тож скоро стало зрозуміло, що родині Вербицьких з її не надто розкішними статками ніяк не прогодувати ненажерливе чудовисько. Якось увечері Хома зазирнув до холодильника і не знайшов нічого м'ясного. Михась навіть продав свій бансай (рослину з Японії), а за ці гроші купив ковбасу. Бансаю вистачило аж на чотири дні, а потім гроші скінчилися і годувальники знову засмутились. Згодом Хома вирішив, що їм треба стати вуличними музиками. Та для цього треба було вміти грати хоч на якомусь музичному інструменті. Домінус Верба підказав друзям, що можна використати вуркоту. Михась здобув її того літа, коли під час канікул відвідав у карпатському селі бабусю. Бабусин сусід на прізвисько Шпак, жвавий балакучий дідок, виготовляв усілякі незвичні музичні інструменти. Михась здобув невеличку колекцію неймовірних музичних інструментів. Проте звуки, які з них лунали, були дуже дивні. "Клацка" клацала, ніби кінські підкови по бруківці, "бульбока" булькотіла, як гірська річка, "дудука" не дуділа, а саме дудукала, як одуд, "дзенька" дзеленчала, як овеча отара з дзвіночками на шиях. Та найдивніші були ті інструменти, що мали по кілька голосів водночас. От, наприклад, ця вуркота починалася як сопілка, а далі на ній з'являлося потовщення, схоже на половинку великої груші з отвором посередині, над яким були натягнуті струни, наче в кобзи.
15. Вуличні музики
Коли Михась і Хома збиралися на свої перші заробітки, мама несподівано доручила їм погуляти з Котькою, бо мала багато термінової роботи. Хома навіть зрадів, бо вважав, що зворушені бабусі закидають їх грошима, коли побачать ще й малу дитину на візочку. Незабаром брати Вербицькі у повному складі вирушили з під'їзду, хоч Михася мучили погані передчуття.Вони дісталися великого переходу, Хома знайшов місце між кав'ярнею та газетним кіоском. Цілу дорогу Михась сперечався з Хомою, з'ясовуючи, хто з них співатиме, а хто гратиме на вуркоті, але, опинившись на місці, хлопець відчув, що ні за які скарби не зможе змусити себе видушити бодай пів куплета. Він мовчки взяв вуркоту і тицьнув у липкі рученята Котьки клацку. Хома начепив на кінець хвоста дзеньку, виставив величенького маминого полумиска, ретельно прокашлявся і вони ушкварили. Хома витанцьовував і горлав, тож одразу почав збиратися натовп. Усі хотіли дізнатися, звідки лине таке жахливе ревище. Люди обурювалися, жаліли собаку, обговорювали те, що діти вдягнені добре. Хтось хотів викликати поліцію. Михась ладен був провалитися крізь землю, та коли глянув вниз, то побачив, що миска майже повна.
16. Фіолетовий красень та жовтий карлик
Михась не вірив своєму щастю, але раптом почув якусь дивну розмову. Два чоловіки говорили про Хому і бачили в ньому не собаку. Один був високий, стрункий красень-блондин з довгим кучерявим волоссям. У його вусі блискотіла золота сережка, а вдягнений він був у довге пальто з фіолетової крокодилячої шкіри. Другий, навпаки, був невеличкий на зріст, майже карлик. В цього було непорушне жовте східне обличчя і непропорційно широкі плечі. На коротуні був непоказний сірий плащ з каптуром. З-під складок плаща помітно випирала кобура.Білявий молодик попросив Михася продати йому пса. Хлопець відмовився, навіть коли побачив товсту пачку доларів. Пропозиція молодика зовсім не засмутила Хому, це йому радше лестило. Друзі рушили додому, але чоловіки пішли слідом за ними. Михась з братом і Хомою помилково опинилися у ще не добудованій частині підземного переходу. Михась розумів, що треба повертатися й шукати якийсь інший шлях, але десь там причаївся той фіолетовий зі своїм озброєним карликом, і хлопчик боявся знов зустрітися з ними. Зрештою прохід перегородили іржаві ґрати, потім братів Вербицьких огорнула цілковита темрява. Коли світло з'явилося, Михась побачив, що Котьки і Хоми немає. У правій руці хлопця теліпався шматок обрізаного повідка, а лівою він штовхав порожнього візочка.
17. Нюхати!Шукати!Рятувати!
Хлопець заметушився підземними коридорами, один старий порадив Михасеві звернутися до поліції. Там хлопець не знайшов допомоги, бо йому повідомили, що слідчі дії починаються за три доби після факту зникнення. Крім того, треба було привести батьків. Хлопець уявив собі, як повідомляє мамі, що загубив Котьку, і йому стало так погано, як ще ніколи в житті не бувало. Йти було нікуди, проте ноги самі принесли його до того місця, де в недобудованій частині переходу стояв покинутий Котьчин візочок. На картатій ковдрі лежала клацка і повний дрібних грошей полумисок. Михась висипав гроші на землю і потягнув візочок додому.Дійшовши до будинку, хлопець довго стояв біля під'їзду, а потім згадав про Спайка. Уламком цеглини він збив іржавий замок, відчинив двері підвалу і зробив крок у темряву. Михась сказав, що сьогодні головна страва – це він, а потім розповів про жахливі події. Хижак уважно слухав, а потім сказав: "Нюхати! Шукати! Рятувати!" Михась оговтався і зрозумів, що нарешті знайшовся хтось, хто його вислухав і повірив, хтось, хто готовий допомогти. Він міцно прив'язав решту повідка, що й досі звисав з його зап'ястка, до нашийника Спайка й вони рушили.
18. Крамниця "ELITE"
У переході хижак ретельно винюхав те місце, де обривалися сліди драконячих лап, і впевнено потяг Михася праворуч. Досить швидко вони опинилися на вулиці. Дракон прикидався собакою, люди з осторогою обходили цього здоровезного гладкого ротвейлера з моторошно-червоними очима. Несподівано чудовисько сіло просто посеред тротуару перед вітриною дорогого бутіка. Це була крамниця дорогої шкіргалантереї. Над ними палахкотіла, вибухаючи неоновими зірками, назва: "Elite". На вітрині у світлі прожекторів виблискувала надзвичайно елегантна жіноча сумочка. Вона була блакитна, луската, точнісінько, як спина Хоми. Страшний здогад миттю промайнув у Михасевій голові. Інші сумки, портфелі і саквояжі були зроблені із незвичайної шкіри. "Драконяча шкіра!" – заревів Спайк. Люди перелякано кинулися врозтіч від оскаженілого "собаки". То ось для чого знадобився Хома тому молодикові, але навіщо йому Котька? Спайк підказав, що Котьку хочуть згодувати драконам. Від жаху Михась нічого не міг придумати. У крамницю не можна було заходити з тваринами, тож хлопець зайшов сам.Його зустріла фарбована білявка з чарівною посмішкою на вустах. Хлопець збрехав, що він племінник хазяїна крамниці. Білявка подзвонила до Амура Ґаланта і повідомила, що прийшов хлопчик. Ґалант з'явився в лимонно-жовтій сорочці і вузеньких шкіряних штанцях. Він сказав, що нічого не знає про собаку та дитину і пригрозив, що викликає поліцію, бо впіймав хлопця на крадіжці. Після цього красень засунув Михасеві в кишеню дорогий гаманець. Та тут з'явився карлик і сказав, що краще хлопця зловити, бо зайві 35 кілограмів якісного корму не завадять. Михася схопили, він був у розпачі, бо батьки не знали, де його шукати, навіть Спайк навряд чи помітив, як він зайшов до крамниці.
Вони пройшли через складські приміщення, заставлені виробами з драконячої шкіри, вийшли у внутрішній двір, перетнули його й опинилися перед масивними сталевими дверима із складним кодовим замком. Охоронець почав набирати цифри, а хлопець озирався у пошуках виходу. Двір був глухий, але в напрямку вулиці тягнувся довгий проїзд, який закінчувався масивною металевою брамою з гострими шпичаками по вершках. Михась щосили копнув карлика, якого звали Треш, в коліно. Той схопився за коліно, а хлопець щосили дременув до воріт. Треш наздогнав його і схопив, ретельно зав'язав Михасеві рота його ж шаликом. Карлик вдруге потяг хлопчика до дверей, що встигли за цей час знову зачинитися.
І раптом позаду них щось важезне гучно вгатилося в браму. Треш із Михасем озирнулися. Просто у них на очах металеві листи почали прогинатися, викривлятися, а в деяких місцях їх наскрізь прохромлювали гострі пазурі. Михась зрозумів, що це Спайк. Невиразна тінь перевалилася через гострі шпичаки, які під великою вагою загнулися донизу. Примара глухо бухнулася донизу і зачаїлася в темному місці, було чутно тільки важке дихання. Отже, Олельків дракон вчасно скористався своїм умінням перетворюватись на тінь. Спайк чекав, поки карлик відчинить кодовий замок, бо як же інакше вони зможуть потрапити в драконарій, щоб порятувати Котьку й Хому? Треш навіть нічого не зрозумів, коли Спайк зайшов разом з ними всередину.
19. Драконарій
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.Авторські права на переказ належать Укрлібу
Коли закінчився коридор, вони опинилися у величезному приміщенні. З усіх боків їх оточували грубі ґрати, за якими вимальовувалися велетенські силуети. Тут були дракони у клітках. Був тут і Хома. З'явився Амур Ґалант, який тримав у руках пошарпаний барабан. Були тут і два горилоподібні вантажники, які годували драконів. У величезній мисці, повній якоїсь зелені, порізаних фруктів, сидів Котька. Його несли на обід дракониці на ім'я Лихоманка. Михася мав з'їсти дракон на ім'я Хай-Тобі-Грець. З хлопця миттю зірвали куртку і посадили серед куп ковбас, надійно прив'язавши до отворів на краю посудини, щоб не втік.
Лихоманка була величезною, у чотири рази більша за Хому. Луска на спині в Лихоманки виблискувала щирим золотом, довга шия граційно вигиналася, очі мінилися синіми вогнями. Дракониця уважно стежила за посуванням миски, і від збудження складала та розкладала блискучі крила, пристрасно нюхала повітря і часто облизувалася роздвоєним язиком. З-під її верхньої губи визирали бездоганно білі гострі ікла. Михась не міг дивитися, як вона їстиме братика. Однак тепер Михась угледів власну долю в образі справжнього дракона-велетня, чия смарагдово-зелена шия здіймалася аж під стелю, а хвіст звивався гігантськими кільцями. Його страховидну морду прикрашало кілька різних за розмірами рогів, і кожен з них був більший за хлопця. На щастя, Михась і Котька самі були драконами, то ж їх ніхто не з'їв.