Він зважився і простяг руку для привітання найменшому, Гооо. Той трохи зніяковів, примружився, встановлюючи подумки зв'язок з тлумачно-перетлумачним довідником. Десь далеко на його планеті горталися сторінки багатотомного видання, і на Землю почали надходити перші тлумачення. Їх було багато, тож Гооо розгубився. Гоо тим часом також гортав сторінки тлумачника-перетлумачника. Там якраз ішлося про те, що коли на планеті Земля руку простягає особа жіночої статі, то цю руку треба поцілувати чи, подавши свою руку, йти з нею до танцю. Гоо вирішив поцілувати руку, але це дідуся спантеличило. Кози почали з цього реготати. Дідусь запросив прибульців у затінок, під бузину. Він пішов першим, за ним зелененькі. Кози також ішли, бо їм було цікаво.
Розділ VI. Про те, як непорозуміння було з'ясовано
Поки вони наблизились до куща, зелененькі вже знали, що таке бузина. Тлумачник-перетлумачник надіслав інформацію. Біля куща дідусь першим сів на траву, у нього за спиною вмостилися Ляля з Кашею. Го, Гоо та Гооо трохи постояли, подивились один на одного і також посідали. Вони почали з'ясовувати, хто кого кликав. Го сказав, що їх кликав голос, дуже схожий на голос дідуся. Ляля і Каша сказали, що ніхто не кликав прибульців. Дідусь представився: "Карпо Петрович, можна просто: дідусь Карпо". Інопланетяни вказали свої імена, і Каша одразу назвала їхні імена найбезглуздішими. Ляля додала, що так їх кличе дідусь, коли вони десь розважаються. Виходить, оте "Го-го, коза, гоо-гоо, сіра!" міжпланетні мандрівники прийняли за свої імена? Нічого собі! Коли Ляля сказала прибульцям, що їх ніхто сюди не кликав, зелененькі підвелися і зібралися летіти. Та дідусь розхвилювався, він не хотів, щоб інопланетяни покидали їх. Та і Ляля з Кашею не сподівалися, що все так закінчиться. Кози похнюпили голови, показуючи, як їм соромно за свою поведінку, підступили до зелененьких прибульців і перепросили. Прибульці дуже здивувалися: спершу від них хотіли відкараскатись, а за мить уже сумують, що скоро доведеться розпрощатися.
Розділ VII. Про те, чи вдалося Лялі, Каші, дідусеві Карпу та міжпланетним мандрівникам підкорити бігборд
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Нові знайомі вирушили до бігборда, на якому були написані гарні слова. Зелені брати не збиралися покидати цієї планети, заселеної дивними істотами. На Салатті, з якої прибульці прибули, давно вже не було ані трав, ані дерев, ані природних запахів та звуків, ані тварин. Колись їхня планета також була заселена всілякою живністю, але то було дуже давно.
Першими на бігборд сіли прибульці і привітно помахали отетерілим козам та дідусеві зеленими ручками. Мимо бігборда мчали машини, автобуси та маршрутки. Люди звернули увагу на чудернацьку зелену трійцю. Дідусь і незчувся, коли прибульці підняли і його на бігборд. За ним настала черга Лялі, а за Лялею – Каші. Опинившись нагорі, всі замовкли і стали роздивлятися довкола.
Людей внизу ставало все більше. Глядачі метушилися, не знали, що робити, телефонували всім підряд, фотографували бігборд. Дідусеві це страх як не подобалось. Він сказав людям, що тут знімають кіно про інопланетян. Люди не йшли геть, бо хотіли стати масовкою. Дідусь боявся, що прийде і його жінка з сусідами. Ото сором! На старості років сидить тут замість того, щоб лагодити паркан чи дивитись телевізор, як усі люди.
Розділ VIII. Про те, що підкорення бігбордів не залишає глядачів байдужими
Дідусь Карпо, двоє кізочок і троє інопланетян сиділи на бігборді ще деякий час. Люди внизу вигукували всілякі дурниці, хтось навіть запропонував повалити бігборд, щоб усі нарешті перезнайомились. Прибульці, дідусь і кози вирішили тікати. Го за допомогою блискучого браслета наблизив човника до краю бігборда, і всі залізли всередину. У човнику було чисто, але трохи тісно. Інопланетяни не знали, що робити далі. Внизу тим часом зчинилася метушня, бо всі, хто сиділи верхи на бігборді, кудись зникли. Ляля, Каша та дідусь Карпо роздивлялися по човнику: все навкруги сяяло і наштовхувало на думку, що ті, хто створив цей човник, значно випередили землян у своїх технічних досягненнях.
Човник прилетів до куща бузини, і всі по черзі вийшли. Дідусь був втомлений, Каша була переповнена враженнями, а от Лялі переліт радості не приніс. Вона ледве стояла на ногах, у голові їй паморочилося. Усі сіли в тіні кущика і відчули, що потроху приходять до тями. Го нахилив гілочку бузини, дізнався від дідуся її назву, а потім йому надійшло повідомлення: "У городі бузина, а в Києві дядько". Дідусь пояснив, що насправді йдеться не про дядька бузини, а просто про якого-небудь дядька, який живе в Києві. Він там, а бузина тут.
Розділ IX. У якому бузина все пояснює
І тут сталося справжнє диво. Кущ бузини заговорив. Ні дідусь, ні Ляля з Кашею навіть уявити не могли, що з кущем можна побалакати. Виявилося, що Кущ завжди мріяв познайомитися хоч із якимось київським дядьком, бо вже втомився слухати про те, що "на городі бузина, а в Києві дядько". Кущ хотів висловити свою думку щодо цього всього. Він вважав, що коли не кажуть про когось конкретного, це має означати, що підійде будь-який дядько, що мешкає у Києві… Але кущ мав на гадці, що цей дядько мав би колись жити в їхньому селі. Потім Кущ розповів, як він колись давно ріс на городі баби Марини. Вона вирішила позбутися куща, тож покликала внука, щоб він кущ викопав і десь викинув. Онук, Федя його звали, акуратно підкопав з усіх боків коріння і посадив неподалік озера. Той хлопчик виріс і став дядьком. Дідусь згадав, що зараз той Федя у Києві живе. Тільки як адресу його взяти? Може, баба Марина скаже? Усі, не змовляючись, кинулися до човника, а Кущ навіть не встиг сказати, що знає адресу.
Розділ X. Про те, як дідусь Карпо намагався дізнатись адресу київського дядька бузини
Човник покотився по пустирю та зупинився навпроти подвір'я баби Марини. Вона саме сиділа на стільчику біля ґанку і перебирала гречку, бо на вечерю захотіла каші. Дідусь Карпо привітався, вони почали розмовляти. Ляля з Кашею стояли біля дідуся, а позаду були міжпланетні мандрівники. Баба Марина добре знала дідових кізочок, а от прибульців прийняла за учнів молодших класів. Вона гадала, що діти у цих костюмах на якісь змагання зібрались. Коли почалася розмова про Федю у Києві, бабуся розповіла, що у нього все добре, він має красуню-жінку, кота і папугу. Дідусь сказав, що хоче в столицю до Феді навідати, але не знає адреси. Баба Марина одразу вдала, що погано чує. Дідусь намагався говорити дуже голосно, та нічого не допомагало. Коли він зрозумів, що зусилля даремні, то пішов геть зі своїми друзями. Коли за незваними гостями зачинилася хвіртка, баба Марина мовила до себе, що адреси не дала, бо дідусь і його команда певно хочуть в Києві жити у Федька, поки триватимуть змагань. Але не бачити їм адреси її золотого онучка.
Розділ XI. У якому Кущ розповідає про капосну поштарку
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Ляля, Каша, дідусь Карпо та міжпланетні мандрівники повернулися до бузини. Кущ розповів, що знає адресу, бо поштарка часто лягає відпочити тут. Приїде на велосипеді, ляже поруч з кущем в траві та читає листи. Якщо там щось важливе, то встає і несе адресату. А якщо всякі дурниці, то дере листа на дрібні шматочки. Почувши таке, Каша вирішила влаштувати поштарці помсту – трохи за нею побігати. Кущ продовжив розповідь. Одного разу поштарка лежала в траві та читала вголос листа, у якому Федя писав, що отримує пристойну зарплатню, нещодавно оженився, цього літа планує їхати у Єгипет. Кущ запам'ятав адресу, бо поштарка тричі повторила її, раптом доведеться до столиці з'їздити. І Кущ назвав вулицю – Прирічна, а потім номер будинку та квартири. Дідусь декілька разів повторив адресу вголос, Ляля з Кашею також повторювали. Міжпланетні мандрівники не напружували мозок, бо все, що вони чули і бачили, запам'ятовувалось навіки без жодних зусиль.
Розділ XII. Про те, що можна вирішити, посідавши на травичці довкола куща бузини
Наближалась вечірня пора, а довкола Куща сиділи ті, хто поклав собі з'ясувати нарешті стосунки між бузиною та київським дядьком. Можна було відрядити дідуся в Київ до Федора, щоб прямо спитати: "Що ви маєте до бузини, яка росла колись у городі вашої бабусі, а потім ви її пересадили ближче до озера?". Почувши, що дідуся збираються відрядити самого, Каша сказала, що дідусеві не так-то просто буде зникнути з дому. Дідусь вирішив, що піде додому і відпроситься на два дні. Також він вважав, що потрібно взяти до дядька Куща. А то на словах воно якось незрозуміло, що за бузина? А тут буде конкретний Кущ і конкретний дядько. І хай собі розбираються, що до чого. Кущ можна було посадити в діжку. Тож дідусь побіг відпрошуватись, а заодно й по діжку. Каша з Лялею згадали, що вже давно пора пожувати травички з квіточками. А Кущ завмер, бо вже не був упевнений, що йому справді потрібен той дядько.
Розділ XIII. Про те, як жіноча недовірливість змінює плани
Коли дідусь Карпо наблизився до своєї хати, його дружина, бабуся Катря, саме лагодила вечерю. Побачивши чоловіка, Катря зраділа і подумала, що він вже й кіз зачинив у хліві. Дідусь збрехав, що вони вже третій сон бачать. Він вирішив спершу повечеряти, а після цього сказав, що його не буде вдома найближчі два дні. Бабуся подумала, що чоловік зібрався на риболовлю. Він також сказав, що одну козу бере з собою. Та коли дідусь сказав, що в лузі сіли міжпланетні мандрівники, які зацікавились кущем бузини, бабуся відчула, що чоловік дражниться з неї. Як так уже дуже хоче на ту риболовлю, то міг би щось правдоподібніше вигадати, а то астронавта з себе корчить.
Потім дідусь згадав, що треба взяти діжку. Бабуся сказала, що викотить діжку сама, а дідусь хай зачекає, поки вона подоїть корову. Насправді корова вже давно була видоєна. Бабуся тим часом побігла до озера, бо побачила, що кіз вдома нема. На березі, біля куща бузини, вона знайшла кіз і погнала їх додому. Каша з Лялею йшли неохоче: всі чекали на дідуся з діжкою, а прийшла хазяйка. Човник міжпланетних мандрівників тихенько рушив слідом за козами і зрештою сів просто на подвір'ї.