Стислий переказ скорочено. Авторські права на переказ належать Укрлібу
1. Варязький посол у Києві
Інгвар, посол норвезького королевича Гаральда, пливе Дніпром до Києва. Вражений багатством і просторами Русі, він бачить позолочені бані над зеленими пагорбами, укріплені міста, череди худоби, розвинені ремесла — і порівнює це з суворими, скупо-земельними північними берегами, звідки він прибув. Від самого Новгорода до "стольного града" проступає сила, лад і культура.
Місія Інгвара делікатна: сватати князівну Єлизавету Ярославну за Гаральда (майбутнього короля Норвегії), який колись служив у київській дружині, закохався, сватався — та дістав відмову. Тепер, після походів і слави в Італії та Сицилії, просить ще раз. Посол розуміє: серце князівни здобути важче, ніж міста в бою.
На березі послів зустрічають княжі люди. Процедури суворі, але шанобливі: дарунки для Ярослава й його доньки приймають, проводять угору Боричевим узвозом. Інгвар, задихаючись від крутизни й краси, вперше бачить Поділ з білими хатами, торгівлю, храми — і чує над містом мелодійний передзвін.
2. Храми, школа, книжність
Посол просить завести його спершу до храму. У Десятинній церкві він вражений мозаїками й співом хлоп'ячого хору — "ніби янголи співають". Тлумач Івор пояснює: після Володимирового хрещення при церквах діють школи, а київський двір славиться освіченістю. Ярослава вже прозвали Мудрим: він засновує книжну справу, переклади, бібліотеку при Софії Київській, де працюють писці; до переписування долучаються й князівни.
Інгвар дивується: слов'яни мали письмові знаки ще до Кирила і Мефодія; згадують і давні "черти і рези", й те, що в Херсонесі бачили книги, "писані руськими письменами". Посол розуміє: освіта — один із наріжних каменів сили Русі.
3. Княжий двір і Ярославни
На богослужінні Інгвар намагається розгледіти княжу родину. Перед очима — Ярослав зі спокійним, владним поглядом, поряд — княгиня Ірина (Інґігерда), синів і доньок у розшитих шатах оточують бояри й дружинники. Пишний хід прямує до щойно спорудженого Софійського собору.
У Софії сліпить золото, велич мозаїк. Народ падає ниць, а князь стоїть рівно — "Божий обранець на землі", будівничий храмів і держави. Інгвар ловить очима Єлизавету — золотоволосу дівчину "в гривні", прислухається до власної надії: якщо в ній б'ється живе серце, воно відгукнеться на пісню Гаральда, справжній стогін закоханого воїна-поета.
"…Тільки діва руська в золотій гривні
Гордує мною…"
Посол розмірковує й про династичні шлюби Ярослава: той одружив синів із візантійською царівною і сестрою польського князя; дочки призначені на корони різних держав. Це не лише родинна слава — це політика миру, союзів і впливу.
Стислий переказ скорочено. Авторські права на переказ належать Укрлібу
4. Успіх місії: доля Єлизавети
Місія увінчується успіхом: у 1045 році Єлизавета Ярославна рушає до Норвегії — до суворих скель і холодного моря, але й до палаючого кохання Гаральда і корони королеви. Через двадцять років вона овдовіє (Гаральд Суворий загине у війні з Англією 1066 р.), а згодом стане дружиною данського короля Свена Естрідсена. Її образ піде в саги — як горда русокоса, що принесла на Північ мир і книжну мудрість.
5. Анна Ярославна: прощання з Києвом
Окрема лінія — Анна Ярославна. Київ гуде святами: князівна покидає отчий дім, вирушаючи до Франції. На возах — скрині з золотом, шовками, перськими килимами, хутрами, і головне — книги, а ще власні вишиванки — барви рідної землі.
Анна стоїть на порозі, дивиться на задніпровські луки, на дівчат-подолянок, що заводять "кривого танця", і тихцем витирає сльозу. У гридниці гуде музика, скоморохи жартують — народні веселощі живуть поруч із церковними обрядами. Анна знімає з полиці Євангеліє у золотому окладі: вона забере книжки з собою — в далекому світі вони пахнутимуть домом.
6. Французька місія і Софія Київська
Тим часом французька делегація на чолі з єпископом Готьє Савояром торгується й молиться водночас: їхня держава роз'їдена свавіллям васалів, королівська влада слабка; їм конче потрібен союз із сильною Руссю — і шлюб Анни з королем Генріхом І.
Гостей ведуть у Софію; князь затримується, підкреслюючи вагу своєї постаті. У храмі єпископ завмирає перед поглядом Богородиці: "Чи добре діло робиш, єпископе?" — і виправдовується державним інтересом. В урочистості з'являється отець Іларіон — майбутній митрополит — і виголошує "Слово про закон і благодать": апофеоз хрещення Русі Володимиром і величі Ярослава, прославлення роду, церкви, держави:
"Глянь на град величністю сяючий,
Глянь на церкви квітучі…"
Тлумач пояснює єпископу: Ярослав не хоче залежати від Візантії у церковних справах, тому ставить русина митрополитом. Держава і церква разом творять "високу Софію" — у прямому й переносному сенсах.
7. Шлюб Анни та її шлях у Франції
4 серпня 1049 року Анна вінчається з Генріхом І (у Реймському соборі). Вона дарує місцевому єпископу своє Євангеліє — глаголичний рукопис, що збережеться крізь віки як унікальна пам'ятка.
Життя у Франції непросте: невелике королівство, влада роз'їдена великими сеньйорами; але Анна переносить часточку Києва — будує храми в руському стилі з фресками й мозаїками (один зберігся у Санлісі, 1060). Після смерті Генріха І Анна стає регентшею малолітнього Філіппа І, фактично керує державою, підписує акти кирилицею, залишає кириличні написи на стіні церкви св. Вінсана — зримі сліди культури Русі на гальській землі.
Пізніше хроніки пов'яжуть її ім'я з графом Раулем Крепі-ен-Валуа; попри папську заборону, вона офіційно виходить за нього заміж. У 1075 востаннє підписує державний документ. Доля особиста складна, але слід культурний — міцний.
Стислий переказ скорочено. Авторські права на переказ належать Укрлібу
8. Пам'ять і спадок
Століття минають. Камінь кришиться, руйнації йдуть за війнами. Та сліди мудрості — живуть. У Софії — гробниця Ярослава Мудрого; у французькому Вільєрі — загадкова могила королеви Агнес (Анни), про яку легенди кажуть: "достопам'ятна дочка Ярослава Мудрого". Угорські літописи згадують Анастасію-Асмунду, що принесла на Дунай любов до знань. Норвезькі саги — Єлизавету, яка зробила Гаральда поетом і принесла на Північ книжну мудрість.
Фінальна думка твору — понад часом: найбільше багатство народу — духовний скарб. Ярослав зводив державу не лише мечем, а книжністю; його доньки не просто виходили заміж у королівські доми — вони нестифікували культуру, закладали союзи, будували школи й храми, лишали рукописи, що переживають політичні бурі.
Стислий переказ скорочено. Авторські права на переказ належать Укрлібу