Золоті, срібні, мідні, вони брязкали на кам'яну долівку, і їх ставало чимдалі більше й більше. Коли Мо згорнув книжку, золотий дощ припинився. Каприкорн похвалив Чарівновустого і поглузував з Даріуса, який вичитував тільки іржавий брухт. Чорні куртки за наказом Каприкорна почали згрібати монети до мішків та скринь. Меґі помітила, що люди Каприкорна навіть бояться її батька. Усе, що сталося, лишало холодним, здавалося, тільки Каприкорна. Він наказав читати наступну книжку. Елінор обурилася і сказала, що вони хочуть додому. та ніхто її не слухав. Мо змушений був узями казки "Тисяча і одна ніч".
Та цього разу з книжки не вийшли скарби, з'явився хтось живий. То був хлопчина, якого спершу помітила тільки Меґі. Він був десь років на 3-4 старший за Меґі, мав на голові тюрбан, смагляве обличчя і чорні очі. Коли його помітили всі, він кинувся тікати. Та скоро його зловили і побачили, що зник один з людей Каприкорна — Фульвіо. Каприкорн наказав посадити хлопця під замок, а Мо отримав наказ читати далі. Чарувновустий відмовився читати, говорячи, що стомився. Каприкорн відповів, що сьогодні був лише іспит, а завтра йому потрібно буде вичитати дещо інше.
Він підійшов до коробок, де колись лежали книжки, і витяг ще один том "Чорнильного серця"! Каприкорн сказав, що це єдиний, його персональний примірник, з якого Чарівновустий завтра має вичитати одного товариша з його минулого.
ПЕРСПЕКТИВИ НЕВТІШНІ
Мо, Меґі та Елінор відвели назад у комірчину і нагодували досхочу. Меґі хвилювалася задолю того хлопця, якого вичитав Мо. Елінор і Мо були мовчазними, а згодом тітка заплакала. Мо звинувачував себе у всьому, що сталося.
До них прийшов Баста, а з ним була стара жінка, яку звали Мортола. Вона принесла Мо гарячий чай з медом, щоб його горло було завтра як новеньке. Мо спитав, що вони зробили з хлопчиною, а Баста натякнув, що той може стати одним з людей Каприкорна.
Згодом Мо розповідав дочці і тітці одну зі своїх вигаданих історій і таким чином заспокоював їх. Вони незчулися, як поснули. А вночі прокинулися, бо хтось намагався відімкнути замок. То був Вогнерукий. Елінор досі була на нього зла, але він кинув їй в'язку ключів, між якими був ключ від її машини. Вогнерукий говорив, що хоче тікати з ними. Мо не хвилювало, яка була причина, головне — вибратися звідси, а ще він хотів забрати з собою хлопчину.
Вогнерукий швидко впорався із замком, за яким був хлопець. Меґі перша ввійшла до хлопця і попросила йти з ними. Спершу він мовчав, потім хотів втекти. Мо сказав, що всюди варта, тому краще тікати з ними.
Вогнерукий йшов першим і вів втікачів Каприкорновим селом. Коли вийшли з села, лишилося тільки перетнути автостоянку. Біля неї була огорожа, за якою був майдан, де Каприкорн справляв всілякі свята й урочистості. На стоянці було багато автомобілів, машина Елінор стояла також тут, трохи збоку від решти. Хлопчина поглядав на машину, як на звіра. Перш ніж їхати, Вогнерукий попроколював шини у всіх машин. Він якось дістав Бастин ніж.
Коли вони рушили, Меґі помітила на стоянці чоловіка, який виліз з якоїсь машини. Він почав стріляти з рушниці вслід втікачам.
Вони їхали, а хлопчина повторював собі, що це все просто сон. Мо довідався, що звати хлопця Фарид. Тим часом у Меґі виникло бажання мати таке ж вміння, як у батька. Коли Елінор сказала, що їхатиме без зупинок, втікачі побачили, що за ними женуться.
ЗМІЇ І КОЛЮЧКИ
Вогнерукий просив додати газу, але бензин уже закінчувався. На одному з крутих поворотів у них луснуло переднє колесо, і "комбі" Елінор застиг під гіллям дуба. Вони вийшли з машини і почули, здалеку долинуло хурчання двигуна. Вирішили прибрати машину з дороги, зіпхнути зі схилу, але нічого не вийшло.
Усі вийшли на шосівку, перелізли через бордюр й подерлися схилом угору. Мо тяг за собою Меґі, а Вогнерукий допомагав Фаридові. Елінор мала досить клопоту і сама з собою. Коли переслідувачі наблизилися, втікачі сховалися під деревом. Машина проїхала далі, але згодом повернулася. Меґі побачила, як машина спинилася за кілька кроків від того місця, де вони зіпхнули з дороги "комбі". З фургона вийшло двоє чоловіків. То були Баста і Пласконіс. Вони перевірили машину і подалися шукати втікачів. Пласконіс говорив, що треба повернутися по собак, щоб вони знайшли слід.
Вогнерукий вів усіх на південь, до узбережжя, де було багато людей. Він вів Ґвіна на повідку, слідом ступав Фарид. Елінор мріяла про номер у готелі, бо доволі стомилася, і їй боліли ноги. Мо запитав, чи є в неї гроші, і вона відповіла, що гаманець Баста відібрав, але у секретному місці вона має кредитну картку.
Вони ще довго йшли, Меґі від утоми ледве переставляла ноги. Мо узяв її собі на спину й поніс далі.
Фарид здебільшого чвалав за Вогнеруким. Схоже, йому припав до вподоби Ґвін, і щоразу, коли ланцюжок куниці за щось зачіпався, Фарид поспішав визволити звірятко, навіть якщо воно шипіло на нього й намагалося хапнути його за пальці.
БАСТА
Стежка вивела їх майже на самісінький гребінь пагорба. Мо вирішив тут відпочити. Між оливами притулилася розвалена халупка без дверей і даху. Меґі і тітка лягли у хатині, а Вогнерукий і Мо пильнували надворі. Хлопчина теж був з чоловіками. Дівчинка не могла заснути, а от тітка швидко захропіла.
Над пагорбами займався світанок. Побачивши, що батько з Вогнеруким насторожі, Меґі заспокоїлась і невдовзі заснула таким глибоким сном, як і Фарид. Та раптом вона прокинулася, бо Мо затис їй долонею рота. Батько змусив її разом з Фаридом сховатися в сутінках хатини.
До них наближалися Баста і Пласконіс з двома собаками. Вогнерукий і Мо причаїлися за деревами. Елінор, почувши голос Басти, налякалася.
Пласконіс говорив напарнику, що втікачі давно вже втекли і тут шукати не варто. Він боявся змій, що водилися тут, і хотів їсти. Та Баста вирішив пошукати ще. Він вів собак і проклинав Вогнерукого, який раніше давав собакам сир і цим зіпсував їм нюх. З кожним кроком Баста наближався до дерев, за якими ховалися Мо й Вогнерукий. Один із псів підвів морду, принюхався й потяг Басту до дерев.
Пласконіс вважав, що там є змія. Пси застрибали перед одним із дерев. У його кроні сидів Ґвін, бо куницю Вогнерукий теж прихопив з собою, коли втікав.
Баста про щось здогадався і поглянув на хатину. Цією миттю й скористався Мо: він вискочив із-за дерева, схопив ззаду Басту й спробував вирвати у нього з рук рушницю. Меґі хотіла кинутись на допомогу батькові, але її стримала Елінор. Вогнерукий схопив собак, які добре знали його. Та Пласконіс націлив на Мо рушницю і наказав відпустити Басту. На щастя Фарид дуже влучно запустив камінцем і лоб Пласконоса. Здоровило повалився на траву.
Меґі таки вивернулася з рук Елінор і підбігла до того пса, який вчепився у руку батька. Вогнерукий спробував відкликати собак, і вони його послухалися, принаймні відступили від Мо. Та цієї миті Басті пощастило вирватися. Тепер собаки не знали, кого слухатися: Вогнерукого чи Басту. Елінор схопила Пласконосову рушницю і уперла цівку Басті в потилицю.
Вогнерукий перев'язав рану Мо червоною шовковою хусткою. Басту і Пласконоса зв'язали мотузками, які знайшлися у заплічнику Вогнерукого. Фарид і Елінор хотіли вбити злочинців, але вони, звичайно ж, їх не вбили. Зв'язаних бранців віднесли до розваленої хатини, а собак відпустили. Вогнерукий скинув з шиї Басти оберіг, бо той був дуже забобонний.
Мо сказав, що пора тікати звідси, і розповів Вогнерукому, що Каприкорн спалив не всі книжки, а залишив один примірник "Чорнильного серця".
Втікачі добралися до узбережжя та людей, і Елінор відразу відправилася до банку.
У БЕЗПЕЦІ
У найкращому готелі міста тітка найняла два номери. Вогнерукий і Фарид кудись зникли, але Мо заспокоїв Елінор: до Каприкорна вони не пішли.
Меґі розуміла, що опинилася у безпеці, але на обличчі Мо дівчинка бачила смуток і глибоку задуму. Вони з тіткою боялися, що Мо захоче повернутися, щоб дістати книжку. Елінор викликала лікаря, щоб той оглянув руку Мо, хоч сам він і не бачив у цьому потреби. Тітка придбала всім новий одяг. Третього дня за сніданком вона раптом заявила, що їде додому. Перед від'їздом Елінор дала Мо адресу Феноліо, автора "Чорнильного серця". Виявилося, що Феноліо живе зовсім неподалік звідси. У нього могло бути кілька примірників книжки. Меґі не вірила, що книжку можна ще десь дістати, адже Каприкорн постарався зібрати всі у себе. Мо з Меґі вирішили їхати до Феноліо. Після цього вони мали відправитися до тітки і жити там.
НІЧ, СПОВНЕНА СЛІВ
На прощання Елінор подарувала Меґі книжку, де не було жодного слова про лиходіїв. Це були вірші, які Мо міг читати вголося для дівчинки. Тітка подарувала ще одну товсту книжку, де були різні пригоди.
Ввечері Мо і Меґі пішли в ресторан, а коли поверталися у готель, побачили Вогнерукого і Фарида. Вогнерукий показував перехожив фокуси з вогнем. Фарид збирав гроші. Усе здавалося легким, тільки на обличчі Вогнерукого Меґі бачила сум. Його пальці досі були червоні, а, може, то на них просто падали відблиски вогню.
Коли глядачі розійшлися, Мо запитав Вогнерукого, чому він тут залишився. Мо мав на увазі, чи хоче Вогнерукий повернутися до Каприкорна через книжку. Вогнерукий відповів, що тут йому просто подобається. Тоді Мо розповів, що збирається їхати до одного чоловіка, який є автором "Чорнильного серця" і може мати один примірник книги.
Вогнерукий почав просити повернути його в книжку. Мо пояснив, що це неможливо, що треба змиритися з цим. Може, колись це станеться, бо у нього є одна божевільна ідея. Вогнерукий сказав, що поїде з ним, але хай Мо не розповідає про нього автору. Вогнерукий не хотів цього, щоб часом не довідатися, чим завершується його історія.
Вночі перед поїздкою Мо не міг заснути. Меґі теж не спала. Вона взяла книжку з віршами від Елінор і попросила батька почитати вголос. Вона сказала, що хотілаб мати таке ж уміння, як Мо. Та батько вважав, що через це уміння у них багато проблем.
Мо прочитав дочці кілька сторінок. А вранці на ліжко Меґі сіла жовтогаряча пташка. Меґі спробувала впіймати її, але пташка кинулась до шибки. Мо відчинив вікно й випустив її на волю. Батько спитав Меґі, чи вона досі хоче цього навчитися. Меґі довго дивилася вслід пташці, а потім сказала, що це було дивовижно.
Поки Мо спускався на перший поверх і сплачував за готель, Меґі прочитала вголос вірш Шела Сілверстайна, у якому йшлося про місячну пташку.