Пауло Коельйо — Алхімік (стислий переказ)

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ПРОЛОГ

Алхімік взяв до рук книгу Оскара Вайльда, залишену кимось із каравану. У книжці було оповідання про Нарциса. Крім усім відомої легенди про Нарциса, Вайльд розповів про те, що прісне озеро стало озером солоних сліз. А це сталося тому, що воно плакало, але не за Нарцисом, а за своїм красивим віддзеркаленням в очах юнака. "Яка гарна притча", — подумав Алхімік.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Події твору починаються в Іспанії. Юнак Сантьяго уже 2 роки пас отару і кожну вівцю називав по імені. Деколи він перечитував вівцям найцікавіші розділи з книжок, чи просто говорив до них. Якось він добрався з отарою до старої занедбаної церковці, де залишився переночувати. У захристії церкви росло дерево платан. Юнакові приснився той самий сон, що й минулого тижня…

Сантьяго думав про дівчину, крамареву доньку. Рік тому хлопець був у якомусь селі і стриг 4 овець для батька дівчини, який мав крамничку з тканинами. Сантьяго проговорив з дівчиною понад 2 години і вже хотів назавжди залишитись у тому селі, але батько-крамар звелів юнакові вернутися через рік.

І ось через 4 дні Сантьяго знову буде там. Життєвою метою юнака були мандри, і після дворічних блукань землями Андалузії він уже знав усі її містечка. Цього разу він хотів розповісти дівчині, що відвідував семінарію, поки йому не виповнилося 16 років. Та одного дня він зізнався батькові, що не хоче бути священиком, а хоче мандрувати. Так Сантьяго став пастухом. Батько поблагословив його і дав три золоті монети, які колись знайшов у полі.

Зараз Сантьяго здійснював найбільшу мрію свого життя – він мандрував. Перед полуднем він мав бути в Таріфі і згадав, що там живе стара жінка-циганка, яка тлумачить сни. Хлопець вирішив відвідати її. Прибувши до старої, Сантьяго розповів, що йому снилася дитина, яка бавилася з його вівцями, а потім перенесла його до єгипетських Пірамід. Там дитина сказала: "Якщо ти сюди дійдеш, то знайдеш захований скарб". Та коли дитина вже ось-ось мала показати точне місце, він прокидався.

Жінка не хотіла плати за тлумачення сну, але взяла обіцянку, що коли Сантьяго знайде в Єгипті скарб, то має віддати десяту частину їй. Розчарований юнак вирішив, що ніколи більше не віритиме у сни.

Сантьяго купив на ринку харчі, обміняв свою книгу на грубшу, а тоді знайшов на ринковому майдані лаву, де можна було посмакувати свіжим вином. День був спекотний, і вино приємно збадьорювало. Овець він залишив у стайні свого приятеля. Сантьяго читав, але до нього підсів якийсь старий й попросив ковточок вина. Юнак подав пляшку чоловікові, якому явно хотілося балакати. Старий сказав, що у книзі Сантьяго подано найбільшу брехню про те, що в певні моменти свого життя люди втрачають над ним контроль, і тоді ними керує доля. Хлопець відповів, що з ним сталося навпаки: всі хотіли, щоб він був священиком, а він вирішив мандрувати.

Юнак зауважив, що в старого дивне, наче в араба, вбрання. Та тут не було чому дивуватися, бо від Таріфи до Африки можна було переплисти за кілька годин. Чоловік сказав, що він король Салему, а звуть його Мелхіседек. Сантьяго подумав, що це нісенітниця. Старий попросив віддати йому десяту частину овець, а він навчить, як знайти захований скарб. Юнак подумав, що цього чоловіка прислала циганка. Чоловік почав писати гілкою на піску. На грудях у нього щось дуже яскраво зблиснуло, але він закрив це плащем.

На піску Сантьяго прочитав імена своїх батька й матері, свій життєпис, ім'я крамаревої доньки, якого й сам ще не відав. Прочитав таке, про що не говорив ніколи й нікому. Старий сказав, що хлопець почав здійснювати Особисту Леґенду. Хлопчина нічого не чув про Особисті Леґенди. Старий пояснив, що це те, чого юнак прагне досягти. Кожен знає свою Леґенду ще змалечку. У дитинстві ми не боїмося мріяти й жадати, але минає час, і таємнича сила починає нас переконувати, що Особисту Леґенду здійснити неможливо. Старий говорив про велику істину на цій планеті: ким би ти не був і що б не робив, коли ти палко чогось прагнеш, так це тому, що прагнення це зародилося в душі Всесвіту. Це – твоя місія на Землі. Єдиним обов'язком людини є здійснення своєї Леґенди. Коли ти чогось зажадав, цілий Всесвіт змовляється, щоб тобі допомогти. Старий говорив, що з'явився тому, що Сантьяго прагне прожити свою Леґенду. Але настав момент, коли він може їй зрадити.

Юнак запитав про скарб. Старий попросив віддати десятину овець за відповідь. Хлопець запитав, чому не хоче десятину скарбу, але старий сказав, що коли юнак почне обіцяти те, чого ще й сам не має, то втратить бажання його добути. Вони домовилися зустрітися наступного дня.

Сантьяго не міг вирішити: "Отара чи скарб? ". Треба було вибирати між тим, до чого він звик, і тим, до чого прагнув. Була ще й донька крамаря, але, можливо, вона вже й забула його.

Наступного дня опівдні юнак зустрівся зі старим. Сантьяго привів шестеро овець. Решту продав своєму товаришу. Старий сказав, що скарб – у Єгипті, біля Пірамід. Щоб до нього дійти, треба читати знаки. У старого на шиї була пектораль із чистого золота, всипана коштовними каменями. Старий вийняв з неї два камені – Урім і Туммім. Чорний означав "так", білий – "ні". Сантьяго отримав камені, що приймати рішення, але подумки вирішив, що прийматиме рішення сам. Старий радив не забувати, що світ – одне ціле, і Особисту Леґенду треба прожити до кінця. А тоді розповів притчу.

"Один купець відправив свого сина до найбільшого мудреця світу, щоб довідатись від нього Секрет Щастя. Мудрець наказав хлопцеві оглянути палац за дві години. Хлопець мав при цьому носити з собою ложечку з двома краплями олії. Він обійшов палац, та нічого не бачив, бо не зводив очей з ложки. Тоді Мудрець знову відправив хлопця оглянути палац. Тепер юнак схопив ложечку й не пропустив нічого. Він побачив сад, навколишні гори, красу квітів, а повернувшись, детально про все розповів. Та цього разу олії в ложечці не було. Тоді Мудрець сказав, що секрет Щастя полягає в тому, щоб побачити всі дива світу, не забувши про дві крапельки олії". Сантьяго зрозумів притчу так: він може мандрувати, але не потрібно забувати про овець.

І от юнак прибув у Африку. Він трохи хвилювався, бо тут не говорили іспанською, але подумав так: "Якщо Бог так добре керує вівцями, то він керуватиме й людиною". У таверні юнак познайомився з чоловіком, який говорив іспанською. Незнайомець був одягнений по-західному, хоча колір шкіри й виказував у ньому тутешнього. Сантьяго сказав, що йому треба добратися до Пірамід і показав арабові гроші. Власник таверни теж підійшов подивитися. Він з незнайомцем перекинувся кількома словами по-арабськи. Власник таверни був незадоволений. Незнайомець потягнув юнака надвір і сказав, що тут, у порту Танжер, завжди повно злодіїв, і власник таверни – один із них.

Новий приятель пообіцяв, що юнак уже завтра буде біля Пірамід. Вони попрямували вузенькими вуличками Танжеру. Юнак не спускав ока зі свого попутника, адже той тримав усі його гроші. Раптом у гущі товарів, які всюди продавалися, Сантьяго помітив розкішного меча. За цей час незнайомець зник разом з грошима.

Хлопець заридав, але він мав ще два камінці і відчув величезне полегшення. Тепер він зрозумів, чому так непокоївся власник таверни: він хотів попередити, що незнайомцеві не можна довіряти. Сантьяго згадав слова старого: "Коли ти чогось прагнеш, цілий всесвіт змовляється, щоб допомогти тобі". Тепер він хотів вірити, що це правда.

Юнак поклав камінці до торби й запитав, чи благословення старого й далі лишається з ним. Витягнув один із камінців: "Так". "Чи знайду я скарб?" — було наступне питання. Та зненацька обидва камінці вислизнули через дірку в торбі. Юнак зрозумів, що про деякі речі не варто питати, щоб не дражнити долю. Він згадав, що мав вирішувати все сам, але зараз тішився, що камінці підтвердили: старий залишається з ним. Це надало хлопцю певності.

Наступного ранку, коли купці виставляли крам, Сантьяго допоміг цукерникові розкласти прилавок. За це отримав цукерку. Він пішов собі далі і раптом зрозумів, що вони розмовляли один арабською, а другий – іспанською мовами, але чудово розуміли один одного. "Існує мова без слів", — подумав юнак. "Я говорив нею з вівцями, а тепер – з людьми". Сантьяго подумав: "Якщо я збагну цю мову без слів, я зможу збагнути весь світ". Юнак вирішив спокійно пройтися вузенькими вуличками Танжеру – лише так він зуміє розгадати знаки.

Торговець Кришталем уже 30 років жив і торгував у крамничці на пагорбі. Сюди рідко навідувалися покупці, хоч були часи, коли всі знали його крамницю. Та Торговець Кришталем не мав вибору: вже було пізно щось міняти. Сантьяго прийшов до нього і запропонував протерти вітрину, за це просив їжу.

Коли торговець повів юнака їсти, то сказав, що скло можна було не протирати, адже Коран зобов'язує нагодувати голодного. Пообідавши, Торговець запропонував хлопцеві попрацювати у нього, бо поки Сантьяго чистив скло, прийшло двоє покупців, а це – добрий знак. Хлопець сказав, що попрацює решту дня й цілу ніч, а за це просить гроші на дорогу до Єгипту. Торговець розреготався: виявляється, від Танжеру до Пірамід тисячі кілометрів пустелі і грошей треба багато. Юнак вирішив залишитися і сказав: "Я працюватиму з вами. Мені потрібні гроші на овець".

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Вже майже місяць працював юнак у Торговця Кришталем, хоча робота не дуже його захоплювала. За кожну продану річ він отримував добрі комісійні й уже заощадив трохи грошей. Та щоб купити овець, потрібно було працювати ще рік. Дізнавшись про бажання хлопця побачити Піраміди, Торговець сказав, що то звичайна купа каміння.

Сантьяго довелося довго вмовляти Торговця, щоб дозволив зробити вітрину на початку вулиці. Ця вітрина мала б приваблювати покупців. Торговець розповів, що обов'язком кожного мусульманина є паломництво до Мекки, але вона набагато дальше, ніж Піраміди. Ще замолоду Тогровець мріяв вирушити до Мекки, а зараз боїться здійснити цю мрію, бо тоді не знатиме, для чого жити далі.

Через два місяці завдяки вітрині багато покупців відвідало крамничку з кришталем. Юнак мав гроші і вирахував, що через пів року, повернувшись до Іспанії, він зможе купити вже не шістдесят, а вдвічі більше овець.