Анджела Нанетті — Мій дідусь був черешнею (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розповідь ведеться від імені хлопчика на ім'я Тоніно.

ДІДУСЬ ОТТАВІАНО

Коли Тоніно мав 4 роки, у нього було двоє дідусів і дві бабці: одні дідусь із бабцею жили в місті, а другі — на селі. Міських звали Луїджі й Антоньєтта, а сільські називалися Оттавіано й Теодолінда. Міські дідусь із бабцею жили у тій же багатоповерхівці, що й хлопчик з батьками, тому Тоніно бачив їх щонайменше 4 рази на день. Міські дідусь і бабуся були батьками його тата, якого звали П'єро. Антоньєтта і Луїджі мали товстого собаку Флопі, якого вважали членом сім'ї. Мама часом навіть казала щось типу: "Ну от, собака їм дорожчий за внука". Тоніно це непокоїло, хлопчик думав: невже він ще гірший за товстого, з рахітичними лапами, Флопі.

Сільські дідусь із бабцею подобалися Тоніно більше. Вони тримали гусей і курей, але жили за 40 кілометрів, тому хлопчик бачив їх рідко. Дідусь і бабуся були маминими батьками. Бабця Теодолінда хоч і була дуже повна, дітей народжувала зовсім малесеньких, і вони не проживали й дня. З мамою, на щастя, у неї все вийшло краще. У день народження дочки Оттавіано посадив черешню і так святкував, що добряче впився.

Бабця Теодолінда розповідала Тоніно, що дідусь був найгарнішим хлопцем у селі. Хлопчик пам'ятав дідуся високим і струнким, з розкуйовдженим від вітру волоссям, і завжди зі стеблинкою польової трави в зубах. На черешні, яку він посадив у день народження дочки, Оттавіано вирізав слово Феліче, тобто "Щасливий". Маму назвали Фелічітою, і дідусь вважав, що черешневе деревце має називатися якось подібно. Він називав черешню Фелічія. Коли весною в мами прорізалися 4 зуби, на дереві з'явилися чотири квітки. Мама з черешнею росли разом. Щоб у цьому переконатися, досить було переглянути альбом із фотографіями.

Дивіться також

На першому фото бабця Теодолінда піднімала догори 7-місячну маму. Дивлячись на те фото, Тоніно завжди думав, що бабця чудово б виглядала на ринзі у суперважкій вазі. Вона була повна і мала великі груди. Коли хлопчик потрапляв до неї в обійми, то ніби з головою пірнав у пухову подушку. Хотілося вмоститися там і тихесенько спати собі хоч би й ціле життя. Це — найкраще, що хлопчик пам'ятав про бабцю. А ще її запах, анітрохи не подібний на смердючі парфуми бабці Антоньєтти.

На тому першому фото в альбомі була також черешня, заввишки вже десь така, як сама бабця. Дідусь говорив, що садив Фелічію, коли вона мала 3 роки. На іншій фотографії видно було маму на гойдалці, підвішеній до черешні. На фото, зробленому у мамин 7-ий день народження, Фелічія вже виглядала справжнім деревом, і мама сиділа на якійсь гілці. В дитинстві її найкращою розвагою було вилазити на черешню і вигадувати там різні забави. Коли Тоніно приїжджав до села, дідусь Оттавіано брав його на плечі і неймовірно спритно видирався на черешню. Так бувало, доки бабця ще почувалася добре. Потім вона захворіла, і дідусь став уже не той, що колись. Мамі було жаль дідуся, який брав на себе все, вона скаржилася на міських дідуся з бабцею і злостилася на Флопі.

Альбом закінчувався фотографіями з маминого весілля. На одній були мама з татом під розквітлою черешнею. На іншій фотографії трималися за руки дідусь Оттавіано з бабцею Теодоліндою.

Того альбому більше немає — дідусь його знищив, але Тоніно добре пам'ятав усі фото.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

БАБЦЯ ТЕОДОЛІНДА

У травні, коли Тоніно виповнилося 5 років, він зрозумів, що бабуся Теодолінда захворіла. На його день народження прийшли дідусь Луїджі з бабцею Антоньєттою і ще пара друзів. Та сільських бабусі і дідуся не було, хоч до онука на день народження приїжджали завжди. Мама сказала, що вони не приїхали, бо бабуся Теодолінда погано почувається. Згодом Тоніно дізнався, що у бабці хворе серце. У селі він бачив, що бабця часто сідає на крісло, щоб відпочити.

Найбільше бабуся Теодолінда любила працювати в курнику. Вона дбала про курей так, ніби то були її діти, знала кожну з них, називала її на ім'я, а вони всюди ходили за нею і завжди її слухали. Ще сильніше, ніж курми, бабця Теодолінда захоплювалася гусьми. Вона казала, що гуси кмітливіші за людей, але Тоніно вважав, що причина в тому, що гуси трохи нагадували її саму. Одна з них, Альфонсина, бабцина улюблениця, була така велика і гладка, що раніше Тоніно сідав на неї, і вона возила хлопчика по подвір'ї. Тоніно дуже любив цю гуску на відміну від Флопі. Альфонсина несла найбільші яйця, а коли мала гусенята, то дозволяла Тоніно торкатися до них.

Навіть захворівши, бабця порядкувала в курнику, хоч інколи зупинялася, притискала руку до грудей і сідала. Мама просила бабцю не працювати, а та казала, що з нею все гаразд. Дідусь був на боці бабусі і казав мамі, що вона нічого не розуміє.

Відколи бабця стала почуватися недобре, Тоніно з мамою кожної суботи бували в селі. Тато не їздив, бо мав багато роботи, і вони з мамою частенько через це сперечалися. Бабця ж із дідусем любилися ще більше. Дідусь часто питав, чи їй нічого не потрібно. Коли бабця сиділа десь на подвір'ї у своєму кріслі, дідусь мовчки стояв біля неї.

Збігали дні; бабця сиділа у своєму кріслі щораз довше, а дідусь щораз більше порався коло гусей і курей. Дідусеві не було вже коли вибиратися з Тоніно на плечах на черешню. Тоді Тоніно навчився вилазити на мамину гойдалку і гойдатися.

Коли почалася зима, Тоніно часто хворів, тому рідко бував у селі. Коли ж він знову туди потрапив, то побачив бабцю в ліжку, з якого вона відтоді вже майже не підводилася.

У березні гуска Альфонсина висиділа прегарних гусенят, і бабця сказала дідусеві, що хотіла б на них подивитися. Відтоді він щодня приносив їх до кімнати і ненадовго залишав коло ліжка хворої. Бабця брала гусеня і засинала з ним. Це останній спогад Тоніно про бабцю. Потім вона померла, і хлопчик ніяк не міг зрозуміти, де ж вона поділася. На похороні хлопчик сильно розкричався, бо хотів побачити бабцю. Його зміг заспокоїти дідусь Оттавіано. Він сказав Тоніно, що бабусі Лінди не видно, але вона не пішла звідси зовсім. Бабця сказала, що залишає замість себе Альфонсину і просила, щоб всі дбали про неї — так, ніби це сама бабця. Тоніно полегшало, а дідусь поніс за труною гуску, а другою рукою тримав руку онука. Час від часу дідусь нахилявся і шепотів щось Альфонсині, а та на знак згоди кивала головою. Тоніно був певний, що дідусь говорив тоді з бабцею Теодоліндою.

ГОРОД

Після бабциної смерті дідусь Оттавіано й далі жив у селі та обробляв город. Курей він більше не тримав, а відвіз до різника. У нього залишилася тільки Альфонсина з гусенятами, які уже добре підросли. Коли Тоніно кликав її, вона до нього приходила, але варто було їй помітити, що дідусь кудись іде, як вона тут-таки поверталася і бігла за ним. Тоніно з дідусем і гусьми разом вирушали на город.

Город був дуже великий, бо для чоловіків їхнього роду городництво було основним заняттям. Дідусь вирощував усяку-різну городину, продавав її і з того жив. На городі завжди панував лад, росли там морква, різні види салати, капуста, картопля, цибуля. Найгарніше город виглядав навесні, коли цвіли яблуні, прокльовувалася на грядках городина, а черешня Фелічія ціла вкривалася білим цвітом.

Черешня стояла в куті городу, між дорогою і подвір'ям; вона сильно розрослася. Дідусь, відколи залишився сам, проводив під черешнею не одну годину. Колись він приходив туди переважно з Тоніно, а тепер поставив під деревом крісло бабці Теодолінди і сидів собі там, а поруч була Альфонсина.

Якось під черешнею він пояснив Тоніно, що коли слухати уважно і зосередитися, то можна побачити купу всякої всячини — так, ніби очі в тебе відкриті. Тоніно заплющив очі і почув попискування маленьких синичок і інтенсивне гудіння бджіл. Потім він відчув, як дихає черешня, адже кожен листочок під силою вітру легенько ворушився. У той день дідусь Оттавіано навчив хлопчика слухати, як дихають дерева.

У травні дідусь приїхав до Тоніно на 6-ий день народження. Всі знали, як він незатишно почувався у місті, тому мама сказала йому, що може не приїжджати. Але дідусь приїхав своїм пікапом. Цією машиною він користувався, коли возив городину. Легковика він купувати не хотів, хоч мама постійно на цьому наполягала і дратувалася. Вона соромилася пікапа перед міськими бабусею і дідусем. Та дідусь Оттавіано сказав їй, що панство задирає носа, але чомусь не робить цього, коли він з села привозить їм свіжу городину і яйця. Відтоді мама не згадувала про легковик, а дідусь їздив пікапом, може, старшим за нього.

На день народження онука дідусь приїхав з Альфонсиною і гусенятами. Гуска дуже чемно поводилася у квартирі, навіть бабця Антоньєтта зауважила, що не сподівалася, що гуси можуть бути такі розумні й цивілізовані.

Дідусь запропонував мамі відпустити Тоніно до нього в село на пару тижнів, адже це був останній рік "свободи": наступного року хлопчик мав йти у школу. Мама хвилювалася, як дідусь даватиме собі один раду з онуком, городом і домом. Вона не дуже хотіла відпускати сина, а тато саме поїхав кудись по роботі. Тоніно побачив, що у дідуся Оттавіано якось дивно блищать очі. Старий пробурмотів до дочки: "Я ніколи ні про що тебе не просив…". Того ж таки вечора Тоніно з дідусем поїхали удвох в село.

Потім 2 тижні перетворилися на місяць, бо тато повернувся з відрядження зі зламаною ногою, і мама доглядала його. Тоніно провів у дідуся найкращий місяць свого життя. Щоранку дідусь готував для онука сабайон з яйцями, цукром і краплею вина. Для Тоніно це була найкраща їжа, краща за фруктовий торт бабці Антоньєтти й усі мамині шоколадні пудинги. По яйця для сабайону хлопчик з дідусем щовечора їздили до селянина на ім'я Еміліо. У нього не було курника, і кури неслися, де тільки хотіли. Якось Еміліо знайшов 2 яйця у парі старих черевиків. Дідусь дорікав йому, що так не можна, бабця Лінда ніколи б курям такого не дозволила. Та попри своє ставлення до курей, Еміліо був дуже симпатичним чоловіком.

Першого разу дідусь з Тоніно взяли одне яйце і поїхали додому велосипедом. Яйце дідусь сховав за пазуху, бо коли він щось купував, то завжди ховав під сорочку.

1 2 3 4

Інші твори Анджели Нанетті скорочено: