Джеймс Метью Баррі — Пітер Пен і Венді (скорочено за перекладом Н. Трохим)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Джеймс Метью Баррі

Пітер Пен і Венді

Переказ за перекладом Н. Трохим

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 1. ПІТЕР ПЕН: ВТОРГНЕННЯ

У сім'ї Дарлінгів було троє дітей: Венді, Джон і Майкл. Пані Дарлінг піклувалася про дітей, а Джордж Дарлінг розумівся на акціях і відсотках. Діти відвідували дитсадочок у супроводі няні − у Дарлінгів це була собака породи ньюфаундленд на ім'я Нана. Вона була дуже хорошою нянею. Звичайно, її буда стояла в дитячій кімнаті. У будинку мешкала також молоденька служниця Ліза. Не було на світі щасливішої сім'ї, доки не з'явився Пітер Пен.

Пані Дарлінг вперше дізналася про Пітера, коли наводила лад у думках своїх дітлахів. Дитячі думки − це наче острів Небувалія, де є все: гноми, князівни, хатинка, перший шкільний дзвоник, релігія, батьки, округлий ставок, вбивства, шибениці, іменники в давальному відмінку, святковий шоколадний пудинг, три пенси за зуб, вирваний власноруч, і всяке таке. За дві хвилини до сну цей острів стає реальністю.

Іноді, мандруючи у дитячих думках, пані Дарлінг наштовхувалася на речі, яких не могла зрозуміти, і найзагадковішим для неї виявилося ім'я Пітер. Повернувшись подумки у своє дитинство, вона згадала-таки Пітера Пена, про якого розповідали, ніби він живе в країні фей. Венді вперто заявляла мамі, що Пітер залишився дитиною душею і тілом. Джордж Дарлінг радив дружині не турбуватися, бо згадки про Пітера Пена скоро минуться. Та одного ранку на підлозі дитячої було виявлено кілька листочків з дерева. Тоді Венді пояснила, що інколи ночами Пітер приходить через вікно до них в дитячу кімнату, сідає в ногах її ліжка і грає на сопілці. Мама не могла повірити, бо спальня була на 3 поверсі.

Дивіться також

Наступної ночі у Нани був вихідний, і пані Дарлінг сама вклала дітей, а потім сіла у дитячій шити при вогні. Жінка задрімала, і поки тривав сон, вікно дитячої відчинилося і на підлогу зістрибнув хлопчик. Його супроводжувало дивне світло. Мабуть, воно й розбудило пані Дарлінг. Вона підскочила з криком, побачила хлопчика і зрозуміла, що це і є Пітер Пен. Це був дуже гарний хлопчик, у вбранні з сухого листя і деревної смоли. У нього були всі молочні зуби.

РОЗДІЛ 2. ТІНЬ

На крик пані Дарлінг прибігла Нана, загарчала і кинулась на хлопчика, який легко вистрибнув через вікно. Нані вдалося зловити зубами його тінь. Пані Дарлінг обережно сховала тінь у шухляду.

Через тиждень Нана купала дітей, а батьки збиралися у гості. Поки купався Майкл, мама застала Венді і Джона за грою у тата і маму. У кімнату зайшов пан Дарлінг, і дружина допомогла йому зав'язати краватку. Чоловік розлютився, коли прибігла Нана і його вихідні штани обліпила собача шерсть. Собака принесла для Майкла ліки, та хлопчик не хотів їх випити. Пан Дарлінг сказав, що в дитинстві завжди пив ліки без звуку, ще й дякував батькам. Венді запропонувала батькові випити ті ліки, які він інколи приймає, разом з Майклом. Батько збрехав, що вони загубились, хоч сам заховав їх у шафу. Він і не уявляв собі, що Ліза, ретельна і прискіплива служниця, могла їх там знайти і поставити знову на місце. Венді миттю побігла по ліки і принесла їх. Майкл і батько мали випити ліки одночасно, але хлопчик випив, а пан Дарлінг сховав свою склянку за спину. Діти визнали, що це не чесно, тоді батько вирішив вилити свої ліки у миску Нани. Собака прибігла у кімнату і випила мікстуру, що на вигляд була схожа на молоко. Та собака все зрозуміла і, подивившись на чоловіка печальними очима, залізла у буду. Пан Дарлінг аж пашів від сорому. Венді співчувала Нані, а батько приревнував, що собаку люблять більше, ніж його. Пан Дарліг вивів Нану надвір і прив'язав там. А тим часом пані Дарлінг вкладала дітей і їй дуже не хотілося йти вгості. Майкл обійняв її за шию і вигукнув: "Мамусенько, ти моя радість!" Це були останні слова, які вона чула від нього.

Дарлінги вирушили до сусіднього будинку, і щойно двері будинку, куди вони зайшли, зачинилися, в небесах почалася метушня.

РОЗДІЛ 3. ЛЕТІМО, ЛЕТІМО!

Троє світильників біля ліжечок дітей згасли, але кімнату осявало інше світло, в тисячу разів яскравіше. Насправді це була фея − маленька, як дитяча долонька, і сама ще зовсім дитина. Її звали Дзенька, і на ній була вишукана сукня із сухого листка. Фея шукала Пітерову тінь. Ще за мить після появи феї через вікно залетів Пітер. Фея, мова якої нагадувала найніжніший передзвін золотих дзвіночків, сказала, що тінь лежить у комоді. Пітер обома руками повисував шухляди і повисипав усе, що в них було, на підлогу. Дуже скоро він відшукав свою тінь і на радощах зовсім забув, що Дзенька лишилася в шухляді − тепер уже зачиненій.

Пітер хотів причепити тінь до себе за допомогою мила, але це не вдавалося. Він заплакав, і Венді прокинулася від його плачу. Дівчинка почала розпитувати Пітера, де він живе. "Секундочку праворуч, і далі прямо, аж до ранку", − відповів Пітер. Адреса здалася їй кумедною. Венді дізналася, що в Пітера немає мами і навіть найменшого бажання мати її. Дівчинка пришила до Пітера його тінь, потім хотіла поцілувати його, але виявила, що він нічого не знає про поцілунки. Дівчинка подарувала йому свій наперсток, а він подарував їй жолудь. Венді пообіцяла почепити його на ланцюжок і носити на шиї. Пітер розповів, що втік з дому того ж дня, коли народився. Він не хотів ставати дорослим, тому довго жив серед фей у Кенсінгтонських Садах. Венді жила звичайним домашнім життям, і знайомство з феями видавалося їй чимось казковим. Дівчинка засипала Пітера запитаннями про них, і це його страшенно здивувало, бо йому самому ті феї частенько дошкуляли. Феї народжуються з першої усмішки дитини, та коли котрась дитина каже: "А фей не буває!", котрась фея помирає.

Дзенька в комоді дала про себе знати, тож Пітер звільнив її. Венді була в захваті від феї. Пітер розповів, що її називають Майстринька Дзенька, тому що вона вміє лагодити каструлі й чайники. Венді дошкуляла Пітерові своїми нескінченними запитаннями і дізналася, що тепер він живе із загубленими хлопчиками. Це діти, які випадають із візочків, поки няні дивляться в інший бік. Якщо протягом тижня на них не подають у розшук, вони вирушають далеко-далеко, в Небувалію. Пітер − їхній командир, але хлопчикам бракує дівочого товариства (дівчатка ж не такі дурні, щоб вивалюватися з візочків). Дзеньці не сподобалося, що Пітер приділяє увагу Венді, тому вона почала смикати дівчинку за коси. Пітер ніяк не міг зрозуміти її поведінки, зате Венді добре все розуміла. Дівчинка розчарувалася, коли він зізнався, що прилітав до їхнього вікна не заради того, щоб побачити її, а тому що хотів послухати казки. Венді знала багато казок, тому Пітер запропонував їй летіти з ним. Він обіцяв, що всі шануватимуть дівчинку, яка стане їм мамою. Хіба могла вона встояти? Венді попросила взяти й Джона з Майклом. Хлопців розбудили, але раптом Нана, яка безупину гавкала цілий вечір, чомусь затихла. І власне цю тишу почули діти. Пітер сховався, а діти вдали, що сплять. Тож коли увійшла Ліза з Наною на повідку, дитяча кімната видалась їй такою, як і завжди. Нана спробувала вирватися, але Ліза була надто вперта і потягла її геть із кімнати. Та собаці вдалося вирватися надворі з прив'язі, і вона побігла по своїх господарів. Дарлінги зрозуміли відразу, що з дітьми щось сталося, тому негайно побігли додому.

Та перш ніж це сталося, Джон розпитав Пітера, як літати. Пітер збрехав, що треба думати про щось гарне і приємне. Насправді діти піднялися за допомогою чарівного пилку: рука Пітера була припорошена тим пилком, тож він надмухав його потрохи на кожного з дітей. Джон, Майкл і Венді літали у кімнаті, але не були такі вправні й спритні, як Пітер. Пан і пані Дарлінги глянули з вулиці на вікно дитячої кімнати. Вся кімната світилася, а навпроти віконної штори виднілися три маленькі силуети у нічному вбранні: вони все кружляли і кружляли, але не на підлозі, а під стелею. Коли батьки прибігли, дітей уже не було.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 4. ПОЛІТ

"Секундочку праворуч і прямо аж до ранку", − говорив раніше Пітер, та це було перше-ліпше, що йому стукнуло в голову. Діти довіряти Пітеру і захоплювалися польотом, який тривав досить довго. Ставало то темно, то світло, діти то мерзли, то потерпали від спеки. Час від часу вони відчували напади голоду. Пітер вигадав дуже цікавий і кумедний спосіб їх годувати: вони відбирали у птахів здобич, придатну для людей. Нестерпно хотілося спати, і це було смертельно небезпечно, бо як тільки вони засинали − тут же падали вниз. А що найгірше − Пітер із цього сміявся. Він умів спати в польоті і не падати − просто лягав на спину і плив, як на хвилях. Брати і сестричка розуміли, що їм доведеться летіти далі, бо вони не вміли зупинитися. Справді, Пітер забув показати їм, як треба зупинятись. Коли він відлучався, навіть ненадовго, діти почувалися дуже самотніми і покинутими.

Згодом Пітер навчив їх лягати на крило сильного попутного вітру, діти тепер могли безпечно спати. Отак, дуже весело, вони долетіли до Небувалії. Мільйон золотих стріл, які випустило Сонце, вказували дітям на Небувалію. Венді, Джон і Майкл впізнавали на острові все, що уявляли раніше: затоку, черепаху, фламінго з переламаною ногою, свою печеру, вовченя Венді, човен, дим, який пустили індіанці. Пітера трохи дратувало те, що ці малявки стільки всього знали (бо він хотів командувати ними), але його тріумф був не за горами, коли сонячні стріли зникли і острів поринув у морок. У ті давні дні, коли діти жили вдома, Небувалія завжди набирала темніших барв і загрозливішого вигляду, коли час було лягати в ліжечка.

Вони скупчилися біля Пітера. Тепер під ними лежав грізний острів, і вони летіли низько. Дзенька спала у Пітера на плечі − він збудив її і вислав уперед. Пітер розповів, що на острові спить зараз капітан піратів Джез Гак. Колись Пітер відрубав йому праву руку, і замість неї пірат мав залізний гак. Дзенька освітила дітей своїм світлом, але Пітер боявся, щоб пірати не помітили їх і не вивели на них Довгого Тома (величезну гармату).

1 2 3 4 5 6

Інші твори Джеймса Метью Баррі скорочено:


Дивіться також: