Пауль Маар — Що не день, то субота (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Пауль Маар

Що не день, то субота

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

5 травня. СУБОТА

У неділю в пана Пляшкера не було ніякого діла. Надворі яскраво світило сонце. Понеділок, як і завжди, був по неділі. У вівторок до пана Пляшкера раптом постукали в двері. Пані Моркван, господиня будинку, де він квартирував, обурилась, що до нього прийшов гість, пан Вівторакус. Вівторакус був шкільним приятелем Плашкера і приніс цілу торбу раків. Середа, як і завжди, припала на самісіньку середину тижня. У четвер була велика гроза і чотири рази розкотисто прогримів грім. Це змусило пана Пляшкера насторожитись. Настала п'ятниця. Йдучи на роботу, пан Пляшкер знайшов п'ятака, що лежав догори орлом, і подумав, що це може віщувати якусь приємну несподіванку. Так воно й сталося – того дня пана Пляшкера відпустили з роботи. І ось тепер пан Пляшкер сидить у себе в кімнаті і, хвилюючись, чекає, що ж йому принесе субота.

Пан Пляшкер – чоловік сумирний і люб'язний. Він терпіти не може сварок. До того ж він побоюється пані Моркван. Вона хазяйка кімнати, яку він винаймає. Чоловік боявся, що вона може виселити його, коли їй заманеться.

Пані Моркван зайшла у його кімнату і почала прибирати. Тим часом Пляшкер вийшов погуляти. Був чудовий суботній ранок, яскраво сяяло сонце, і він радів, що не чує лайливих слів господині. На розі юрмилися люди і щось розглядали. Дехто вважав, що то тварина, дехто − що то дитина. Істота усіх ображала, а коли пан Пляшкер таки просунувся ближче, побачив ось кого. Обличчя ясно-зелене з великими синіми цятками. З-під рудого волосся, що стирчить, неначе голки на їжаку, виглядають двоє відстовбурчених вух. Рот такий великий, що аж кортить назвати його пащею; замість носа – рухливий хоботець із круглим п'ятачком на кінці. Руки й долоні – як у звичайної дитини, а от ноги дуже схожі на жаб'ячі лапи. Груди й живіт зелені й гладенькі, а на спині руда шерсть, як у молодого орангутанга.

Дивіться також

Ніхто не знав, що воно таке, але у голові пана Пляшкера блискавкою промайнули події останнього тижня: у неділю – ніякого діла і сонце цілісінький день, понеділок був по неділі, у вівторок – Вівторакус і раки, у середу – середина тижня; у четвер – гроза і грім чотири рази, у п'ятницю – п'ятак догори орлом і вільний день, а сьогодні – субота... У суботу – Суботик! "Ти – Суботик! От хто ти такий!", − сказав чоловік. Загадкове створіння спитало чоловіка, звідки він знає. "Треба вміти логічно мислити", – відповів Пляшкер. Суботик швидко й спритно, видряпався по ногах і животі пана Пляшкера, зручно всівся йому на руки й сказав: "Відразу видно, що мій тато вміє логічно мислити. А от ви не вмієте! Ви всі дурні!" Люди обурилися і розійшлись.

Пляшкер залишився на вулиці сам – із Суботиком на руках. Чоловік не на жарт розгнівався, що істота називає її татком. Йому дуже хотілося скинути з себе Суботика, але той вчепився міцно-міцно і, здавалося, ось-ось заплаче. "Таж у нас так заведено! Той, хто впізнає Суботика, мусить узяти його до себе додому. І годувати", − говорив Суботик.

Пляшкер не встиг і оком кліпнути, як Суботик відгриз увесь комір його піджака і взявся за інші речі. Виявилося, що коли Суботику наказувати чогось не робити, він не слухається, а от коли попросити, то слухається. Чоловік погодився забрати Суботика додому, але не знав, як приховати від пані Моркван. Потім він придумав пронести Суботика у великому рюкзаку на плечах. Пані Моркван здалося, що коли пан Пляшкер проходив з рюкзаком, то проспівав тонюсіньким голоском: "Пані Шморкван, пані Шморкван". Жінка не здогадувалася, що це співав Суботик.

Залишившись у кімнаті разом з Суботиком, Пляшкер висловив бажання смачно пообідати. "А що б вам хотілося на обід?" – запитав Суботик. Чоловік сказав, що хоче смажене курча з картоплею, а на десерт − морозива. І майже тієї ж миті у двері постукали. Зайшла пані Моркван і принесла їжу, яку побажав Пляшкер.

6 травня. НЕДІЛЯ

У неділю зранку пана Пляшкера розбудив Суботиків спів. Чоловік пригадав усе: вчора він привів сюди цю загадкову істоту, цього голосистого Суботика, якого тепер не може спекатися. Пляшкер просив не шуміти, бо може почути пані Моркван і зайти до них. Суботик відповів, що вона не зайде, бо він замкнув кімнату. Пляшкер попросив віддати ключ від кімнати, і між ними почалася боротьба. Пані Моркван почула шум і почала сваритися під дверима. Суботик так майстерно вдавав голос пана Пляшкера, що пані Моркван не помітила б різниці, навіть якби була в кімнаті. Тож Суботик називав її п'яною пані Шморкван, сварився, що має право зачиняти двері, бо сплачує квартплату. Жінка після всіх цих неподобств сказала, що сьогодні обіду не дасть.

Потім Суботик згриз кошика на папери, квіти, що стояли у вазі і почав приглядатися до грубки. Нарешті Пляшкер попросив нічого не чіпати і не їсти. Він пожалівся Суботику, що пані Моркван весь час до нього присікується, аж часом хочеться загнати її аж на шафу. "Ви справді цього хочете, тату? Чудова думка!" − сказав Суботик. Пляшкер запропонував Суботику прогулянку за місто. Суботик миттю заліз у рюкзак і заспівав. Пляшкер скрадався навшпиньки коридором і раптом став як укопаний. Він не вірив своїм очам: у коридорі на великій шафі сиділа пані Моркван з ганчіркою в руках. Господиня попросила подати драбинку.

Надворі Пляшкер випустив Суботика. Малий кинувся їсти камінці, а Пляшкер попросив сидіти тут, поки він піде до лісової кав'ярні. Пан Пляшкер пройшов багато, поки добувся до лісової кав'ярні. Він замовив обід, попоїв і поринув у роздуми. Він думав про те, що Суботик завжди зчиняє галас, ніколи не може втримати язика за зубами і вгамувати його несила. І про те, що пані Моркван неодмінно вижене його з дому, коли побачить Суботика. І ще про те, що Суботик з'їв навіть його кошика на папери та вазу з квітами. Подумавши про все це, пан Пляшкер вирішив спекатися Суботика. Він вийшов з кав'ярні через задні двері, пішов лісом, накинув величезного круга і зайшов до міста з протилежного боку. Аж надвечір дістався він додому, втомлений і змучений докорами сумління. Тихесенько відімкнув він надвірні двері, прохопився до своєї кімнати, замкнувся й ввімкнув світло. Тоді роздягся, накрутив будильник і відгорнув ковдру на ліжку. На подушці спав Суботик! Малий сказав, що вікно було відчинене, от він й уліз, з'ївши ручку від вікна! Що тут було робити? Пан Пляшкер вимкнув світло, і обидва вони швидко заснули.

7 травня. ПОНЕДІЛОК

У понеділок уранці Суботика і пана Пляшкера розбудив будильник. Пляшкер мусив йти на роботу, а Суботик мріяв піти в універмаг, бо не мав одягу. Пляшкер висловив бажання, що хотів би лишитися вдома. Але що з того! Він швидко зібрався, вийшов із дому і поїхав трамваєм на роботу. Контора була зачинена. Пан Пляшкер попрямував до будинку, де жив його шеф пан Обердубер. Шефа він застав серед страшенного безладу. Чоловік не міг знати ключа від контори, тож відпустив Пляшкера додому.

Суботик аніскілечки не здивувався з того, що пан Пляшкер повернувся. Він вискочив із шафи й заверещав: "Ми підемо в універмаг!" Він заліз у рюкзак, пан Пляшкер завдав рюкзак на плечі, і ось так удвох вони поїхали трамваєм до універмагу.

Спочатку якийсь продавець хотів допомогти вибрати одяг для Суботика, та ніякі речі не підходили. Крім того, Суботик почув рекламу голландського сиру, вкрав величезну головку, не знаючи, що потрібно заплатити. Пан Пляшкер владнав ситуацію, пояснивши, що хлопчик зроду ще не був в універмазі. Згодом Суботик змусив продавця звертатися до нього "ваша величносте". Малий зіпсував кілька костюмів, роздерши їх навпіл по всій довжині, коли глибоко вдихав. Шукати костюм для Суботика взявся завідувач секції. Підбір одягу давався тяжко, нарешті, завідувач приніс гумовий водолазний костюм. Гума ж бо розтягується. До того ж, він був вогнетривкий. Суботик спитав, навіщо потрібен вогнетривкий водолазний костюм, де ж тут горить? "Осьдечки горить, ось тут!" – роздратовано відповів завідувач секції і постукав себе пальцем по лобі. Тоді Суботик почав кричати: "Горить!". В універмазі зчинилася справжня веремія. Скрізь лунали вигуки: "Пожежа! Пожежа!". Один продавець не розгубився і ввімкнув сигнальний пристрій; другий прибіг із гумовим шлангом у руках. Почалася така веремія і товкотнеча в універмазі, що пан Пляшкер схопив Суботика за руку і потяг крізь натовп надвір. Коли вони вийшли на вулицю, до універмагу під'їхали дві поліційні машини і сім пожежних. "Тату, я, звичайно, уявляв собі, що в універмазі має бути дуже весело. Але що там може бути аж та-а-к весело, я навіть і не мріяв!", − говорив Суботик.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

8 травня. ВІВТОРОК

У вівторок уранці пан Пляшкер знову збирався на роботу і просив Суботика сидіти тихо, щоб його не побачила пані Моркван. "Нехай бачить! Я вже великий. Он у мене навіть костюм є", – з гордістю сказав Суботик. Пан Пляшкер помітив, що Суботик виріс, бо позавчора був набагато менший. "Суботики за день виростають так, як інші діти за цілий рік", − пояснив малий. Пляшкер радів, що вони купили гумовий костюм, бо гума розтягується. Чоловік вирішив познайомити Суботика з пані Моркван.

На кухні вони приготували собі сніданок. Пані Моркван у цей час звичайно ще спала. Але сьогодні не встигли пан Пляшкер і Суботик сісти за стіл, як двері розчинились і на кухні з'явилася господиня. У цей час Суботик уже сидів під столом. Звідти він почав кликати: "Пані Шморкван! Пані Шморкван!". Пані Моркван накинулася на свого квартиранта, а потім схопила Суботика за чуба й витягла на середину кухні. Він представився: "Робінзон Пляшкер − небіж пана Пляшкера" Пан Пляшкер пообіцяв, що заплатить більше за кімнату, тож жінка дозволила Суботику жити тут. Вона попросила малого помитися, бо ж усе обличчя в якихось синіх цятках. Суботик відразу побіг до ванни, набрав цілий рот води, а коли пані Моркван спитала, чому він так надимає щоки, поманив її до себе і фуркнув на господиню водою.

Пан Пляшкер приніс рушника й подав його пані Моркван.

1 2 3

Дивіться також: