Астрід Ліндгрен — Брати Лев'яче серце (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Астрід Ліндгрен

Брати Лев'яче серце

Розповідь ведеться від імені хлопчика Карла

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

1

Карл хоче розповісти про свого брата Юнатана Лев'яче Серце (їхнє справжнє прізвище – Лев). Брати жили з мамою на ім'я Сігрід, бо тато – Аксель, залишив їх, коли Карлові було 2 роки. 13-річний Юнатан знав, що Карл скоро помре, бо весь час хворів, а останні пів року зовсім не ходив до школи. Мама хлопчиків шила жінкам сукні, і якось Карл підслухав розмову мами і якоїсь тітки про те, що йому доведеться скоро померти.

Карл не хотів, щоб мама знала, як йому гірко, тому вирішив поговорити про це з Юнатаном. "Ти знаєш, що я скоро помру?" – спитав Карл і заплакав. Йому не було й 10 років, тому не хотілося помирати. Юнатан розрадив брата, пояснивши, що він потрапить у Нангіялу, яка знаходиться той бік зірок. Юнатан говорив, що там тепер доба казок і табірного життя, і всі казки походять із Нангіяли, бо саме там вони й відбуваються. З кожним, хто туди попаде, трапляються всілякі пригоди від ранку до вечора, навіть уночі.

Юнатан звав Карла Хрущиком, бо дуже любив хрущиків, а особливо таких хрущиків, як братик. Карл вважав себе негарним, боягузливим, дурним і клишоногим. Юнатан обіцяв, що тільки-но Карл опиниться в Нангіялі, як відразу стане здоровим, дужим і навіть гарним. Карл вважав брата дуже красивим, бо одна тітка казала мамі: "Люба пані Лев, ваш син – як королевич із казки!" Юнатан був чемним, дужим, усе вмів і все розумів, найкраще вчився в класі, всі діти на подвір'ї ходили за ним назирці, хотіли гратися з ним, і він вигадував для них різні розваги. Карл цілими днями лежав на канапі в кухні і кашляв. Проте Юнатан розповідав йому про все, коли повертався додому. Юнатан також спав у кухні, на ліжку, яке він увечері витягав із шафи. І вже навіть лежачи оповідав Карлові далі казки й різні історії, аж поки мама гукала з кімнати, щоб спали. Вночі Карла душив кашель, а Юнатан заварював йому води з медом, щоб легше було відкашлюватись. Юнатан говорив, що Хрущик може прилетіти до нього з Нангіяли і білим голубом сісти на підвіконня.

Дивіться також

Досі Карл не думав про те, що піде в Нангіялу без Юнатана, але брат заспокоював його, що теж прийде туди. Карл сказав, що було б добре, якби Юнатан перший туди пішов і чекав на нього.

2

І вийшло так, що Юнатан перший опинився у Нангіялі. Про це навіть написали у газеті, бо у їхньому старому дерев'яному будинку виникла пожежа… Карл саме лежав сам у їхній квартирі на третьому поверсі. Коли додому повернувся Юнатан, то відразу кинувся до охопленого полум'ям будинку, щоб винести з нього брата. Полум'я не дозволило братам вийти через двері, тому Юнатан із братом на спині кинувся вниз із вікна. Впавши на землю, хлопець так забився, що майже відразу помер. Натомість Карл не зазнав ніякої шкоди. Вчителька Юнатана Грета Андерсон написала у газетній статті, що хлопця слід називати Юнатаном Лев'яче Серце, бо колись вони читали в підручнику історії про відважного англійського короля Річарда Лев'яче Серце і Юнатан сказав: "Подумати тільки, яким треба бути відважним, щоб потім про тебе писали в підручниках історії! Я таким ніколи не стану!" І ось хлопець виявив справжню мужність.

Мама з Карлом перебралися в будинок поряд із тим, що згорів. Карл згадував, що перед смертю брат вимовив кілька слів: "Не плач, Хрущику, зустрінемось у Нангіялі!" Тепер хлопець боявся, щоб розповіді про Нангіялу не виявилися брехнею. Та скоро прилетів Юнатан і заспокоїв його. Він прилетів пізно ввечері у вигляді білого голуба й сів на підвіконник. Карл наче почув, як Юнатан співає про те, що його душа прилетіла спочити на рідних грудях. Карл хотів щось сказати, та не зміг. Юнатан розповідав, що у Нангіялі так гарно, що краще й бути не може. Там на Карла чекає хата, старовинна садиба, що зветься Рицарським двором і лежить у Вишневій Долині, а на хвіртці навіть є табличка з написом: "Брати Лев'яче Серце". Юнатан мешкав там уже два місяці сам. Карл відчував, що скоро теж буде там, тому вирішив залишити мамі записку: "Не плачте, мамо! Зустрінемось у Нангіялі!"

3

Карл й не стямився, як опинився біля хвіртки й прочитав напис на зеленій табличці: "Брати Лев'яче Серце". Хлопчик побіг униз до річки, де сидів Юнатан. Він побачив Карла, кинув вудку і почав торсати, ніби хотів упевнитись, що брат справді прилетів. Брати обіймалися, сміялися, борюкалися, аж впали у воду. Карл ніколи не вмів плавати, а тут раптом поплив. Він тут і не кашляв, і почувався здоровим, ноги в нього стали такі самі рівні, як у Юнатана.

Згодом брати пішли у Рицарський двір. Карл ще встиг поглянути на Вишневу Долину, геть білу від розквітлих вишень. Долину оточували високі гори, з гірських схилів текли річки, з круч зривалися водоспади, була весна.

У садибі хлопців була стара побілена хата з зеленими наріжниками, зеленими дверима й зеленим моріжком навколо, де саме розквітли первоцвіт і стокротки. Садибу оточував кам'яний мур, який легко можна було перестрибнути. Була і стайня, де стояли двоє гарних гнідих коней, яких звали Грім і Ф'ялар. Юнатан пояснив, що в Нангіялі без коня не проживеш, бо без нього нікуди не доберешся, а часом треба добиратися дуже далеко. Карл страшенно любив коней, йому дістався Ф'ялар. У клітці за стайнею були ще й троє кролів, а Карл завжди мріяв завести їх.

загрузка...

Брати й тепер розташувалися в кухні з грубим сволоком і величезним відкритим вогнищем. Посеред кухні стояв важкий довжелезний стіл, а обіч нього такі самі довгі лави. Карл розповів Юнатанові про записку, яку залишив мамі. Юнатан вважав, що мама, може забаритися, але тут матиме гарну кімнату, стане місця й на десять швацьких машин, якщо вона захоче шити.

4

Зранку брати їздили верхи. Карл вмів їхати, хоч уперше сів на коня. Юнатан з розгону навіть перескочив річку, наче королевич із казки. Він був і одягнений, як королевич, чи, швидше, як рицар. У шафі Рицарського двору було повно одягу. На Карла також знайшлося вбрання. Коли вони їздили верхи по луках у своїх ошатних строях, Карл спитав брата, чи час, у якому вони живуть, страшенно давній. Юнатан відповів, що це молодий, здоровий, добрий час, у якому живеться легко й просто. Потім очі його посмутніли, і він сказав: "Принаймні у Вишневій Долині". Адже десь-інде може бути й не так.

Карлу подобалося його життя. Зранку він прокидався, Юнатан ставив на стіл хліб і молоко. Карл снідав, а попоївши, йшов годувати кроликів і обходити коня. Потім їздив верхи на луку. Якось брати приїхали у селище. Їм назустріч вийшла середнього віку жінка, яку звали Софія. Вона дала Юнатанові кошика.

Карлові подобалося таке веселе і безтурботне життя, але Юнатан сказав, що у Нангіялі є такі пригоди, яких не повинно бути. З Софіїного кошика Юнатан витяг хліб, пляшку молока, невеличкий горщик меду і кілька млинців. Він пояснив, що тут усі допомагають одні одним і дають одні одним, що треба. У кошику був ще маленький скручений у трубочку папірець. Юнатан прочитав його й наморщив лоба, але Карлові нічого не сказав. Він поклав папірець у таємну шухляду в скрині.

Ввечері брати помандрували до заїзду "Золотий півень". Карл не звик бувати серед людей, тому трохи соромився і сказав про це братові. Юнатан сказав, що від сьогодні кликатиме брата не Хрущиком, а Карлом Лев'яче Серце.

Заїзд був привітним, старосвітським заїздом, таким, про який пишуть у книжках. Хлопці спершу прив'язали Гріма та Ф'ялара біля гурту інших коней. Всередині було повно людей. Який там знявся гомін, коли хлопці зайшли! Сам господар заїзду, великий, рудий, дуже вродливий чоловік, кричав, що прийшли брати Лев'яче Серце. Йоссі (так звали господаря) підхопив Карла і поставив на стіл, щоб усім було видно. Майже усі називали Йоссі Золотим Півнем.

Софія також була у заїзді, і брати примостилися біля неї. Жінка запитала, чи Юнатан зможе найближчим часом допомогти їй полоти грядки. Жінка мало говорила, і Карл помітив, що вона чимось зажурена. Помітив він й інше. Усі, хто був у заїзді, дивились на Софію шанобливо, а коли хтось підводився, щоб іти додому, то найперше кланявся в її бік.

Інколи Карлу здавалося, що долинян мучив якийсь потаємний клопіт, як і Софію. Коли хлопці вийшли з заїзду, щоб їхати додому, Карл спитав брата: "Юнатане, а що, власне, в тій Софії такого незвичайного?" І враз вони почули біля себе невдоволений голос: "Отож-бо! І я давно міркую, що в тій Софії такого незвичайного?" У того чоловіка був рудий кучерявий чуб і така сама руда коротенька борідка, його звали Губерт.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

5

Настав день, коли Карл довідався, що в Софії такого незвичайного. Якось уранці Юнатан сказав, що вони поїдуть до Голуб'ячої королеви, так він жартома прозивав Софію. І скоро Карл збагнув, чому.

До Тюльпанового двору, де мешкала Софія, був добрий шмат дороги. Її хата стояла з самого краю Вишневої Долини. Зразу за нею здіймалися високі гори. У Софії було багато білих голубів. Побачивши їх, Карл згадав того білого голуба, що сидів у нього на підвіконні колись давно. Юнатан підтвердив здогадки Карла, бо тільки Софіїні голуби здатні літати небесними просторами хоч би як далеко.

Софія була дуже сумна і відразу сказала Юнатанові тихим голосом, що вчора ввечері знайшла голубку Віоланту мертву, зі стрілою в грудях, а записка зникла. Юнатан сказав, що у Вишневій Долині є зрадник. Потім він пішов полоти грядки, а Софія показала Карлові свій двір, де були пасіка, тюльпани й нарциси, кози. Коли вони повернулися до Юнатана, Софія сказала, що скоро йому доведеться братись до іншої роботи. Жінка завела братів до маленької кімнати поряд із кухнею, засунула двері на засув і зачинила віконниці. З-під крила голубки Паломи, що саме прилетіла з гір, вона дістала записку, прочитала і зойкнула. Виявилось, що хтось спіймав Урвара. Софія і Юнатан знову почали говорити про зрадника у Вишневій Долині. Карл слухав їхню розмову й нічого не розумів. Коли жінка пішла готувати сніданок, Юнатан розповів Карлу, що крім Вишневої долини, є ще Шипшинова. І життя там стає тяжке і нестерпне.

1 2 3 4 5

Дивіться також: