Еріх Марія Ремарк — Життя в позику (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Еріх Марія Ремарк

Життя в позику

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

1

Клерфе зупинив авто на заправці, перед якою було розчищено сніг, і посигналив. Вийшов хлопчина, Клерфе звелів заправити машину і спитав, де можна перекусити. Хлопець показав великим пальцем через дорогу і спитав, чи зняти ланцюги, бо вище шосе закрижаніло ще сильніше, ніж тут. Такою низькою спортивною машиною, вважав хлопець, далі їхати неможливо.

Клерфе перекусив і думав, чому він сюди приїхав, чому не їде до Мюнхену чи Мілану. Хлопець поцікавився, що чоловік робить в Альпах, адже, маючи таке авто, міг би бути на автобані. "Не завжди треба робити те, що правильно, синку. Навіть коли це собі усвідомлюєш. У цьому може інколи полягати чарівність життя", — відповів Клерфе.

За годину авто застрягло. Клерфе міг розвернутися і спуститися назад у долину, але терпляче сидів у своєму авто, курив цигарки, пив коньяк. Згодом приїхав сніговий плуг, і Клерфе рушив далі. Він побачив далеко перед собою долину, а в ній село з розсипаними будинками, кривою церквою, ковзанками, кількома готелями. Десь в долині, в одному з санаторіїв, повинен мешкати Ґольманн, його змінник, який минулого року захворів на туберкульоз. Ґольманн сміявся з цього діагнозу, але під час "Перегонів Тисяча Миль" в Італії Ґольманн неподалік Рима дістав кровотечу, і Клерфе мусив його дорогою висадити. Лікар наполягав на тому, щоб вислати його на кілька місяців у гори. Ґольманн казився, але врешті скорився, а кілька місяців перетворилися на рік.

Дивіться також

Враз двигун почав кашляти. Клерфе взявся лагодити машину. Коли мотор знову заревів, то сполохав коней, запряжених в сани, що під'їжджали з другого боку. Коні стали дуба і, шарпаючи саньми, кинулися у бік авто. Клерфе вибіг їм навперейми, вхопив лівого коня за віжки і добру хвилину дозволив себе волочити. Врешті коні зупинилися. Клерфе обережно опустив віжки. З саней піднявся високий чоловік і почав заспокоювати тварин. Біля нього сиділа молода жінка. У неї було засмагле обличчя і дуже світлі очі. Чоловік з саней був злий на Клерфе, бо машина налякала коней. Він сказав, що і сам би зміг впоратись з кіньми. Клерфе побачив зарозуміле обличчя. Вже давно ніхто у нього не викликав такої відрази з першого погляду. Клерфе придивився до жінки. "Вона і є причиною, — подумав. — Він сам хоче залишитися героєм".

Санаторій "Белла Віста" розташувався на узвозі вище села. Клерфе припаркував авто біля входу, де стояло вже кілька саней. Ґольманн зустрів друга, бо почув звуки "Джузеппе", хоч думав, що це галюцинації. Друг провів Клерфе у санаторій і розповів, що тут усіх називають не пацієнтами, а курортниками. Такі слова, як "хвороба" і "смерть", — табу. Просто їх ігнорують, але люди всупереч цьому помирають. Клерфе розповів, що у Монте-Карло брав участь у перегонах, з ним їхав Торріані. Вони виїхали з Відня, але все пішло погано, бо совєтські патрулі затримували їх дорогою: думали, що вони хочуть захопити Сталіна або підкласти десь динаміт. Клерфе розповів, що Феррер розбився. Йому ампутували ногу, і його жінка тепер не хоче чоловіка-каліки.

У холі санаторію друзі сіли за столик. Тут гості хворих могли навіть замовляти випивку. Ґольманн показав, що ті, що з блідими обличчями, то здорові. А бліді вони тому, що приїхали зовсім недавно. Натомість засмаглі, як спортсмени, то хворі, які перебувають тут вже віддавна. Офіціантка принесла склянку помаранчевого соку для Ґольманна і малу карафку горілки для Клерфе. Ґольманн порадив зупинитися у "Палас Готелі" і долив до свого соку джину з пляшки, яку ховав у кишені.

Перед входом зупинилися сани, які Клерфе зустрів на шосе. Вийшов з них чоловік в чорній хутровій шапці. Ґольманн розповів, що то багатий росіянин Боріс Волков. Волков і жінка увійшли всередину. Вони обоє були хворі, але не були подружжям, і Волков жив не в санаторії. Росіянин і жінка про щось сперечалися. Жінка хотіла знову вийти, але її спинила якась сива дама і тихо сказала щось гострим тоном. Жінка зауважила Ґольманна і підійшла до нього. Вона сказала, що Крокодилиця не пускає її знову надвір і пообіцяла донести на неї Далай-ламі, якщо вона ще раз таке зробить. Тут вона помітила Клерфе. Ґольманн познайомив їх. Жінку звали Ліліан. Вона сказала, що її кладуть в ліжко, тільки тому, що кілька днів тому вона мала гарячку. Ліліан пообіцяла Ґольманну і Клерфе приєднатися під час вечері. Коли Ліліан пішла, Ґольманн пояснив, що Крокодилиця – старша сестра, Далай-Лама – професор. А Ліліан Дюнкерк – бельгійка, її батьки вже померли, а вчора померла її приятелька в санаторії.

Верхні поверхи санаторію правили за лікарню. Ліліан зупинилася перед дверима покою, в якому померла Аґнес Сомервіл. Там уже прибирали і готували кімнату для нового хворого. Ліліан пішла у сьомий номер – малий покій біля багажного ліфта. Туди завше переносили мертвих, бо звідти легко можна їх було спустити уночі ліфтом. У покою номер сім було темно. Труна була вже зачинена. Ліліан прийшла, щоб ще раз побачити покійну. Але прийшла запізно. Цієї ночі тайкома спустять труну додолу, а далі саньми до крематорію. Ліліан роздумувала про свою смерть. У кімнату зайшов санітар і налякався Ліліан, подумавши, що то покійниця. Ліліан вигребла з торби монету і компенсувала за переляк.

У своїй кімнаті Ліліан думала про те, що їй 24 роки. 4 роки вона вже тут, а перед тим 6 років була війна. За своє життя вона пізнала знищення, втечу з Бельгії, сльози, страх, смерть батьків, голод, а потім хворобу, спричинену голодом і втечею. Ліліан дивилася у вікно. Внизу біля входу для постачальників і служби стояли сани. Може, приїхали вже по Аґнес Сомервіл. Шість тижнів тому вона ще снувала з Ліліан плани про від'їзд.

Подзвонив Боріс і просив Ліліан не засмучуватися через смерть подруги. Жінка сказала на прощання, що кохає його.

Була 9 вечора, наближалася безмежна темна ніч, повна паніки і нудьги, тому Ліліан не хотіла залишатися одна. Вона пішла у їдальню, де був Ґольманн, Клерфе, ще троє латиноамериканців – двоє чоловіків і дебела, невисока жінка. Ґольманн розповів другові, що латиноамериканці приїхали з Боготи, їх викликали, бо їхня донька Мануела, що лікується тут, уже помирала. Але відколи вони тут, дівчині покращало. Тепер не знають, що робити: повертатися чи лишитися тут. Жінка була мачухою дівчини і давала гроші на лікування. В Америці вони майже забули про дівчину. Регулярно присилали чеки, а Мануела тут від п'яти років. Батько і мачуха уже давно мають дітей, яких Мануела не знає. Батько і мачуха відразу після приїзду дуже упадали за Мануелою, бо мала ж бо ось-ось померти. Бідна Мануела, яка ніколи не зазнала батьківської любові, така була щаслива, що почала набирати сил. Однак тепер батькам уже уривається терпець.

Родичі Мануели біля виходу ледь не зіткнулися з Ліліан, яка влетіла до їдальні. Жінка приєдналася до Ґольманна і Клерфе. Вона сказала, що сьогодні є можливість вислизнути до "Палас Бару". Клерфе сказав, що там нічого цікавого не відбувається, але Ліліан відповіла, що їй просто треба вистромити носа поза санаторій. Ґольманн сказав, що не піде, бо має температуру, і запропонував Ліліан піти з Борісом. Жінка сказала, що Боріс думає, ніби вона спить, бо він сьогодні уже раз взяв її на прогулянку, а вдруге цього не зробить.

Тут з'явилася Крокодилиця і наказала йти спати. У холі біля ліфту Ліліан попросила Клерфе забрати її з собою. Клерфе поглянув на неї. Він завагався, маючи певний досвід з ексцентричними дамами. Але потім нагадав собі сцену з саньми, погордливу міну Волкова і погодився. Ліліан сказала чекати її біля службового входу. Згодом Клерфе під'їхав туди саньми. Ліліан чекала в тонкій чорній смушевій накидці. Клерфе не здивувався б, якби прийшла в самій вечірній сукні без плаща. догорою жінка зрозуміла, що Клерфе не приїхав нагору своїм автом, щоб не зворушувати почуттів Ґольманна. Вона сказала про це чоловікові. Так і справді було. Клерфе зауважив, що вигляд "Джузеппе" викликав у Ґольманна надто сильне збудження. Ліліан запитала про дорогу сюди. Клерфе сказав, що було нудно їхати, краєвид не дуже гарний. Жінка сказала, що їй уже набридли гори. Клерфе зрозумів, що кожне повідомлення знизу було для жінки повідомленням з втраченого раю. Вона говорила, що для хворих тут наче табір військовополонених. Не як у в'язниці, бо там принаймні відомо, коли вийдеш. А як у таборі, де ніхто не має жодного вироку. Клерфе розповів, що був у таборі військовополонених під час війни. Їх утримували на низинних болотах, і швейцарські гори означали для них вимріяну свободу.

Сани зупинилися перед готелем. Клерфе на руках переніс Ліліан через сніг і поставив на землі перед входом. Чоловік замовив у барі вино. Офіціант підійшов до буфета і згодом повернувся, кличучи Клерфе до телефону. Після розмови Клерфе сказав жінці, що дзвонили з Монте-Карло, бо помер його знайомий: він розбився під час перегонів і став би калікою до кінця життя, тому так навіть краще. Ліліан витріщила очі на Клерфе. Що за варварські дурниці меле цей здоровий непрошений гість? "А ви не вважаєте, що й покалічені часом хочуть жити?" — поцікавилася. Клерфе згадав голос жінки, яка до нього дзвонила і сварилася, що Феррер нічого по собі не залишив, а їй потрібна допомога, бо це все сталося через кляті перегони. Клерфе розповів Ліліан, що той чоловік був шалено закоханий в одну жінку, яка зраджувала його з кожним механіком. Але померлий не знав, що його жінка не хотіла його більше бачити через його ампутовану ногу. "Нікому не вдається втекти від долі. І ніхто не знає, коли і як його вона дожене… А майбутнє завжди сягає тільки до наступного подиху. Або до наступних перегонів. Що далі, невідомо", — додав Клерфе. Коли вони поверталися в санаторій, то розминулися зі саньми, що везли труну. "Усе намарне. На хвилину можна забутися, але втекти перед цим неможливо", — сказала Ліліан.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

2

Коли вранці Клерфе прокинувся, побачив захмарене небо і почув, як вітер стукає віконницями. Офіціант пояснив, що то фен – теплий вітер, який викликає втому, дошкульний передусім у кістках, особливо в місцях перелому.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори Еріха Марії Ремарка скорочено:


Дивіться також: