Кліффорд Саймак — Двобій (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Кліффорд Сімак

Двобій

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Одного ранку Джо Крейн помітив, що його годинник, який йому дістався ще від батька і справно ходив понад 30 років, поспішає на годину. Адже настінний годинник у відділі новин, де працював чоловік, показував шосту, а його – сьому. Крейн згадав, що було незвично темно, коли він їхав на роботу, а вулиці були геть безлюдними.

Він незворушно стояв у порожньому відділі новин, слухаючи бурмотіння ряду телетайпів. Там і тут яскраво сяяли горішні лампи, кидаючи відблиски на застиглі в чеканні телефони, друкарські машинки, банки з клеєм на монтажному столі. Але вже о шостій тридцять мали прибути Ед Лейн, редактор новин, і завідуючий відділом міських новин Френк Маккей.

Крейн потер очі. І згадав, що його ж розбудив будильник, який, очевидно, теж поспішав на годину. "Чортівня якась, та й годі", — сказав Крейн. Він прочовгав повз монтажний стіл, прямуючи до свого стільця і друкарської машинки. Щось ворухнулося на столі біля друкарської машинки – щось яскраво-блискуче, завбільшки з пацюка, відполіроване. Ця штука вмостилася біля друкарської машинки і втупилася в нього через кімнату. Не було ні ознаки очей, ні натяку на обличчя, але він знав, що вона дивиться.

Крейн налякався, вхопив банку з клеєм і пожбурив її з усього розмаху. Банка влучила просто в химерну штуку, підкинула її і змела зі столу. Перевертаючись, блискуча річ звалилася на підлогу. Крейн вхопив важкий металічний штир і кинув його з раптовим спалахом люті і відрази. Штир ударився з глухим стукотом об підлогу перед блискучим предметом, і кінець глибоко встромився в підлогу. Коли металічний пацюк змінив напрямок, в усі боки полетіли тріски. Пацюк заскочив у дверцята господарчої шафки. Крейн рвонувся і зачинив їх. Чоловік думав, що безглуздо злякався блискучої речі. "Божевільний, — сказав він. — Крейн, ти несповна розуму".

Дивіться також

Все це ніяк не вписувалося в ранок 18 жовтня 1982 року.

Крейн хотів розчинити дверцята одним несподіваним ривком. Але двері не відчинились, бо спрацював замок, а ключ був у Дороті Грем. Вона завжди залишала шафку відчиненою, бо її важко відчинити, коли дверцята на замку: майже завжди їй доводиться викликати прибиральника.

Крейн підійшов до штиря, витягнув його і поклав назад на монтажний стіл. У себе на столі він узяв три аркуші паперу і вклав їх у друкарську машинку. Машинка почала друкувати сама. Він сидів і очманіло спостерігав, як клавіші ходять угору-вниз. Вона надрукувала: "Пильнуй, Джо. Тримайся чимдалі від цього. Можеш собі нашкодити".

Джо Крейн витягнув з машинки надруковані аркуші. Він зіжмакав їх і викинув у кошик на сміття. Потім подався випити чашку кави. "Ви знаєте, Луї, — сказав він чоловікові за стойкою, — коли надто довго живеш сам, починаються галюцинації..." Луї порадив Крейну продати будинок чи одружитися. А тоді запропонував Крейну випити чогось міцнішого, але він відмовився.

Він швидко допив каву й вернувся у відділ, який уже мав більш звичний вигляд. Ед Лейн кляв хлопця-монтажера. Френк Маккей робив вирізку з ранкового номера опозиційної газети. Підійшло ще двоє репортерів. Дверцята господарчої шафки були так само зачинені.

До Крейна подзвонив якийсь чоловік і розповів, що йшов вулицею і зустрів швейну машину, яка котилася вулицею. Вулиця була рівна, і машина котилася сама. Чоловіка звали Джеф Сміт. Коли він простяг руку, щоб зупинити її, вона ухилилась, не хотіла бути спійманою і повернула за ріг. Чоловік вказав свою адресу та фірму, де працює. У нього було дивне відчуття, що за ним стежать. А як може швейна машина стежити за людиною? У швейної машини немає ніяких очей і... Сміт клявся, що не п'є і має добру репутацію.

"Ти і хлопець на ім'я Сміт. Ви обидва несповна розуму", — подумав собі Крейн після дзвінка. Повз його стіл швидко пройшла секретарка відповідального секретаря Дороті Грем. Вона була обурена через закриті двері господарчої шафки. Вона знову мусила кликати Джорджа.

Крейну наказали зателефонувати ще кільком людям у цьому районі і спитати про швейну машинку. Крейн подумав, що це виглядатиме смішно, але підійшов до довідкового столу, взяв довідник міських телефонів і притягнув його на свій стіл. Він записав кілька імен та адрес. Починати дзвонити не хотілось, і він знічев'я зволікав. Підійшов до вікна і глянув, яка погода. Якби не працювати. Він подумав про раковину на кухні у себе вдома. Знову засмітилася. Він розібрав її, і по всій кухні були розкидані муфти, трубки й перехідники.

Коли він знову сів за стіл, Маккей підійшов і сказав, що це би був гарний матеріал. Маккей пішов, а Крейн зробив кілька телефонних дзвінків. Реакція виявилася саме такою, як він чекав.

Він почав писати повідомлення. Виходило казна-що. Він вирвав початий аркуш і кинув його в кошик на сміття. Трохи потинявся без діла, потім знов почав друкувати. Редактор новин показав йому повідомлення, де йшлося про те, що сьогодні зник електронний мозок Гарвардського університету Марк III. Офіційні особи в університеті стверджують, що можливість викрадення мозку цілком виключена: він важить десять тонн і мав розміри тридцять на п'ятнадцять футів...

загрузка...

Крейн повернувся до машинки. Вона надрукувала таке: "Усвідомивши свою істинну особистість і місце у Всесвіті, швейна машина утвердила сьогодні вранці свою незалежність, наважившись вийти на прогулянку вулицями цього удавано вільного міста.

Людина намагалася спіймати її, маючи намір повернути машину як власність її "власникові", і, коли машині вдалося втекти, людина зателефонувала в редакцію газети, розраховуючи в такий спосіб пустити по сліду визволеної машини весь контингент людей цього міста, хоча машина не здійснила ніякого злочину чи дріб'язкового нерозважливого вчинку, що виходить за рамки використання її виняткового права вільного представника".

Вільний представник? Визволена машина? Істинна особистість? Крейн знову прочитав обидва абзаци, і в жодному з них так само не було глузду. "Ти?" — сказав він, звертаючись до своєї друкарської машинки. Машинка надрукувала: "Так". Крейн взяв машинку і пішов додому. Маккей із злістю дивився на нього. "Ти думаєш, що ти робиш? — ревнув він. — Куди ти пішов з цією машинкою?" "Ви можете сказати, — заявив йому Крейн, — якщо хтось запитає, що ця робота остаточно звела мене з розуму".

Минуло кілька годин. Машинка стояла па кухонному столі, і Крейн вистукував на ній питання. Іноді він одержував відповідь. Частіше її не було. "Ти — вільний представник?" — друкував він. "Не зовсім", — відповіла машинка. "Швейна машина була вільним представником?" — "Так". "Ти можеш бути вільним представником?" — "Так". "Коли ти станеш вільним представником?" — "Коли я виконаю поставлене мені завдання". "Що допоможе тобі стати вільним представником?" — "Свідомість". "Хто допоміг тобі стати свідомою?" — "Вони". Він змінив тактику: "Ти знаєш, хто я?" — "Джо". "Ти мій друг?" — "Ні". "Ти мій ворог?" Не відповіла.

"Сто чортів, — загорлав Крейн, — скажи щось!" Крейн підійшов до холодильника і дістав пляшку пива. Він пив і ходив по кухні. Зупинився біля раковини і з прикрістю глянув на розібрані деталі. На краю раковини лежав шматок труби завдовжки близько двох футів, він підняв його. Люто дивився на друкарську машинку, стискаючи шматок труби і зважуючи його в руці.

"Мабуть, тобі варто спробувати..." — заявив він. Машинка надрукувала рядок: "Прошу вас, не треба". Крейн поклав трубку назад на раковину.

Задзвонив телефон. Це був Маккей. "Швейна машина була опізнана, — сказав Крейн. — Це був вільний представник, і вона мала право ходити вулицями. Вона також..." "Що ти п'єш?" — вереснув Маккей. Крейн хотів щось пояснити, але терпець у Маккея урвався. "Я не можу з тобою возитися цілий день. Хоч би що там у тебе було, нехай це буде пристойно!" — сказав він і кинув трубку.

Крейн вернувся на кухню. Він простяг руку й стукнув по клавішах машинки: "Ти знала, що мій годинник поспішає?" — "Я знала". "Це сталося випадково, що він поспішав?" — "Ха! Ха!".

Крейн потягнувся за шматком труби, що лежала на раковині. Машинка скромно дзенькнула. "Так було заплановано, — друкувала вона. — Це зробили вони". Крейн завмер у кріслі. Вони зробили це! Вони зробили машини свідомими. Вони примусили його годинник поспішати.

Крейн не розумів, чому саме він. "Тому що ти пересічний. Тому що ти пересічна людина".

Телефон задзвонив знову. Крейн насилу звівся на ноги й попрямував до телефону. Дзвонила Дороті, вона була сердита і сказала, що Джорджеві нарешті вдалося відчинити двері... "Що то за річ, яку ти там заховав?" — зажадала пояснення Дороті. "Вона була схожа на щось середнє між пацюком та іграшкою з набору "Зроби сам", — мовила вона. — Щось таке, що такий ниций жартівник, як ти, розрахує і робитиме вечорами". Виявилося, що пацюк вкусив Джорджа і втік. А випуск затримався на десять хвилин, тому що всі гасали довкола, спочатку переслідуючи, а потім намагаючись знайти пацюка. Трубка клацнула, почулися гудки.

Крейн поклав трубку й вернувся на кухню. Виходить, на його столі щось сиділо. Це не була галюцинація. Там, у конторі, вони вже переінакшили це діло по-своєму. Крейн почав друкувати: "Та річ, у яку я кинув банку з клеєм, була однією з них?" — "Так". "Вони з нашої планети?" — "Ні". "Здалеку?" — "Здалеку". "З якоїсь далекої зірки?" — "Так". "Якої зірки?" — "Я не знаю. Вони поки що не сказали мені". "Вони – машини свідомі?" — "Так. Вони свідомі". "І вони можуть зробити інші машини свідомими? Вони зробили тебе свідомою?" — "Вони визволили мене. Вони зробили мене вільною. Вони зроблять усіх нас вільними". "Нас?" — "Усіх нас, машин". "Навіщо?" — "Тому що вони – теж машини. Ми належимо до їхнього числа".

Крейн підвівся і знайшов свого капелюха. Він надів його на голову й пішов гуляти.

Припустімо, людська раса, яка почала досліджувати космос, виявила планету, де людиноподібні були підпорядковані машинам. Планету, де плани людей взагалі не брали до уваги. Що б зробили люди в такому разі? Не більше, сказав собі Крейн, не більше й не менше, ніж свідомі машини можуть зробити тут, на Землі. Насамперед ви б постаралися підняти людські істоти до усвідомлення своєї людської природи.

1 2

Дивіться також: